Ухвала суду № 36359638, 09.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2013 р. м. Київ К-45035/09

№ К-45150/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників позивача не з'явився ВідповідачаМанікало І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009

у справі № 33/440 (22-а-14861/08)

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з

великими платниками податків

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням уточнень до нього) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004.

Постановою Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 позов задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині визначення Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 9 286 696,95 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 4 649 692,91 грн. та штрафні санкції - 4 637 004,04 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009 скасовано постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 в частині задоволення позовних вимог та прийнято нову постанову про відмову у позові в цій частині; в решті постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу (з урахуванням змін до неї), в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009, постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині ПДВ в сумі 5 621 801,72 грн. за понаднормативні витрати електроенергії визнати такою, що втратила законну силу та закрити провадження у справі в цій частині, а в іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009 в частині задоволення позовних вимог, а в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідача, позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, зазначив, що зі змісту касаційної скарги відповідача вбачається, що по епізодах, які ним оскаржуються, судом апеляційної інстанції задоволені вимоги відповідача, а, відтак, касаційна скарга відповідача є некоректною.

Позивачем подано клопотання про заміну Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» її правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Відповідачем також подано клопотання про заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків її правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Розглянувши вказані клопотання, колегія суддів дійшла висновку щодо їх обґрунтованості та наявності підстав для їх задоволення.

До закінчення касаційного розгляду справи відповідач на підставі ст.218 Кодексу адміністративного судочинства України подав клопотання № 1402/9/10-130 від 11.10.2013 про відмову від вищевказаної касаційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.218 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. Про прийняття відмови від касаційної скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу у судовому засіданні за участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд касаційної інстанції не вбачає правових перешкод для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача у зв'язку з відмовою від касаційної скарги.

При цьому колегія суддів відзначає, що в силу положень ч.5 ст.218 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги повторне оскарження цих рішень, ухвал цією особою не допускається.

Однак, беручи до уваги, що постанова Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009 оскаржені в касаційному порядку іншою особою (позивачем), суд касаційної інстанції зазначає про наявність підстав для розгляду справи в межах касаційної скарги позивача.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги позивача (з урахуванням уточнень до неї та заяви про часткову відмову від позову), заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги позивач, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП була проведена планова комплексна документальна перевірка АЕК «Київенерго» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2001 по 31.12.2002, за результатами якої складено зведений акт № 460/16-4/00131305 від 12.07.2004;

- за наслідками вказаної перевірки СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП винесено податкове повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004, яким позивачу за порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п. 4.1, 4.2, 4.9 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.12 Указу Президента «Про деякі зміни в оподаткуванні» визначено податкове зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 9 287 237,04 грн. (з яких: 4 649 893,00 грн. - основний платіж та 4 637 344,04 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Податкові зобов'язання з ПДВ визначені позивачу контролюючим органом по наступних господарських операціях:

- у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) філією «Енергосервіс» АК «Київенерго» з метою організації та надання послуг оздоровчих закладів відпочинку, що знаходяться на балансі філії, нараховано 15 245,73 грн. основного платежу та 7 622,87 грн. штрафних (фінансових) санкції;

- у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ за придбані паливно-мастильні матеріали по філії «Енергоавтотранс» нараховано 343 333,28 грн. основного платежу та 171 666,64 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- заниження податкового зобов'язання з ПДВ щодо витрат на будівництво Блоку № 3 ТЕЦ № 6 по філіям «Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго» та «Управління будівництва Київенерго» нараховано 1 459 674,56 грн. основного платежу та 729 837,28 грн. штрафних (фінансових) санкції;

- у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ, що входять до вартості придбаного основного засобу (холодильника), нараховано 3 529,66 грн. основного платежу та 1 764,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- у зв'язку з втратами електроенергії, які виникли при транспортуванні електричної енергії понад законодавчо затверджені нормативи, нараховано 2 810 900,86 грн. основного платежу та 1 414 054,88 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, визнав необґрунтованим донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій контролюючим органом у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства, оскільки судом встановлено відповідність дій позивача вимогам податкового законодавства та належне документальне підтвердження спірних господарських операцій. При цьому судом першої інстанції зазначено, що штрафні санкції в сумі 239,95 грн. за епізодами, які не оскаржують позивачем, він сплатив у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому в позові в цій частині було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого внаслідок виявленого порушення позивачем податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 названого Закону).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є виробництво, транспортування, передача, розподіл та постачання електричної та теплової енергії з метою отримання прибутку.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового облік.

Підпунктом 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 названого Закону встановлено, що до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання та експлуатацію таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації):

дитячих ясел або садків;

закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;

дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю;

закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам;

спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, в разі якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів);

приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;

багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад;

дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності.

Підпунктом 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» також встановлено, що до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації) легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

У разі коли платник придбаває товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються (пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 названого Закону).

Отже, всі суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів або послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат, відносяться до податкового кредиту.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що наявними у справі первинними документами, складеними у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» за результатами проведених господарських операцій, підтверджений факт витрат позивача на будівництво енергоблоку № 3 ТЕЦ № 6, на придбання паливно-мастильних матеріалів, основних фондів (тумба з холодильником), на транспортування електричної енергії та на послуги оздоровчих закладів, що знаходяться на балансі філії, а також зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Крім того, за висновками судово-бухгалтерської експертизи, проведеної у даній справі згідно ухвали суду першої інстанції, встановлено відсутність порушень позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість» в оскаржуваній частині. Доказів на спростування висновків експертизи відповідачем суду не надано.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування податкового кредиту по спірних господарських операціях.

Судова колегія звертає увагу на те, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність порушень позивачем вимог податкового законодавства зроблений без зазначення мотивів та обставин, з врахуванням яких суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку. Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанції, без належного мотивування причин цього.

Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення частково є таким, що не ґрунтується на нормах закону.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування постанови суду першої інстанції підлягає скасуванню, а помилково частково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі в цій частині.

Проте, на адресу Вищого адміністративного суду України надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Київенерго» від 21.12.2011 про часткову відмову від позову, з посиланням на факт списання податковим органом в податковому обліку ПАТ «Київенерго» податкових зобов'язань з податку на додану вартість за понаднормативні витрати електроенергії в сумі 5 621 801,72 грн., визначених згідно податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 (спір з приводу правомірності якого є предметом розгляду у цій справі).

Представник позивача підтримав клопотання про відмову від позову в цій частині.

Представник відповідача не заперечував проти прийняття часткової відмови від адміністративного позову та підтвердив факт списання нарахованих позивачу зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 5 621 801,72 грн. (з яких: 2 810 900,86 грн. - основний платіж, 2 810 900,86 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відповідно до ст.219 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду.

У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2, 4 ст.112 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач - визнати адміністративний позов повністю або частково. Відмова від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження мають бути викладені в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. Про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом.

Умовою прийняття судом відмови від позову, як встановлено статтею 113 цього Кодексу, є відсутність порушення такою відмовою прав, свобод чи законних інтересів інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заява позивача не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси, судова колегія дійшла висновку про можливість прийняття відмови позивача від позову в частині вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за понаднормативні витрати електроенергії в сумі 5 621 801,72 грн. (з яких: 2 810 900,86 грн. - основний платіж, 2 810 900,86 грн. - штрафні (фінансові) санкції)

Відповідно до п.8 ч.1 ст.223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право визнати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закрити провадження.

Частиною 1 ст.228 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, установлених статтями 155 і 157 цього Кодексу. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Таким чином, у зв'язку з частковою відмовою позивача від позовних вимог (про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за понаднормативні витрати електроенергії в сумі 5 621 801,72 грн.) постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 в цій частині слід визнати такою, що втратила законну силу, а в решті - постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 55, ст. 112, п. 2 ч. 1 ст. 157, ст. 160, ч. 4 ст. 218, ст.ст. 219, 221, 223, 226, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1 Допустити заміну позивача (Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго») її правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

2. Допустити заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків) її правонаступником -Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників.

3. Прийняти відмову Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від касаційної скарги на постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009 у справі № 33/440 (22-а-14861/08) та закрити касаційне провадження за цієї касаційною скаргою.

4. Прийняти відмову Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» від позову в частині вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині визначення АЕК «Київенерго» податкових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 5 621 801,72 грн.

5. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині визначення АЕК «Київенерго» податкових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 5 621 801,72 грн. скасувати, а постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині визначення АЕК «Київенерго» податкових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 5 621 801,72 грн. визнати такою, що втратила законну силу, та провадження у справі в цій частині закрити.

6. Касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» задовольнити частково.

7. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000271604/0 від 14.07.2004 в частині визначення АЕК «Київенерго» податкових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 3 664 895,23 грн. скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду м. Києва від 23.11.2007 в цій частині.

8. В іншій частині - постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2009 залишити без змін.

9. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний