Постанова № 36359496, 26.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/17521/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоформ»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року

у справі № 2а-9428/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоформ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоформ» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0003422310/0 від 27 квітня 2010 року та № 0003432310/0 від 27 квітня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Теплоформ», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Теплоформ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервістехпром» за період з 12 жовтня 2007 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 310/23-10/31606731 від 19 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003422310/0 від 27 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 467 723,00 грн. (313 310,00 грн. - основний платіж, 154 413,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0003432310/0 від 27 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 367 836,00 грн. (245 224,00 грн. - основний платіж, 122 612,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договором № 745 від 25 лютого 2008 року, укладеним з ТОВ «Сервістехпром», з підстав нікчемності вказаного правочину.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Крім того, обґрунтовуючи свою правову позицію щодо нікчемності спірного правочину відповідач посилався на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року у справі № 1-704, якою ОСОБА_3 (директора та головного бухгалтера ТОВ «Сервістехпром») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. При цьому вказану особу звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту «в» статті 1 Закону України від 12 грудня 2008 року № 660-VI «Про амністію».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями, оскільки, на думку судів попередніх інстанцій, встановлення постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року у справі № 1-704 фіктивності ТОВ «Сервістехпром» має наслідком нікчемність всіх правочинів, вчинених такою юридичною особою.

Проте, з таким висновком погодитись не можна, зважаючи на таке.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судовими інстанціями встановлено, що між позивачем та ТОВ «Сервістехпром» укладено договір № 745 від 25 лютого 2008 року, пунктом 1.1 розділу 1 якого передбачено, що ТОВ «Теплоформ» доручає, а контрагент приймає на себе зобов'язання виконувати роботи: з технічного обслуговування приладів обліку теплової енергії та систем регулювання індивідуальних теплових пунктів; ремонту, повірки, наладки приладів обліку теплової енергії; ремонту внутрішнього водопроводу та заміни засувок систем теплозабезпечення будівель; ремонту зовнішніх систем водопроводу та систем гарячого водопостачання; проектування систем гарячого водопостачання, опалення та водопроводу; ремонту систем опалення та встановлення доповнюючих опалювальних приладів; встановлення та наладки водопідігрівачів та наладки систем автоматики гарячого водопостачання; проектування та монтажу теплових мереж (теплотраси); наладки системи опалення та підготовки системи опалення до опалювального сезону.

При цьому в матеріалах справи містяться належним чином складені акти здачі-приймання робіт, що підтверджують виконання обумовлених договором робіт. Розрахунки між сторонами проведено в безготівковій формі, що засвідчується долученими підприємством до матеріалів справи виписками банку.

До складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Сервістехпром» робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка на час вчинення відповідних господарських операцій мала статус платника податку на додану вартість.

Більш того, як вбачається з акту № 310/23-10/31606731 від 19 квітня 2010 року, надані контрагентом послуги узгоджуються з діяльністю позивача в охоплений перевіркою період (монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря).

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від господарських та виробничих можливостей його постачальника.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування даних податкового обліку.

Проте, в постанові Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року у справі № 1-704 відсутні посилання на незаконність або фіктивність діяльності ТОВ «Сервістехпром» за господарськими операціями з позивачем в охоплений перевіркою період. Будь-які інші належні та допустимі докази, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, в матеріалах справи відсутні.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоформ» задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0003422310/0 від 27 квітня 2010 року та № 0003432310/0 від 27 квітня 2010 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.