Ухвала суду № 36355367, 11.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 р.Справа № 2а-3334/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонська поліграфічна фабрика» до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

09.08.2012р. ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС (правонаступник - ДПІ у м.Херсоні ГУ Міндоходів в Херсонській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2012р.:

- №0005682200, яким позивачу визначено зобов'язання із податку на додану вартість на загальну суму 177 472,50 грн. (т.б. за основним платежем - на суму 141 978 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 35 494,50 грн.);

- №0005692200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 11 516 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», договір з яким податковим органом було визнано «нікчемним», ним були виконані усі вимоги чинного законодавства, тобто по всім господарським операціям були оформлені усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. А тому, позивач вважає, що він не може нести відповідальність за діяльність свого контрагента, оскільки відповідальність за порушення фінансової та податкової дисципліни покладається виключно на того платника податків, який допустив порушення вимог податкового законодавства.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року адміністративний позов ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС від 30.07.2012р. №0005682200 і №0005692200.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, 28.01.2013р. представник ДПІ у м.Херсоні 28.01.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» в повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» зареєстроване 20.06.1994р. виконавчим комітетом Херсонської міської ради та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 27.06.1994р. за №712, та перебуває на обліку в ДПІ у м. Херсоні.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 30.12.2010р. №100315786, виданого ДПІ у м.Херсоні, ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» зареєстроване платником ПДВ з 08.07.1997р. (інд. под. №024707121032), на час винесення спірних повідомлень-рішень та розгляду справи у суді реєстрація платника податку ПДВ не скасована.

В період з 10.07.2012р. по 11.07.2012р., ревізорами ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» щодо підтвердження господарсько-правових відносин з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» у квітні 2012 року, за результатами якої було складено акт №1399/22-4/02470715 від 17.07.2012р.

Даною перевіркою встановлено порушення підприємством позивача вимог п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, а також заниження суму податку на додану вартість за квітень 2012р. на суму 141 978 грн. та завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 11 516 грн.; визнано правочин, укладений з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» нікчемним.

В обґрунтування своїх доводів, відповідач посилається на результати перевірки, оформленої актом №78/23-1/37517328 від 19.06.2012р., проведеної Переяслав-Хмельницьким ОДПІ відносно ТОВ «Фірма «Радіус Інвест». Так, вказаним актом встановлено, що даний суб'єкт господарювання не знаходиться за адресою своєї реєстрації; відсутній управлінський та технічний персонал (загальна чисельність працюючих становило 2 особи); відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби та механізми, що є неможливим для здійснення господарської діяльності. Крім того, ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» має наявні ознаки "фіктивності" та відсутності факту реального здійснення господарської операції, а відтак всі операції купівлі-продажу з даним товариством не спричиняють реального настання правових наслідків. Також, за результатами цієї перевірки було підтверджено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та його контрагентами-покупцями, у т.ч. покупцем ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика». А відтак, є безпідставно сформованими податкові зобов'язання за квітень 2012 р. за рахунок суми ПДВ по податкових накладних, виписаних позивачу на продаж товарів на суму ПДВ 153494,22 грн., оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих, чим порушено вимоги ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України, що, в свою чергу, і дозволило податковому органу зробити висновок щодо нікчемності правочинів укладених між ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» з покупцями та постачальниками, у тому числі й з позивачем.

В подальшому, на підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у м.Херсоні було винесено податкові повідомлення - рішення від 30.07.2012 року №0005682200 і №0005692200.

Не погоджуючись з вказаними вище діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд 1-ї інстанції виходив з обґрунтованості і доведеності позовних вимог, а також з того, що дії та оскаржувані рішення відповідача є неправомірним та не відповідаючим діючому законодавству, в зв'язку із чим, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, «господарською операцією» - є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Як слідує з п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Відповідно до положень ст.9 Закону України №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як видно з матеріалів справи, в ході розгляду справи судом 1-ї інстанції, ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» на підтвердження проведення господарських операцій з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» були наданні усі необхідні копії первинних документів, з яких вбачається наступне.

Так, по справі встановлено, що 27.03.2012р. між позивачем - ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» (Замовник) та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» (Підрядник) було укладено договір на виконання робіт з ремонту будівлі на території ПАТ «ХПФ», т.б. ремонт даху. Даним правочином визначено договірну ціну - 1500000 грн. та строк виконання цих робіт - початок - квітень 2012р., а закінчення - травень 2012р. За умов вказаного договору, усі розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі актів приймання виконаних робіт (форма №КБ2-В) та довідки (форма №КБ-3) - п.7.1 договору, а остаточні - протягом 10 днів після підписання довідки (форма КБ-3) і акту приймання виконаних робіт (форма №Кб-2).

Слід зазначити, що п.1 наказу Мінрегіонбуду від 04.12.2009р. №554 затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в - «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та №КБ-3 - «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати», а також запроваджено їх обов'язкове застосування у будівництві.

Судами обох інстанцій встановлено, що ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» надавав позивачу будівельні послуги, передбачені вказаним договором, фактичне виконання яких оформлювалось підписанням актів приймання - виконаних підрядних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати у встановлених формах, а саме: Акти приймання виконаних підрядних робіт за квітень та травень 2012р., локальний кошторис та договірна ціна відповідають первинним типовим формам первинних облікових документів та підтверджують реальність вчиненого правочину.

До того ж, зі змісту наявних у матеріалах справи актів виконаних робіт вбачається, що їх форма повністю відповідає встановленим вимогам закону, а відтак, підписані сторонами документи: договір на виконання робіт по ремонту №30 від 27.03.212р., акти виконаних робіт, локальні кошториси, на думку суду 2-ї інстанції, є належними та допустимими доказами виконання ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» зобов'язань за вищевказаним договором, якому кореспондується обов'язок позивача здійснити прийняті роботи відповідно до цих актів та здійснити розрахунки. При цьому, слід вказати,що будь-яких конкретних зауважень щодо невідповідності вказаних документів вимогам бухгалтерського та податкового законодавства у ДПІ не було.

Стосовно ж розрахунків за вказаним договором, то судова колегія зауважує, що оплата по цьому спірному договору була проведена за фактично виконані роботи в межах договірної, узгодженої сторонами ціни роботи, а безпосередньо факт здійснення оплати підтверджується банківськими платіжними дорученнями, а всього здійснено оплату виконаних робіт на загальну суму 1439658,48 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що договором на виконання робіт по ремонту №30 від 27.03.2012р. підтверджується зв'язок між понесеними витратами та господарською діяльністю товариства. Зазначена обставина також підтверджується: Балансом підприємства станом на 30.06.2012 р. та Звітом про фінансові результати за 1-е півріччя 2012 р., відповідно до якого, відбулось збільшення балансової вартості основних засобів на суму виконаних робіт за спірним правочином та складених на його підставі актів виконаних робіт (рядок №031 балансу, рядки 070 та 080 звіту), а також довідкою підприємства за вих. №128 від 11.10.2012р., актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.05.2012р. (основного корпусу-В, складу готової продукції -Д, будівлі складу паперу-И).

Також, по справі встановлено, що ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» на користь позивача виписало належним чином оформлені податкові накладні, які зареєстровані підприємством в реєстрі отриманих податкових накладних, а суми ПДВ - включені до складу податкового кредиту в квітні 2012 р.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Виходячи із приписів вищевказаних правових норм, відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Окрім того, судом 2-ї інстанції встановлено, що на момент вчинення господарських операцій у контрагента позивача - ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» була повна податкова правосуб'єктність, т.б. дане підприємство зареєстроване юридичною особою, знаходилось на податковому обліку, мало статус платника податку на додану вартість, і даний факт не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи.

Отже, наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з ПДВ по операції з вказаним контрагентом.

Стосовно ж наведених в акті перевірки обставин діяльності ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» судова колегія зазначає, що діюче законодавство не покладає на замовника робіт відповідальності за невиконання або не належне виконання контрагентами своїх податкових зобов'язань, і не зобов'язує його будь-яким чином контролювати своїх постачальників та перевіряти справжність наданих ним документів; не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Також, відповідачем, в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином доведено, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні податковими органами фіктивною діяльності ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкового кредиту.

До того ж, суд 2-ї інстанції не приймає до уваги і посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», оскільки такі висновки не можливо зробити без ретельної виїзної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Так, з акту перевірки №78/23-1/37517328 від 19.06.2012р., складеного Переяслав-Хмельницькою ОДПІ, вбачається, що не можливо прослідкувати проведення планових виїзних перевірок ТОВ «Фірма «Радіус Інвест». А використаний відповідачем зазначений акт перевірки був складений за результатами проведеної документальної невиїзної перевірки, якою не перевірялися: наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність правовідносин по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з фізичними особами, щодо надання послуг або виконання робіт.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу й на те, що діючим законодавством України не визначено механізму підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким був сформований податковий кредит з ПДВ. Податковий кодекс України визначає лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих господарських операцій, які, як зазначено вище, були дотримані позивачем по операціям із ТОВ «Фірма «Радіус Інвест».

Так, доводячи факт перерахування позивачем грошових коштів на рахунок виконавця робіт, без фактичного отримання послуг від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ДПІ в той же час не наводить будь-якого логічного обґрунтування таким платежам, вказуючи лише про заниження позивачем на суми ПДВ за квітень 2012р. на суму 141 978 грн. та завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 11 516 грн.

Отже, підсумовуючи викладене, судова колегія доходить висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних та нереальних господарських операцій з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з придбання послуг у цього контрагента, висновок ДПІ не є законним та обґрунтованим.

Тобто, лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента, з огляду на правову позицію Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та практику Європейського суду з прав людини у справі «Булвес проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії».

Також, ДПІ як на підставу недійсності первинних бухгалтерських документів позивача посилалась і на відсутність ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» за своєю юридичною адресою. Даний факт, на думку відповідача, підтверджується актом зустрічної перевірки, складеним Переяслав-Хмельницькою ОДПІ.

Однак, суд 2-ї інстанції не може погодитися і з такою позицією податкового органу, оскільки із вказаного акту вбачається, що ОДПІ встановлено відсутність ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» за місцезнаходженням у липні 2012р., тобто після закінчення спірної господарської операції із позивачем. Відповідач же на вимогу окружного суду не надав жодних доказів того, що до ЄДРПОУ на час укладення та виконання договору між позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» було внесено інформацію про відсутність останнього за юридичною адресою.

Натомість судовою колегією встановлено з витягу з «Інформаціно-ресурсного центру Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України», розміщеному на офіційному на сайті (htth://irc.gov.ua/ua/Poshuk), що тільки 12.06.2012р. до вказаного реєстру внесено інформацію щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою. А відтак, на час проведення спірних операцій між ПАТ «Херсонська поліграфічна фабрика» та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» у квітні 2012 р. це підприємство було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мало свідоцтво платника ПДВ.

Таким чином, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, т.б. ДПІ, в даному випадку, повинна надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання у ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» послуг ремонту даху в реальності не виконувались, а мало місце лише перерахування позивачем в адрес цього контрагента коштів з метою завищення податкового кредиту без фактичного отримання від нього послуг. Проте, таких доказів представник ДПІ суду не надав.

Відповідно до приписів ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

А у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно із ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно зі змісту положень ч.3 ст.215, ч.3 ст.228 ЦК України, недійсність правочину повинна встановлюватись лише судом.

Отже, за вказаних обставин, судова колегія погоджується із позицією позивача та висновками суду 1-ї інстанції про те, що відповідач, зробивши свій висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, приміщень, чисельності персоналу, знаходження за юридичною адресою. До того ж, відповідач не навів жодного нормативного акту, який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу. Положеннями законодавства, яке регламентує права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання. А тому, відповідно, правочин між позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» є оспорюваним, тобто, є правомірним, до того часу, поки його недійсність не буде встановлена судом.

До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, не було зроблено представником відповідача при розгляді справи в судах 1-ї і 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційних скарг, відповідно до ст.200 КАС України, залишає ці апеляційні скарги сторін без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко