Постанова № 36354739, 18.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Справа№ 910/15773/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін

від позивача: Моцна І.В. - представник за дов. №152/2 від 19.02.2013р.;

від відповідача: Калюжний В.Є. - представник за дов. б/н від 14.06.2013р.;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2013 р.

у справі № 910/15773/13(суддя: Куркотова Є.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоторгприлад"

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

про стягнення 28 060,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Водоторгприлад" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно недоперераховані кошти за прийняті платежі від населення згідно отриманих квитанцій 26178,85 грн., а також 3% річних у сумі 1 557,25 грн. та інфляційні втрати у сумі 324,87 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2013р. у справі №910/15773/13 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоторгприлад" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоторгприлад" грошові кошти у розмірі 26178, 85 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 605,10 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2013р. у справі №910/15773/13 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначає, про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви, яка була отримана позивачем та його дочірними підприємствами. При цьому, скаржник зазначає, що заперечень з сторони позивача щодо нікчемності заяви про проведення зарахувань зустрічних однорідних вимог, не було

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2013р. у справі №910/15773/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р. «Про зміну складу колегії суддів» в зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/15773/13 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Тищенко А.І.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 05.10.2010р. по 12.03.2012р. клієнтами ПАТ "Державний ощадний банк України" з числа фізичних осіб на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоторгприлад" були ініційовані перекази коштів за користування послугами з централізованого водопостачання на загальну суму 2617885,00 грн. через установи банку позивача.

Кошти перераховувались населенням на розрахунковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", відповідно до документів на переказ готівки, які надавались (разом з коштами у готівковій формі) до установ ПАТ "Державний ощадний банк України".

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалам справи, між сторонами було укладено наступні договори:

- договір на приймання платежів №8 від 04.01.2004 р., укладений між Охтирським відділенням №2833 ВАТ "Державний ощадний банк України" та ТОВ "Водоторгприлад" (договір №8);

- договір на приймання платежів №9 від 04.01.2004 р., укладений між Охтирським відділенням №2833 ВАТ "Державний ощадний банк України" та Дочірнім підприємством "Водоочистка" ТОВ "Водоторгприлад" (договір №9);

- договір на приймання сум платежів №б/н від 01.04.2006 р., укладений між Охтирським відділенням №2833 ВАТ "Державний ощадний банк України" та Дочірнім підприємством "Верп" ТОВ "Водоторгприлад" (договір №б/н).

Відповідно до п. 1.2 договорів № 8, 9 позивач сплачує банку платню за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 1 % від суми платежу.

Згідно п.1.3. договорів плата за розрахунково-касове обслуговування перераховується позивачем щомісячно

Відповідно до п.5.3. договорів №8, 9 вони набувають чинності з моменту їх підписання і діють протягом року.

Якщо за 30 днів до строку припинення дії договору жодна із сторін письмово не заявить свої пропозиції щодо зміни чи його розірвання договір вважається продовженим на діючих у поточному році умовах ще на один рік (п.5.6 договорів №8, 9). Аналогічний порядок пролонгації договору передбачено у п.7.1 та п.7.3 договору №б/н.

Згідно п.5.5 договорів №8, 9 та п.7.3 договору №б/н дострокове розірвання договору проводиться за згодою сторін. У разі дострокового розірвання договору, письмове повідомлення про це направляється іншій стороні за 30 днів до передбаченого строку розірвання.

22.02.2012 р. від позивача надійшли листи №93, 182 про дострокове розірвання договорів №8 та №9 згідно п.5.5 договорів.

Позивач листами від 07.03.2012 №232 та від 13.03.2012р. №131 додатково повідомив відповідача про дострокове розірвання договорів №8, 9 та зазначив, що з березня 2012 року відповідні договори про приймання платежів між сторонами відсутні.

Листів про розірвання договору б/н від 01.04.2006р. від позивача не надходило.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період 05.10.2010р. по 22.03.2012р діяли договори № 8, 9 та б/н.

При цьому посилання позивача на припинення дії договорів у зв'язку з ліквідацією Охтирського відділення №2833 ВАТ "Державний ощадний банк України" шляхом його приєднання до філії - Сумського обласного управління ВАТ "Ощадбанк" суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п.7 Статуту ВАТ "Державний ощадний банк України" банк має територіально відокремлені без балансові відділення та представництва.

Відповідно до п.1.2. Положення про територіальне відокремлене без балансове відділення №10018/050 філії Сумського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" - Територіальне відокремлене без балансове відділення №10018/050 філії Сумського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" (відділення) створене як філія - Охтирське відділення №2833 ВАТ "Ощадбанк", яке у зв'язку з реорганізацією, проведеною на підставі постанови правління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 05.10.2010 №456, було перетворене та приєднане до філії - Сумського обласного управління ВАТ "Ощадбанк".

Відповідно до ч.1, 3 ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Таким чином філія не є суб'єктом цивільних правовідносин, та не може бути стороною договору. Керівники філії призначаються органами юридичної особи і діють на підставі виданої нею довіреності від імені юридичної особи, а не філії.

Отже, стороною укладених договорів є ПАТ "Державний ощадний банк України" як юридична особа в особі керуючого Охтирського відділення №2833, який діяв на підставі довіреності.

Оскільки філія не є юридичною особою, вона не може припиняти свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації, а тому лише припинення юридичної особи - ПАТ "Державний ощадний банк України" може бути підставою для припинення зобов'язань сторін за договорами про приймання платежів на підставі ст. 609 Цивільного кодексу України.

За таких обставин перетворення Охтирського відділення №2833 ВАТ "Державний ощадний банк України" в Територіальне відокремлене без балансове відділення №10018/050 філії Сумського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" не є підставою для припинення або розірвання договорів №8, 9 та б/н, оскільки стороною договору у даних правовідносинах виступає юридична особа ПАТ "Державний ощадний банк України", докази припинення або ліквідації якого відсутні.

Наявні в матеріалах справи Договори №8, 9 та б/н є договорами про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином з наведеного вбачається, що між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Охтирського відділення №2833 (нині - Територіальне відокремлене безбалансове відділення №10018/050) та позивачем у період з 05.10.2010р. по 12.03.2012р. існували договірні відносини стосовно умов приймання платежів на користь позивача та його дочірніх підприємств.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, відповідно до п.2.2. договорів №8, 9 всі суми платежів, прийняті банком на користь клієнта, перераховуються на розрахунковий рахунок клієнта.

Тобто, умовами договорів не передбачено право відповідача самостійно здійснювати утримання належної до сплати суми комісії за надані послуги з розрахунково-касове обслуговування за рахунок сум платежів, прийнятих банком для клієнта від населення, а сплата комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування здійснюється позивачем самостійно та щомісячно (згідно п.1.3. договорів).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач згідно п. 2.2. договорів був зобов'язаний здійснити перерахування на рахунок позивача всієї отриманої від населення суми платежів у розмірі 2617885,00 грн., а утримання комісії у розмірі 26178,85 грн. за рахунок суми переказу було здійснено відповідачем безпідставно та з порушенням умов договорів.

З приписів статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що:

- особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала;

положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що дії відповідача по утриманню суми комісії за рахунок сум платежів, прийнятих банком для позивача від населення, не відповідає умовам укладених договорів, а отже відповідач отримав вказану суму коштів без достатньої правової підстави.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, щодо зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви, яка була отримана позивачем та його дочірними підприємствами, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Не зважаючи на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватись за заявою однієї зі сторін, відповідно до принципів цивільного та господарського законодавства, інша сторона має право заперечити заявлену вимогу про залік, і в такому випадку залік не відбувається.

Тобто умовою зарахування є безспірність зустрічних вимог, оскільки припускається, що між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи (п.4 Інформаційного листа ВАСУ від 01.07.96 р. N 01-8/241)

Відповідач звернувся до позивача з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.08.2012 №18-08-6/608/3110, згідно якої зазначив про існування у ТОВ "Водоторгприлад" заборгованості перед банком згідно п.1.2. договорів щодо оплати послуг за розрахунково-касове обслуговування у сумі 26 141,50 грн.

Однак факт існування вказаної заборгованості позивачем неодноразово заперечувалось згідно листів від 29.05.2012 №462 та від 06.07.2012 №991. Невизнання вказаної суми заборгованості також підтверджується діями позивача із звернення до суду з позовом про стягнення утриманої відповідачем суми комісії.

Отже, звернувшись до суду першої інстанції з позовом, позивач не прийняв заяви відповідача від 07.08.2012 №18-08-6/608/3110, а відтак зобов'язання не припинилось.

Крім того, обов'язкової умовою проведення зарахування є однорідність вимог. Однак сума, яку просить стягнути позивач, не є заборгованістю відповідача перед позивачем за однорідними зобов'язаннями, а є сумою, яку відповідач утримує у себе без достатньої правової підстави, за відсутності у даному випадку будь-яких зобов'язальних відносин сторін.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 26178,85 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 557,25 грн. та інфляційні втрати у сумі 324,87 грн. відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню, оскільки на безпідставно отримані грошові кошти не можуть нараховуватись 3% річних, такі кошти не можна вважати боргом, який виник внаслідок невиконання умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього кодексу).

Згідно із ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Адже, статтею 8 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.

Стаття 1214 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою по відношенню до загальних положень щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань, які визначені ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому нарахування інфляційних втрат та процентів за цією нормою безпідставне.

В свою чергу, зобов'язання, які виникають внаслідок одержання майна без достатньої правової підстави, виключають можливість їх прострочення до набуття рішенням суду про повернення набувачем безпідставно набутих грошових коштів законної сили, оскільки саме суд встановлює факт безпідставного отримання коштів. Крім того, положеннями глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовані правовідносини, що виникають внаслідок безпідставного набуття, або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого), тобто, позадоговірні зобов'язання, не передбачена можливість застосування до спірних правовідносин норми ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає обов'язкову наявність у боржника простроченого грошового зобов'язання, що виникає у відповідача в даному випадку тільки після набрання рішенням суду законної сили.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2013р. у справі №910/15773/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2013р. у справі №910/15773/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15773/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Л.О. Рєпіна

А.І. Тищенко