Ухвала суду № 36341666, 28.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 р.Справа № 1570/5652/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровська Паляниця» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області ДПС від 14.09.2012 року №0000462201, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 698 518 грн., №0000472201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 309 918 грн. та №0000282230, яким до Товариства застосовано штрафні санкції в сумі 346 315,48 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Ново-Ком», ВАТ «Одеський каравай», ТОВ «Торгоїл-групп», ТОВ «Алміс ЛД», ТОВ «Флорена плюс», та безпідставне формування валових витрат за операціями з отримання товару від зазначених контрагентів з посиланням на відсутність фактичної поставки товарів, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Білгород-Дністровська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби правонаступником Білгород-Дністровською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Одеській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АА № 799373.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, висновки якої відображені в акті перевірки від 03.09.2012 року № 2037/22-118/31257988.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 135.4.1 п. 135.4 ст.135 п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 п. 138.8 п.п. 138.10.3 п. 138.10, п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10, ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 1,5 ст. 203, п. 1.2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 16.07.99р. №996-XIV, п. 1.2, п. 2,7 Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, п. 3.1, п. 4.1, п.8 розділу III, п. 3.1 розділу V Наказу ДПА України від 25.01.2011 р. № 41, п. 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р. та зареєстрованому в міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1401/18696, п.п. 2.8 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток у сумі 698 518 грн., знижено податок на додану вартість у сумі 2 108 194 грн. та перевищено залишок готівки в касі підприємства на загальну суму 173 157,74 грн.

Суть порушень, за висновком податкового органу, полягала в тому, що відображені в бухгалтерському обліку господарські операції між позивачем та його контрагентами - ВАТ «Одеський коровай», ТОВ «Торгоїл групп», ПП «Діабаз-2007», не підтверджуються фактичним переміщенням товарів у реальному часі від продавця до покупця, оскільки в ході перевірки Товариством не підтверджено факту транспортування товару від продавця ВАТ «Одеський коровай» та ТОВ «Торгоїл групп» до покупця ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» та подальшого транспортування від ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» до місця передачі товарів покупцю, відсутні дані про наявність довіреності на отримання товару від постачальників та довіреності на отримання товару комісіонером, відсутні накази про відрядження працівників до місця придбання, зберігання та передачі товару комісіонеру та складання актів прийому-передачі.

Перевіркою встановлено, що згідно акту прийому-передачі за договором поставки від 31.01.2011 року 115 тон олії соняшникової поставлено на адресу позивача його контрагентом ВАТ «Одеський коровай» лише 11.05.2011 року. Разом з цим, за договором комісії № 32/11 від 21.04.2011 року позивачем передано на комісію ПП «Діабаз - 2007» 115 тон олії згідно актів прийому-передачі від 06.05.2011 року у кількості 93,280 тон та від 11.05.2011 року у кількості 21,720 тон, тобто, 93,280 тон олії передано позивачем комісіонеру ПП «Діабаз - 2007» раніше, ніж цей товар отримано від постачальника.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про відсутність наміру сторін за цими угодами отримувати такі товари, отже вони укладені без розумної ділової мети та направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань із загальнодержавних податків, а відтак, є нікчемними. У зв'язку з відсутністю можливості оприбуткування зазначеної продукції як товар, податковий орган дійшов висновку про неможливість отримання валового доходу від продажу цієї продукції, отже Товариством завищено валовий дохід на 3 034 125 грн.

Також перевіркою встановлено, що Товариством до складу валових витрат за 2-3 квартали 2011 року включено витрати по придбаним транспортним послугам та товарно-матеріальним цінностям у підприємств з ознаками фіктивності, а саме - ТОВ «Алміс ЛД», ТОВ «Флорена- Плюс» та ПП «Ново-Ком», які, згідно актів перевірок ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 12.08.2011 року № 2044 /23-5/36344226, ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012 №103/22-9/35851839, Алчевської ОДПІ Луганської області від 10.02.2012 року № 315/231-36917481, відповідно, відсутні за юридичною адресою, у них відсутні основні засоби, приміщення, транспортні засоби, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, трудові ресурси тощо. Цими підприємствами документально не підтверджено факт постачання товарів та послуг, правомірність формування показників податкової звітності та безпідставно задекларовані податкові зобов'язання.

З урахуванням встановлених обставин податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» безпідставно до валових витрат включено вартість олії, яка фактично не може обліковуватись на підприємстві як товар. З цих самих підстав, на думку ДПІ, Товариством до складу валових витрат безпідставно включені і витрати, пов'язані зі збутом продукції та покупних товарів - транспортно - експедиційних послуг, нарахування заробітної плати, відрахування на соціальні внески, витрат на відрядження, оплату послуг зі зберігання олії, суму відсотків за товарний кредит олії соняшникової тощо.

Враховуючи, що у ході перевірки не підтверджено фактичне здійснення ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» операцій з придбання-продажу олії, податковий орган також дійшов висновку про завищення Товариством податкового кредиту на загальну суму 301 063 грн. по отриманим у травні 2011 року податковим накладним на олію соняшникову від ВАТ «Одеський коровай» та по податковим накладним від ТОВ «Торгоїл групп» на суми нарахованих відсотків по товарному кредиту за березень-червень 2011 року.

Крім цього ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» включено до податкового кредиту декларацій з ПДВ суми податку на додану вартість за липень 2011 року в сумі 200 000 грн. та жовтень 2011 року в сумі 1 406 883 грн. по податковим накладним, виписаним ВАТ «Одеський коровай» на суми передплати за 27.07.2011 року та 26.10.2011 року з порушенням порядку виписки та заповнення податкових накладних та не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зокрема, 27.07.2011 року Товариством здійснено передплату за сировину по договору від 01.06.2011 року на суму 1 200 000 грн., у тому числі 200 000 грн. ПДВ, двома платіжними дорученнями6 № 137 на суму 699 000 грн., у т.ч. ПДВ 116 500 грн., та № 138 на суму 501 000 грн., у т.ч. ПДВ 83 500 грн., однак контрагентом ВАТ «Одеський коровай» на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата виписано не одну податкову накладну на всю суму передплати, яка підлягала б реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, а три податкових накладних, в яких зазначена сума ПДВ, що є меншою ніж 100 000 грн., що, на думку податкового органу, є порушенням порядку виписки та заповнення податкових накладних.

Аналогічне порушення допущено Товариством і при формуванні податкового кредиту за жовтень 2011 року за наслідками передплати за сировину та матеріали по договорам від 21.10.2011 року на загальну суму 8 441 300 грн., у т.ч. ПДВ 1 406 883 грн.

Також при перевірці дотримання встановленого ліміту залишку готівки в касі підприємства податковим органом встановлено, що на видаткових касових ордерах відсутній підпис про отримання готівкових коштів одержувачем, що свідчить про порушення Товариством вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637, тому сума готівки за такими видатковими документами має бути додана до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи та, в свою чергу, до перевищення ліміту залишку готівки в касі.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 14.09.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0000462201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 698 518 грн., №0000472201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 908 194 за основним платежем та 401 724 грн. за штрафними санкціями та №0000282230, яким застосовано суму штрафних санкцій 346 315,48 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що операції по поставці позивачу товарів та послуг з боку контрагентів підтверджені наданими суду первинними бухгалтерськими документами, мали фактичний характер, а тому позивач правомірно сформував суми податкового кредиту у вказаних податкових періодах та зменшив оподатковуваний дохід на суму понесених витрат на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак таких доказів на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин даної справи, між ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» та ПАТ «Одеський коровай» укладено договори поставки № 1 від 01.06.2011 р., б/н від 01.06.2010 р., № 2110/1С від 21.10.2011р., № 2110/2М від 21.10.2011 р., № 1 від 31.03.2011р. та специфікація №1 від 31.03.2011 р. на поставку 115 тонн олії соняшникової.

Факт отримання товару за договором № 1 від 31.03.2011р. та специфікацією №1 від 31.03.2011 р. підтверджено актом приймання - передачі від 11.05.2011р.

Також судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торгоіл групп» 21.03.2011 р укладено договір поставки № 27/03 та специфікація №1 від 21.03.2011 р. на поставку 180 тонн олії соняшникової та додаткова угода від 31.03.2011р. про надання товарного кредиту. На підтвердження виконання договору надано акти здачі-приймання робіт № ОУ-0000039, ОУ-0000021, 13, 12, № ОУ-0000033.

Крім того, між ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» та ТОВ «Флорена- Плюс» укладено договір на перевезення вантажу № ТР-21/06/11 від 21.06.2011 р.

Аналогічний договір укладено позивачем і з ТОВ «Алміс ЛД» 25.05.2011р. за № ТР-25/05/11.

Підтвердженням виконання даних договорів є акти № ОУ-300602, ОУ-310702, № ОУ-1062007 від 20.06.2011 р., № ОУ-1061503 та товарно-транспортні накладні.

На виконання вказаних договорів позивачем платіжними дорученнями № 138, 137 від 27 липня 2011 р., № 270, 269 від 26 жовтня 2011 р. та № 268, 267, 266, 265, 264, 271 від 26 жовтня 2011 р. перераховано грошові кошти ВАТ «Одеський коровай» за сировину за договором №1 від 01.06.2011 року та за договором №2110/1с від 21.10.2011 року, а платіжними дорученнями № 260, 257, 259, 261, 262, 258, 263 від 26 жовтня 2011 р. - за матеріали згідно з договором № 2110/2м від 21.10.2011 року.

Відповідно до п. п. 201.6. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та на виконання Договорів, сторонами були належним чином оформлені податкові накладні.

Відповідно до ст. 201 п.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сумм податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно до п. 11 Перехідних положень Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року.

Разом з тим, згідно з п. 201.7 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів, послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів вважає, що доводи податкового органу щодо обов'язку контрагента платника податку виписувати одну податкову накладну на всю суму передплати, що надійщла на рахунок, не грунтуються на законі, адже чиним законодавством такого обов'язку прямо не передбачено.

З наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що позивачем здійснено передоплату за сировину та матеріали, а контрагентом ВАТ «Одеський коровай» виписано податкові накладні, які відповідають приписам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В ході розгляду справи судом першої інстанції не встановлено факту безтоварності проведених операцій, невикористання придбаних товарів у господарській діяльності підприємства або не підтвердження сум податкового кредиту необхідними документами.

На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, податковим органом не доведено належними доказами факт неправомірності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем.

Натомість судом першої інстанції повною мірою досліджено питання щодо реального придбання позивачем товару та послуг, і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, встановлено реальність здійснення господарських операцій, за наслідками яких та на підставі податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість та валові витрати і валовий дохід.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Судом першої інстанції при безпосередньому дослідженні доказів не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, не грунтуються на законі і доводи податкового органу щодо порушення позивачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Відповідно до п.п.2.8 п.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБ України № 637 від 15.12.2004 року підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка, що перевищує ліміт обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Пунктом 3.5 зазначеного Порядку передбачено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Разом з цим, згідно п.3.10 цього Порядку Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості мають заповнюватися бухгалтером чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують готівку, забороняється.

У касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі тощо), реквізит "Одержав" або "Прийнято від" не заповнюється.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, готівка була отримана саме головним бухгалтером для здачі до банківської установи, у видаткових касових ордерах наявні підписи одержувача, але не заповнені реквізити «Одержав» щодо прізвища, ім'я, по-батькові особи, яка отримала кошти.

Судом першої інстанції досліджені завірені належним чином копії видаткових касових ордерів разом із квитанціями банку про приймання готівкової виручки від ОСОБА_5, отже внесення позивачем готівкових коштів до банківської установи та оформлення видаткових касових ордерів відбулось з додержанням вимог, встановлених Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженою постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320.

Таким чином, враховуючи належне дослідження судом першої інстанції факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару та послуг з метою використання їх у господарській діяльності, доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції знаходить безпідставними.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції в Одеській області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Білгород-Дністровська Паляниця» до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.