Ухвала суду № 36341492, 28.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 р.Справа № 1570/7094/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О..

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

представника позивача - Туманського І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Лемодо» до Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Лемодо» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС від 09.11.2012р. №0003982301, 0003972301, 0003962301, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 437 178 грн., з податку на додану вартість в розмірі 138 370 грн., та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 4 436 грн., а також стягнути з відповідача судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій та нікчемність угод позивача з його контрагентами є припущеннями та суперечать первинним документам. Інформація, що міститься в БД АРМ «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» не є належним доказом, оскільки з неї не вбачається, яким саме чином було встановлено факт відсутності адміністративно-господарських можливостей (потужностей) для здійснення господарської діяльності контрагентами позивача. Законом прямо не встановлена недійсність угод, укладених TOB «Лемодо» з його контрагентами, такі угоди не визнавались судом недійсними, а також вказані правочини повністю відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, а отже вони є дійсними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Державна податкова служба в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення, та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лемодо» з питань взаємовідносин з ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08» ПП "Спецстанкострой» за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, висновки якої відображені в акті перевірки від 26.10.2012 року № 33/16-20/33767960.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток за 3-4 квартал 2009 року, 3-4 квартал 2010 року в сумі 349 470грн.;

- п. 16.4 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого податкові декларації по податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року та за 3 квартали 2010 року були подані із порушенням граничних термінів подання податкових декларацій;

- пп.7.2.4, пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого Товариством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за серпень 2009 року у сумі 3 486грн., занижено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за лютий, листопад 2010року в сумі 44 981грн., занижено податок на додану вартість за серпень, вересень, грудень 2009 року, вересень, грудень 2010 року в сумі 139 196грн. та завищено податок на додану вартість за березень, листопад 2010 року в сумі 4 436грн.

За висновком податкового органу, відображені у податковій звітності позивача господарські операції з контрагентами - ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08», ПП «Спецстанкострой» не мали реального характеру в силу відсутності на цих підприємствах трудових резервів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, правочини, укладені позивачем з вищезазначеними контрагентами, здійснені без мети настання реальних наслідків, а відтак є нікчемними.

Визначення платником податку податкового кредиту за безтоварними операціями є безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Крім цього в акті перевірки зазначено, що згідно Постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.11року гр. ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.205, ч.3 ст.28, ч.1, ч.2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, із застосуванням до останнього п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію».

Злочинні дії гр. ОСОБА_4 стосувалися створення та реєстрації контрагентів позивача - ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08», ПП «Спецстанкострой».

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що надані до перевірки первинні документи повною мірою підтверджують товарність господарських операцій з придбання позивачем вказаних товарів, включення цих витрат до валових витрат, оплати виконаних робіт та одержання їх результатів, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту та спростовують припущення податкового органу про нікчемність господарських операцій між позивачем та його контрагентами та про безтоварність вказаних вище операцій, отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства і підлягають скасуванню.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення позивачем спірних господарських операцій з придбання у ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08», ПП «Спецстанкострой» товару і за наявності доказів: договорів купівлі-продажу №30/07 від 30.07.2009р., №701 від 17.07.2009р., №1201 від 30.12.2009р., №1014 від 14.10.2010р., №1116 від 16.11.2010р., №1230 від 30.12.2010р., податкових та видаткових накладних, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій з метою використання у господарській діяльності, за наслідками яких сформовано спірні валові витрати та податковий кредит, та відсутність підстав для висновку про нікчемність правочинів як таких, що вчинені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат (п. 5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР) та податкового кредиту (п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР), яке б позбавляло його права на валові витрати та податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з придбання товару у ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08», ПП «Спецстанкострой».

Судом першої інстанції обґрунтовано спростовано посилання податкового органу як на доказ нереального придбання позивачем у вказаних контрагентів товару на факт порушення кримінальної справи проти директора цих господарюючих суб'єктів за ч.2 ст.205, ч.3 ст.28, ч.1, ч.2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки з наданих відповідачем матеріалів щодо даної кримінальної справи встановлено посилання в них на вчинення директором фіктивного підприємництва, зловживання владою або службовим становищем та на службове підроблення і відсутність посилань на обставини, які б стосувалися спірних господарських операцій з ТОВ «Лемодо» та свідчили про їх нереальність.

До того ж згідно із ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Порушення певним постачальником товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит чи праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом при вирішенні справи у суді першої інстанції не наведено обґрунтованих доводів тому, що правочини позивачем вчинено з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з позицією податкового органу щодо нереальності здійснення позивачем господарських операцій, виходячи із зазначених в акті перевірки обставин щодо відсутності у постачальників необхідних умов для ведення господарської діяльності, трудових ресурсів, основних фондів та факту притягнення директора цих підприємств до кримінальної відповідальності за використання завідомо підроблених документів: податкових накладних, адже за умови реального здійснення платником податків (покупцем товару) господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу його активів, будь-які порушення постачальником товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на нарахування валових витрат та податкового кредиту.

Допущені постачальником товару порушення правил ведення господарської діяльності чи вчинення суспільно небезпечного діяння з метою незаконного ведення господарської діяльності, невідповідність правочину певним вимогам цивільного та господарського законодавства, порушення однією зі сторін вимог законодавства щодо отримання певної ліцензії на здійснення господарської діяльності, чи деякі дефекти в оформленні документів, за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податку (покупцем) товару, не можуть розглядатися як підстави для позбавлення такого платника права на нарахування валових витрат та податкового кредиту.

Недотримання вимог цивільного чи іншого законодавства при вчиненні правочину може бути підставою для його оспорення сторонами чи іншою заінтересованою особою в господарському суді.

Факт звільнення директора ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08», ПП «Спецстанкострой» від кримінальної відповідальності за амністією у кримінальній справі, порушеній за ч.2 ст.205, ч.3 ст.28, ч.1, ч.2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, тобто не з реабілітуючих підстав, також не може розглядатися як підстава для позбавлення ТОВ «Лемодо» права на нарахування валових витрат та податкового кредиту, оскільки судом першої інстанції не було встановлено, що кримінальна справа стосувалася обставин щодо вчинення цією особою господарських операцій з ТОВ «Лемодо» чи щодо відсутності реального вчинення таких господарських операцій, в тому числі з метою безпідставного отримання певних податкових вигод. Натомість, як було зазначено раніше, судом першої інстанції з наданих відповідачем матеріалів щодо даної кримінальної справи встановлено посилання в них на вчинення директором фіктивного підприємництва, зловживання владою або службовим становищем та на службове підроблення і відсутність посилань на обставини, які б стосувалися спірних господарських операцій з ТОВ «Лемодо» та свідчили про фактичне невиконання цією особою взятих на себе зобов'язань перед замовниками товарів.

Як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реального отримання товару позивачем та зв'язку такої операції із його господарською діяльністю, є також припущення податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08», ПП «Спецстанкострой» правочинів через відсутність у останніх основних та транспортних засобів, а також достатньої кількості працюючих осіб.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та на відображення валових витрат в бухгалтерському обліку у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на відображення валових витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту та до валових витрат.

Також судом першої інстанції обгрунтовано відхилені посилання податкового органу на відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності робочого персоналу, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості поставки спірними постачальниками товарів наявними у них силами та засобами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що господарські операції між ТОВ «Лемодо» та ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08», ПП «Спецстанкострой» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності підприємства, ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте податковим органом не наведено доводів щодо недостовірності наявних у справі доказів, не подано фактичних даних на спростування встановлених в ході судового розгляду обставин, а відтак колегія суддів відхиляє як неспроможні висновки податкової інспекції, покладені в основу прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Лемодо» до Державної податкової інспекції у Комінтерновському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.