Постанова № 36339312, 27.08.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27 серпня 2012 року Справа № 2а-4831/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Супутник", вул. Комунальна зона, 15, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область,55000

доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області, вул. Комсомольска, 3, м. Южноукраїнськ,55000

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000342301 від 09.06.2011, В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2011 року № 0000342301, яким позивачу донараховано 114201,95 грн., податку на додану вартість та застосовано штрафну санкцію в розмірі 28550,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки Акту зроблені податковим органом на підставі аналізу даних: інформаційних баз (АРМ «TAX», АРМ «Звіт», АІС «РПП», та «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та акту від 15.03.2011 року № 313/23-300/34949490 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Мері Мо» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з TOB «Трек» за період липень, листопад, грудень 2009 року та TOB «Югсельхозпром» за період січень, лютий, березень 2010 року». Відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в письмових запереченнях, вважає повідомлення-рішення від 09.06.2011 року № 0000342301, правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, був належним чином повідомлений про дату час та місце судового розгляду справи, тому справу розглянуто за відсутності відповідача.

Суд вивчив доводи сторін, всебічно і повно з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, допитав свідків, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та дійшов висновку про необхідність задоволення позову з огляду на наступне.

15.03.2011 року посадовими особами Южноукраїнської ОДПІ в приміщенні податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Супутник» з питань правомірності формування податкового кредиту по господарським операціям з платником податків TOB «Мері Мо», за результатами якої складений акт від 24.05.20.11 №679/23-01/31948777.

На підставі висновків акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2011 року, яким позивачу донараховано 114201,95 грн. податку на додану вартість та застосовано штрафну санкцію в розмірі 28550,49 грн.

Як вбачається з акту перевірки порушення позивачем діючого податкового законодавства полягало в наступному: ПП «Супутник» здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які відображено у наданих до перевірки первинних бухгалтерських та податкових документах, договору, який укладено в порушення ч.І ст.203 ЦК України. Їх зміст суперечить зокрема інтересам держави і суспільства, моральним засадам суспільства. Зазначені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину сторонами цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Відповідно до частини 1,5,ст..203,п.1,2 ст.215,ст..228 ЦК України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними-в силу припису закону і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин, укладений ПП «Супутник» з TOB »Mepi Mo» порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою приховування сплати податків. Дані,наведені у деклараціях з податку на додану вартість за період липень, листопад, грудень 2009 ( а отже і про задекларований податковий кредит) від TOB »Mepi Mo» є недійсними.

Тому, в порушення пп.7.4.1 пп.7.4.5,ст.7 ЗУ »Про податок на додану вартість» ПП «Супутник» безпідставно завищено дозволений податковий кредит в податкових деклараціях в розмірі ПДВ 114201,95 грн., чим занижено податок на додану вартість на суму 114201,95 грн., а саме: в липні 2009 року-55113,29 грн., листопаді 2009-47500,31 грн., грудні 2009 року-11588,35 грн.

Суд дійшов висновку про необґрунтованість належними доказами висновків відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом. Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

А відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В контексті наведених норм права для віднесення до податкового кредиту сум з податку на додану вартість Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентами платника податків або їх контрагентами за ланцюгом зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не може бути підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту у разі, якщо останній має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Закон України „Про податок на додану вартість" та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Як вбачається з акту перевірки, висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу даних: інформаційних баз (АРМ «TAX», АРМ «Звіт», АІС «РПП», та «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та акту від 15.03.2011 року № 313/23-300/34949490 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Мері Мо» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з TOB «Трек» за період липень, листопад, грудень 2009 року та TOB «Югсельхозпром» за період січень, лютий, березень 2010 року», який надісланий ДПІ у Центральному районі М.Миколаєва листом № 2648/7/23-320 від 19.03.2011 року.

На сторінці 6 даного акту перевірки, зазначено, що перевірка TOB «Мері Мо» проведена без відома та присутності директора ОСОБА_2

На момент допиту свідка ОСОБА_2 судом 01.11.11 року, останній надав пояснення, що не знав ні про проведення перевірки, ні про її наслідки.

Порядок оформлення результатів перевірок платників податків органами ДПС врегульовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 №984 (далі - Порядок).

Відповідно абзацу 1 пункту 3 розділу І Порядку визначено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно нормами пунктів 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як вбачається зі змісту акту перевірки фахівцями відповідача не було досліджено всі первинні документи, які належить дослідити, оскільки перевірка проводилась не виїзна в приміщенні відповідача на підставі аналізу даних: інформаційних баз (АРМ «TAX», АРМ «Звіт», АІС «РПП», та «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та акту від 15.03.2011 року № 313/23-300/34949490 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Мері Мо» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з TOB «Трек» за період липень, листопад, грудень 2009 року та TOB «Югсельхозпром» за період січень, лютий, березень 2010 року», який надісланий ДПІ у Центральному районі М.Миколаєва листом № 2648/7/23-320 від 19.03.2011 року, а не вивчення первинних документів та викладення фактів, що дає підстави зробити висновок про необ'єктивність, безпідставність таких висновків, що ґрунтуються виключно на припущеннях.

Таким чином відповідачем порушено вимоги Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 №984.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, фактичне виконання господарських операцій та право позивача на податковий кредит по розрахункам між ПП „Супутник" та ТОВ «Мері Мо» податкові накладні; видаткові накладні; рахунки, реєстру отриманих та виданих податкових накладних, платіжні доручення (а.с. 67-90).

Крім того, свідок ОСОБА_2 підтвердив факт реального виконання угод з поставки та пояснив, що товаро-транспортні накладні не оформлялись, оскільки основна маса предмету договорів є досить невеликим товаром, який можливо і доцільно перевезти компанією перевізником, наприклад: цвяхи, болти, оліфа, емалі, проволока, автошини та інше, тому перевезення здійснювалось за допомогою компаній перевізників, зокрема компанією «Автолюкс». Пояснив, що фактично займається посередницькою діяльністю, крім того, суми за даними господарськими операціями віднесені бухгалтером його підприємства до податкових зобов'язань.

Свідок ОСОБА_3, пояснила суду, що вона безпосередньо на автотранспорті ПП «Супутник», приймала товар в складі компанії-перевізника «Автолюкс» в м.Южноукраїнську, здійснювала його перевезення на склад та в подальшому оприбутковувала. Зазначений товар використовувався ПП «Супутник» в господарській діяльності (будівельно-відновлювальних роботах).

Пояснення свідка ОСОБА_2 підтверджуються наявними в справі доказами, а саме копіями детальної інформації по платнику ПДВ ПП «Супутник» (а.с.119-134), з яких вбачається віднесення ТОВ «Мері Мо» сум ПДВ по господарських операціях в липні, листопаді, грудні 2009 року до податкового зобов'язання.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між ПП «Супутник» та ТОВ «Мері Мо».

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у ТОВ «Мері Мо», реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем приписів ст.ст. 655, 656, 662 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Нормами ст.655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України). Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, та представником відповідача не заперечується факт, що перевірка проводилась без дослідження відповідних первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили чи спростували факт отримання/передачі товару, а тому суд вважає висновки податкового органу про те, що товар по господарським операціям не передавався непідтвердженим та недоведеним належним чином, а тому і висновки Акту з цього приводу не можуть бути носієм інформації.

Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216).

Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що фахівцями відповідача зроблений висновок про порушення позивачем вимог ч.ч.1, 5 ст.203, п.п. 1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Так, під час перевірки не були досліджені первинні документи, які містять інформацію про кількісні та якісні показники господарських операцій.

Таким чином, такі висновки податкового органу є необґрунтованими, недоведеними та не підтвердженими необхідними документами, оскільки на підставі дослідження та аналізу лише інформаційних баз та податкових звітностей неможливо зробити висновок про нікчемність правочину.

До того ж, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.5 Постанови від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку. Таким чином, висновки податкового органу, викладені у Акті щодо нікчемності правочинів, укладених ПП «Супутник» з ТОВ «Мері Мо» зроблені не на дослідженні фактів, а на припущеннях. Отже, ПП «Супутник» правомірно включино до складу податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях суму ПДВ в розмірі 114201,95 грн., а саме: липень 2009 року-55113,29 грн., листопад 2009-47500,31 грн., грудень-11588,35 грн.

Крім того, з аналізу норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст укладених позивачем правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 09.06.2011 року № 0000342301, яким позивачу донараховано 114201,95 грн., податку на додану вартість та застосовано штрафну санкцію в розмірі 28550,49 грн. - визнанню протиправним та скасуванню.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області від 09.06.2011 року № 0000342301.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник