Постанова № 36338966, 18.12.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4251/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н.Л.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Драчук Т. О.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М.

при секретарі: Александровій К.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_2

позивача ОСОБА_3

позивача ОСОБА_4

представника відповідача Пацьори Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відповідача військової частини А0549 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Військова частина А0549 про стягнення грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок , -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулись з адміністративним позовом до військової частини А0549 про стягнення грошової компенсації за не отриманий продовольчий пайок з врахуванням 3% річних.

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 лютого 2007 року даний позов було задоволено, однак відповідачем у апеляційному порядку було оскаржено постанову до Апеляційного суду Вінницької області.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2007 року апеляційну скаргу військової частини А0549 було залишено без задоволення, а постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 лютого 2007 року - без змін. Дане рішення відповідач оскаржив у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2013 року касаційну скаргу військової частини А0549 було задоволено частково: постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 лютого 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2007 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року позов задоволено частково: стягнуто з військової частини А 0549 (м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105, код ЄДРПОУ 08540799) на користь ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошову компенсацію за неотриманий продовольчий пайок, з врахуванням 3% річних, за період з 31 грудня 2005 року по 31 грудня 2006 року включно; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач також не погоджуючись з постановленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року та відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Позивачі в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі та надали письмові додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача в судовому засідання підтримав апеляційну скаргу, подав заперечення на апеляційну скаргу позивачів та просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачам в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга військової частини А0549 підлягає задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги позивачів слід відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі перебували на службі у військовій частині А 0201, яка знаходилась на продовольчому забезпеченні в військовій частині А 0549.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №316 від 12.03.1996 року «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань» військовослужбовці забезпечувались продовольчим пайком по нормі №7, проте, з 11 березня 2000 року Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року положення дії ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було призупинено.

Судова колегія зазначає, що відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Частиною 2 статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 березня 1996 року №316 "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ".

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України "Про Збройні Сили України", якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Закон не передбачав отримання грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення.

29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації", яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.

Тобто, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року.

Позивачі просять стягнути грошову компенсацію за продовольче забезпечення у період з 11 березня 2000 року по 31 грудня 2006 року. Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги частково за період з 31 грудня 2005 року по 31 грудня 2006 року без врахування вищезазначених вимог чинного законодавства.

Таким чином, рішення суду в цій частині винесене з порушенням норм матеріального права.

На виконання вказівок Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 30 липня 2013 року, в якій зазначено, що частина позовних вимог стосується періодів, які лежать за межами передбаченого ст. 99 КАС України (в редакції станом на час звернення до суду) строку звернення до суду, однак судами, всупереч вимог частин 4 і 5 статті 11 КАС України, не вжито передбачених законом заходів для з'ясування дотримання позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про пропуск позивачами вказаного строку, зокрема за період з 11.03.2000року по 31.12.2005 року.

Тобто, на думку суду першої інстанції, позивачі мали право на отримання компенсації за продовольче забезпечення, однак у зв'язку із пропуском строку звернення до суду в позові слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції станом на час звернення до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції станом на час звернення до суду) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Жодна із сторін у справі ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не наполягала на застосуванні ст. 100 КАС України.

Зокрема, позивачі саме з причин застосування судом першої інстанції ст. 100 КАС України в апеляційному порядку оскаржували постанову суду, а представник відповідача в суді апеляційної інстанції вказував на те, що жодного клопотання, усного чи письмового, з приводу застосування ст. 100 КАС України ним не заявлялося. Крім того, представник відповідача наполягав на відмові в позові по суті позовних вимог за період з 11 березня 2000 року по 31 грудня 2005 року.

З урахуваням позицій сторін з приводу застосування судом ст.100 КАС України та вимог діючого законодавства, яке регулює питання продовольчого забезпечення військовослужбовців, суд апеляційної інстанції вважає, що у цій частині слід відмовити у задоволенні позову, у зв"язку з відсутністю у позивачів права на виплату компенсації замість продовольчого забезпечення, за захистом якого вони звернулись.

В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, беручи до уваги положення ст. 195 КАС України, яким суду апеляційної інстанції надано право перегляду рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу військової частини А0549 задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Військова частина А0549 про стягнення грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок, - скасувати та винести нову, якою в задоволенні позову відмовити .

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "23" грудня 2013 р. .

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Граб Л.С.

Біла Л.М.