Постанова № 36338618, 12.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р.Справа № 815/5625/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Алєксєєва В.О.

суддів - Милосердного М.М.,

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Скалозуб Л.П.

з участю: представника малого приватного підприємства "Віртус" - Іванюк Владлена Олеговича, представника Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - Караханяна Артура Мартиновича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою малого приватного підприємства "Віртус" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом малого приватного підприємства "Віртус" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

МПП "Віртус" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення:

- №0003122220 від 02 липня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 248 грн. за порушення п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст. 198 ПК України;

- №0003102220 від 02 липня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 461 грн. за порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що висновки відповідача не ґрунтуються на нормах законодавства, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що позивачем здійснювались господарські операції з контрагентом, які були створені без мети здійснення господарської діяльності, а укладені з ним угоди мали фіктивний характер, з метою надання податкової вигоди позивачу, адже фактично господарські операції не виконувались, а тому вони не могли бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі МПП "Віртус" ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що в період з 10 червня 2013 року по 14 червня 2013 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаєморозрахунків та правових відносин з ФОП ОСОБА_4 за період: лютий 2012 року; квітень 2012 року; травень 2012 року; червень 2012 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №000039/15-52-22-20/22465679/114/1903 від 18 червня 2013 року, на підставі якого, відповідачем 02 липня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0003122220 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 832 грн. та штрафних санкцій 1 416 грн. та №0003102220 про донарахування позивачу податку на прибуток підприємств в розмірі 2 974 грн., штрафних санкцій 1 487 грн. за порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не обґрунтовані, документально не підтверджені та не відповідають чинному законодавству.

Судова колегія не погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку(п.139.1 ст. 139).

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198)

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що якщо навіть безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і, тому, суперечні цьому висновку доводи податкової є необґрунтованими.

Основною господарською діяльністю підприємства є, зокрема, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період, між МПП "Віртус" та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір поставки товару з відстрочкою платежу №717/11 від 20 червня 2011 року (а.с.20).

Фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїми безпосереднім контрагентом підтверджена належним чином, а саме видатковими та податковими накладними, висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи (а.с.53-72, 107-108).

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Разом з тим, на момент укладення позивачем договору з ФОП ОСОБА_4 та отримання податкових накладних, остання була в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мала діюче свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентом та правомірність формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення №0003122220 та №0003102220 є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.

На підставі вищевикладеного колегія суддів, керуючись п.3, п.4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги МПП "Віртус" задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.3, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Віртус" задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року скасувати, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов малого приватного підприємства "Віртус" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0003122220 від 02 липня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 248 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0003102220 від 02 липня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 461 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: