Рішення № 36335195, 19.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20849/13 19.12.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/20849/13

За позовом публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп";

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Балабана Івана Костянтиновича

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Представники сторін:

від позивача: Горчаков І.В., довіреність № Д-586 від 18.07.2013р.;

від відповідачів: не з'явились;

від третьої особи: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" (надалі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" (надалі - відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.03.2011р., зареєстрований за реєстровим № 718, який укладений відповідачами, є недійним з наступних підстав: по-перше, в супереч ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" відповідач 1 відчужив відповідачеві 2 за спірним договором нерухоме майно, що перебувало в іпотеці позивача, без відповідного дозволу на те останнього; по-друге: рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23.02.2009р. у справі № 2-873/09, яке стало підставою для реєстрації в комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" нерухомого майна за Балабаном Іваном Костянтиновичем, який у свою чергу продав це нерухоме майно по Договору по купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.03.2011р. товариству з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп", було скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2011р. в частині визнання за Балабаном І.К. права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2013р. порушено провадження у справі № 910/20849/13 та призначено її розгляд на 05.12.2013р.

Присутній у судовому засіданні 05.12.2013р. представник позивача надав витребувані судом докази та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились з невідомих причин та витребувані докази не подали.

Ухвалою від 05.12.2013р. суд на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Балабана Івана Костянтиновича та відклав розгляд справи на 19.12.2013р.

Присутній у судовому засіданні 19.12.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представники відповідачів та третьої особи в засідання суду не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили, про місце, дату і час розгляду справи повідомлені належним чином.

Водночас, відповідач 2 надіслав на адресу господарського суду заяву від 10.12.2013р. за №10-12/2013 про безумовне і повне визнання позову, в якій також зазначив, що групи нежилих приміщень №105 була виділена з групи нежилих приміщень №100 за адресою: м. Київ, вул. Желябова, буд. 10-а, які перебували в іпотеці ПАТ "Банк Кіпру". Цим було порушено право іпотекодержателя ПАТ "Банк Кіпру", оскільки зазначене майно є фактично іпотечним майном і відповідний правочин є недійсним в силу прямої вказівки закону. Крім того, відповідач 2 просить розглядати справу без участі його представника.

Відповідачі та третя особа належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу від 05.12.2013р. було надіслано відповідачам та третій особі рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача 1 та третьої особи суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача 1 та третьої особи не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідача 1 та третьої особи, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2008р. між АБ "АВТОЗАЗБАНК" і Балабаном І.К. було укладено Кредитний договір № 002-4/2008, за яким Банк відкриває Балабану І.К. кредитну лінію на поточні потреби в сумі 16 000 000,00 (шістнадцять мільйонів) грн. строком з 22.01.2008р. до 19.01.2018р. зі сплатою 19% річних.

Крім того, 22.01.2008р. між Банком та Балабаном І.К. було укладено Іпотечний договір для забезпечення зобов'язань по вказаному вище кредитному договору та надано за цим договором в іпотеку нерухоме майно, що належало іпотекодавцю - Балабану І.К, а саме: групу приміщень № 97, групу приміщень № 100, групу приміщень № 103 в літ. А по вул. Желябова, буд. 10-а у м. Києві загальною площею 730,40 кв.м.

В подальшому, Акціонерний банк "АВТОЗАЗБАНК" був реорганізований у відкрите акціонерне товариство "Банк Кіпру", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру», що підтверджується протоколами від 19.11.2008р. № 39, від 28.04.2010р. №41 і витягом зі Статуту ПАТ "Банк Кіпру", погодженим Національним Банком України 11.05.2012р.

Як вбачається з матеріалів справи, без згоди Банку Балабан І.К. розпочав реконструкцію іпотечного майна, і після закінчення будівельних робіт звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про визнання за ним права власності на новостворене нерухоме майно.

23.02.2009р. рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 2-873/09 позов Балабана І.К. було задоволено частково, визнано за Балабаном І.К. право власності на групу приміщень № 172 заг. пл. 366,0 кв.м. та групу приміщень № 173 заг. пл. 368,0 кв.м. по вул. Татарська, буд. 6 у м. Києві, що були виділені з іпотечного майна, та визнано за Балабаном І.К. право власності на групу приміщень № 105 заг. пл. 234,0 кв.м., групу приміщень № 106 заг. пл. 269,0 кв.м. та групу приміщень № 107 заг. пл. 249,0 кв.м. по вул. Желябова, буд. 10-а у м. Києві.

На підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009р. Балабан І.К. зареєстрував за собою право власності на групи нежилих приміщень №№ 105, 106, 107, що фактично були виділені з груп нежилих приміщень №№ 97, 100, 103 за адресою: м. Київ, вул. Желябова, буд. 10-а, які перебували в іпотеці ПАТ «Банк Кіпру».

В подальшому, групи нежилих приміщень №№105, 106, 107 були відчужені на підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу.

Відчуженням (купівлею-продажем) іпотечного майна було порушено права позивача як іпотекодержателя, оскільки зазначене майно (гр. №№ 105, 106, 107) є фактично іпотечним майном (гр. №№100, 103, 97), і відповідні правочини щодо відчуження іпотечного майна є недійсними в силу прямої вказівки закону.

Водночас, позивач, не погоджуючись з прийнятим рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009р., оскаржив його в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2011р. апеляційну скаргу ПАТ "Банк Кіпру" було задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009р. скасовано в частині задоволення позову про визнання за Балабаном І.К. права власності на групи нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Татарська, буд. 6 (літ. "А"), а саме: №№168, 169, 172, 173, як на окремі об'єкти нерухомого майна, а також про визнання за Балабаном І.К. права власності на групи нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Желябова, буд. 10-а (літ. "А"), а саме: №№ 97, 107, 100, 105, 103, 106, як на окремі об'єкти нерухомого майна. При чому, групи приміщень №№ 97, 100, 103 вже мали нові техніко-економічні показники зі зменшеними площами, за рахунок яких були виділені групи нежилих приміщень №№ 105, 106, 107.

Проте, після ухвалення рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009р. Балабан І.К відчужив нерухоме майно, на яке набув права власності за рішенням суду та яке мало нову нумерацію групи приміщень і було зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно як новостворений об'єкт без обтяжень.

Так, 09.03.2011р. Балабан І.К. і ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" уклали Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, зареєстрований за № 718 щодо відчуження групи нежилих приміщень № 105 в літ. А по вул. Желябова, буд. 10-а у м. Києві загальною площею 234,0 кв.м.

Імперативною нормою частини третьої статті 9 згаданого Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки.

Зміст договору купівлі-продажу, укладений між Балабаном І.К. та ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп", суперечить імперативній нормі частини 3 статті 9 вказаного Закону, оскільки предметом купівлі-продажу були групи приміщень №№105, 106, 107, які фактично є іпотечним майном, що були виділені з реконструйованих груп приміщень №№ 97, 100, 103 і були відчужені без дозволу іпотекодержателя (позивача).

Відповідно до пункту 10 Додатку 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, що було чинном на дату виникнення спірних правовідносин, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна входить до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

Групи нежилих приміщень №№ 97, 100, 103 отримали нові техніко-економічні показники, і за рахунок їх площ були виділені групи нежилих приміщень №№ 105, 106, 107 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009р. про визнання за Балабаном І.К. права власності на ці групи приміщень, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2011р.

В наслідок скасування цього рішення суду була припинена правова підстава виділення груп нежилих приміщень №№ 105, 106, 107 з груп нежилих приміщень №№ 97, 100, 103, та відповідно припинена правова підстави визнання за Балабаном І.К. права власності на групи нежилих приміщень №№ 97, 100, 103 (з новими техніко-економічними показниками) та групи нежилих приміщень №№105, 106, 107.

Тобто, за спірним договором купівлі-продажу нерухомого майна, без згоди позивача (іпотекодавця), продавець Балабан І.К. продав покупцю ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" об'єкти нерухомого майна (групу приміщень №105), право власності на які в нього виникли за рішенням суду, яке в подальшому було скасоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, договір укладений між Балабаном І.К. та ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" є нікчемним в силу закону та визнання його недійсним не вимагається.

У свою чергу, без згоди позивача, ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" продав ТОВ "Еліт менеджмент груп" групу нежилих приміщень №105.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено судом вище, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено відповідачами всупереч положенням Закону України « Про іпотеку».

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачами не надано суду належних і допустимих доказів на спростування фактів та обставин, викладених в позовній заяві.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного вище, а також враховуючи доведеність позивачем порушення його прав відповідачами, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги грунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними і допустимими доказами, а відтак підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір підлягає віднесенню на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.03.2011р. зареєстрований за реєстровим № 718, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" (04116, м. Київ, вул. Павлівська, 18, кв. 31; код ЄДРПОУ 36001098) та товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 21; код ЄДРПОУ 36798955) щодо групи нежилих приміщень № 105 в літ. А по вул. Желябова, буд. 10-а у м. Києві.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" (04116, м. Київ, вул. Павлівська, 18, кв. 31; код ЄДРПОУ 36001098) на користь публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" (м. Київ, вул. Урицького, 45; код ЄДРПОУ 19358784) судовий збір у розмірі 573 грн. 50 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 21; код ЄДРПОУ 36798955) на користь публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" (м. Київ, вул. Урицького, 45; код ЄДРПОУ 19358784) судовий збір у розмірі 573 грн. 50 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.12.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов