ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/6868/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віолент Плюс»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року
у справі № 2а-16931/09/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віолент Плюс»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віолент Плюс» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач), в якому просило визнати дії відповідача неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003672306/0 від 22 червня 2009 року, № 0003672306/1 від 21 липня 2009 року, № 0003672306/2 від 29 вересня 2009 року, № 0003672306/3 від 11 грудня 2009 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0003672306/0 від 22 червня 2009 року, № 0003672306/1 від 21 липня 2009 року, № 0003672306/2 від 29 вересня 2009 року, № 0003672306/3 від 11 грудня 2009 року. В решті позовних вимог відмовлено. Судові витрати в розмірі 1,70 грн. присуджено на користь ТОВ «Віолент Плюс» за рахунок Державного бюджету України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року скасовано в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0003672306/0 від 22 червня 2009 року, № 0003672306/1 від 21 липня 2009 року, № 0003672306/2 від 29 вересня 2009 року, № 0003672306/3 від 11 грудня 2009 року. В задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Віолент Плюс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2007 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року, за результатами якої складено акт № 967/23-06/34298147 від 15 червня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003672306/0 від 22 червня 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 5 000 000,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003672306/1 від 21 липня 2009 року, № 0003672306/2 від 29 вересня 2009 року, № 0003672306/3 від 11 грудня 2009 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгу постачання.
Крім того, судами встановлено, що 03 листопада 2007 року між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва, а саме - чотирьох житлових будинків, розташованих за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремча, с. Поляниця.
Реалізовані ТОВ «Віолент Плюс» об'єкти незавершеного будівництва ФОП ОСОБА_3 замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтекс», в якого, відповідно до доводів податкового органу, відсутні основні фонди, трудові та виробничі ресурси.
Також, відповідач вказував про визнання банкрутами постачальників ТОВ «Промтекс» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рудо-Віт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванкар Груп».
Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та відмовляючи в його задоволенні у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету з огляду на незвітування ТОВ «Промтекс» до органу державної податкової служби за місцем реєстрації.
Крім того, Київський апеляційний адміністративний суд поставив під сумнів відповідність пред'явлених позивачем до перевірки первинних документів дійсному економічному змісту реально здійснених господарських операцій та дійшов висновку про те, що в розглядуваній ситуації дані податкового обліку сформовано ТОВ «Віолент Плюс» на підставі удаваного правочину.
Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції неправомірними, виходячи з таких підстав.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарів (основних фондів) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судом першої інстанції, фактичне здійснення господарської операції з придбання позивачем незавершених чотирьох житлових будинків у ФОП ОСОБА_3 підтверджується належним чином оформленими актом приймання-передачі майна від 03 листопада 2007 року, платіжним дорученням № 1 від 30 листопада 2007 року, податковою накладною № 10 від 03 листопада 2007 року, а також контролюючим органом під сумнів не поставлено.
При цьому слід враховувати, що пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.
В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.
Таким чином, якщо контрагенти, зокрема, ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів (основних фондів), не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віолент Плюс» задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Судове рішення № 36334328, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 17.12.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-16931/09/2670. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: