Ухвала суду № 36334283, 10.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 року м. Київ К/9991/26240/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року

у справі № 2а-1427/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн»,

Приватного підприємства «ТТ Сервіс»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва (позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн» (відповідач-1) та Приватного підприємства «ТТ Сервіс» (відповідач-2), в якому просила стягнути з відповідача-1 на користь відповідача-2 вартість реалізованих товарів в розмірі 11 878,40 грн. та стягнути з ПП «ТТ Сервіс» на користь держави вартість отриманого товару в розмірі 11 878,40 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, ДПІ у Святошинському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що господарські правовідносини між ТОВ «ВПФ Метапродакшн» та ПП «ТТ Сервіс» склались на підставі взаємної усної домовленості, яка засвідчується фактичними діями сторін з її виконання, а саме - передачею товару та отриманням оплати на банківський рахунок.

На підтвердження реальності вищевказаної господарської операції відповідачем-2 долучено до матеріалів справи видаткову накладну, рахунок-фактуру, податкову накладну, виписку з банківського рахунку, а також докази подальшої реалізації придбаних у контрагента товарно-матеріальних цінностей.

Відмовляючи в задоволенні позову повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Аналіз вказаної норми ГК України дає підстави для висновку про те, що необхідною умовою для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та, як наслідок, для застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, є наявність у сторін (сторони) мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилався на акт № 143/23-60/35081942 від 06 липня 2009 року про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «ВПФ Метапродакшн» з питань правових відносин з ПП «ТТ Сервіс» за період з 01 липня 2008 року по 31 липня 2008 року, в якому вказано про порушення відповідачем-1 вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства в частині неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з відповідачем-2.

Крім того, контролюючий орган вказував на визнання недійсними постановою Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2008 року Статуту та Свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «ВПФ Метапродакшн», а також реєстрації ТОВ «ВПФ Метапродакшн» платником податку на додану вартість з дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість, тобто з 21 травня 2007 року.

За змістом пункту 11 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час звернення ДПІ у Святошинському районі м. Києва з позовом до суду) органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 цієї статті, можуть звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Поряд з цим передумовою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, є отримання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін (сторони) такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на те, що вчинений між відповідачами правочин є нікчемним, позивач не надав жодних належних доказів того, що він не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства.

При цьому колегія суддів вважає, що суди обґрунтовано відхилили посилання податкового органу на акт перевірки № 143/23-60/35081942 від 06 липня 2009 року як на беззаперечний доказ нікчемності спірного правочину, оскільки головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Вказані ж в акті контролюючого органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договору, не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало таких підстав нікчемності правочину.

Також, судові інстанції правомірно не прийняли до уваги постанову Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2008 року з огляду на те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та її реєстрації в якості платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.