Постанова № 36334009, 18.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Справа № 902/1266/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Військова частина А 0215 Міноборони України на рішення господарського суду Вінницької області від 11.11.13 р.

у справі № 902/1266/13 (суддя Банасько О.О. )

позивач Державна компанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

відповідач Військової частини А 0215 Міноборони України

третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про стягнення 3 035 979, 18 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

позивача - представники Селецький О.В., Шендріков Д.О. діють за дорученнями.

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2013 року у справі № 902/1266/13 (суддя Банасько О.О.)позовні вимоги Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Військової частини А 0215 про стягнення 3 035 979,18 грн. заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини А-0215 на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - 2 677 300 грн. 00 коп. - боргу, 5 349 грн. 24 коп. - інфляційних втрат, 67 115 грн. 81 коп. - 3 % річних, 54 995 грн. 30 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

В стягненні 98 803 грн. 13 коп. пені, 187 411 грн. 00 коп. штрафу відмовлено повністю.

Повернуто Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" судовий збір в розмірі 00 грн. 01 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 1535 від 04.11.2013 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 11,509, 526,527, 546, 549, 614, 625, 655,693, ч.1 ст. 712 ЦК України , ст.ст. 174, 193, 217, 230,231 ГК України та дійшов висновку ,що заборгованість в розмірі 2 677 300 грн.,яка виникла на підставі договору про закупівлю товарів за державні кошти № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14 вересня 2012 року відповідачем не погашена . В зв»язку з порушенням термінів оплати товару підлягають до задоволення і вимоги в частині стягнення 5 349 грн. 24 коп. - інфляційних втрат, 67 115 грн. 81 коп. - 3 % річних.

Відмовляючи в стягненні пені в розмірі 98803,13 грн. ,місцевий господарський суд вказав, що договір не місить письмового обумовлення сторін про відповідальність у вигляді пені за порушення взятих на себе Замовником зобов»язань по оплаті товару.

В частині нарахування позивачем 7% штрафу в розмірі 187411 грн. суд першої інстанції відмовив ,оскільки правовідносини у даній справі стосуються порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Не погодившись з постановленим рішенням, відповідач - Військова частина А 0215 звернулась з апеляційною скаргою, в якій вказує ,що оскаржуване рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних прийнято в порушення норм матеріального і процесуального права.

Скаржник вказує, що при ухвалені судового рішення судом не взято до уваги специфіку здійснення платежів розпорядниками бюджетних коштів. Посилається на ст.49 Бюджетного кодексу України ,відповідно до якої, здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів проводиться органами Державної казначейської служби України, на підставі платіжних доручень за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у межах залишків на рахунках для обліку відкритих асигнувань.

На думку апелянта, для проведення розрахунків із позивачем необхідно було лише надати відповідні доручення до Головного управління державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Відповідачем у грудні 2012 року до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надано платіжне доручення від 24.12.2012 №1341 на суму 2 677 300 грн. для оплати бюджетного фінансового зобов'язання перед ДК "Укрспецекспорт" за договором від 14.09.2012 №219/12.

У той же час, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області зазначений платіж залишено невиконаним.

З огляду на зазначене, апелянт вважає,що вчинив усі дії, передбачені законом, та вжив усіх залежних від нього заходів для проведення оплати Позивачу .Відтак, підстав для визнання відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання, немає.

Разом з тим, вказані обставини господарським судом Вінницької області залишено без уваги, що свідчить про неповне і не всебічне з'ясування обставин справи.

Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано приписи ст. 218 ГК України та ст.617 ЦК України, відповідно до яких особа, яка порушила зобов"язання, звільняється від відповідальності, коли обставина, що завадила належному виконанню зобов"язання, містить ознаки непереборної сили. Зокрема, у листі Державної казначейської служби України від 29 грудня 2012 року № 14-03/1758-177 зазначено про ускладнену ситуацію з наявними фінансовими ресурсами. В подальшому в листі від 04 січня 2013 року №09.1-70/8-121 Державна казначейська служба України повідомила, що з метою забезпечення ліквідності єдиного казначейського рахунку та недопущення виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, комунальних послуг та енергоносіїв забезпечувалось проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками державного та місцевих бюджетів.

На думку скаржника, оскільки іншого порядку проведення розрахунків між Військовою частиною А0215 та ДК "Укрспецекспорт" ( окрім як через органи Державної казначейської служби України) законодавством не передбачено , належне виконання зобов"язань за договором від 14 вересня 2012 року № 219/12 виявилось неможливим внаслідок незалежних від відповідача обставин. Враховуючи дані обставини, вважає, що зазначені обставини можна вважати як дію непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), що виникли поза його волею.

Скаржник вважає, що відсутні підстави для застосування приписів статті 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов"язання та стягнення із відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11листопада 2013 року у справі № 902/1266/13 в частині стягнення з Військової частини А0215 -5 349,24 грн.- інфляційних втрат та 67 115,81 грн. - 3% річних та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державної компанії з експорту та імпорту і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" у цій частині відмовити. Стягнути з позивача на користь скаржника витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що "необхідність проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів" в розумінні положень ст.617 ЦК України та ст.218 ГК України не вважається надзвичайною і невідворотною обставиною. На підтвердження своїх заперечень вказує, що відповідач, стверджуючи про подання 24.12.2012р. до Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області платіжного доручення №1341 на оплату бюджетного фінансового зобов'язання перед позивачем за договором від 14.09.2012р. №219/12, не надав належних доказів такого подання ні до початку судового засідання, ні під час розгляду справи судом першої інстанції. Також, наголошує, що відповідачем не було надано суду доказів повернення Головним управлінням Державної казначейської служби у Вінницькій області платіжного доручення №1341 від 24.12.2012 з обґрунтуванням такого повернення (у разі наявності факту повернення). Крім того, наголошує, що відповідач є розпорядник коштів другого ступеня, не забезпечив виконання обов'язків під час завершення бюджетного року, передбачених розділом 9 Положення про фінансове господарство розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (другого ступеня) за кошторисом Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.11.2009р. №550 . Акцентує увагу апеляційної інстанції, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань стало наслідком невиконання ним обов'язків під час завершення бюджетного року, передбачених нормативним актом, затвердженим Міністром оборони України. Щодо тверджень, викладених скаржником в апеляційній скарзі на рахунок неправомірності стягнення місцевим судом 3% річних, позивач здійснює посилання на практику Верховного Суду України та зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум ,передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

На підставі наведеного позивач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Військової частини А-0215 без задоволення. Скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2013 р. у даній справі в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій: пені в сумі 98 803,13 грн. ,штрафу в сумі 187411 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення даної позовної вимоги.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано письмові пояснення, в яких останній просить апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2013 р. у даній справі в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій та прийняти нове рішення про задоволення позовної вимоги щодо стягнення штрафу та пені . На підтвердження своїх доводів позивач здійснює посилання на ч.6 ст.231 ГК України ,згідно якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Наголошує, що оскільки, відповідачем не виконано узятий на себе обов`язок з оплати товару, а в договорі не передбачено штрафні санкції за порушення відповідачем грошового зобов`язання, то до останнього може бути застосовано санкції ,передбачені ч.6 ст.231 ГК України.

18 грудня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представники Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважають, що рішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2013 р. у справі № 902/1266/13 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні штрафних санкцій з відповідача.

Представник Військової частини А-0215 в судове засідання не з`явився , надіслав клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області не з"явилась , про час та місце розгляду скарги повідомлялась належним чином та заздалегідь, про що свідчить поштове повідомлення ( а.с. 228).

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників апелянта та третьої особи.

Разом з тим, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи , перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, встановивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2012р. між військовою частиною А-0215 (відповідач, замовник) та державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (позивач, постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 (надалі-Договір) (а.с. 12-19).

Згідно із п.1.1 Договору постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2 Договору та у специфікації товару (додаток №1 до Договору). Замовник зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п.1.4 Договору постачальник здійснює поставку товару за договором після отримання від замовника письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару.

Сума договору становить 2 677 300 грн. ,у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 446 216 грн. 67 коп. Ціна одиниці товару та сума договору можуть бути зменшені за взаємною згодою сторін (п.п.3.1, 3.3 Договору).

Пунктами 4.1, 4.2 Договору встановлено, що розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки згідно з чинним законодавством протягом 2012р. бюджетного року, на підставі наступних документів: рахунку фактури; видаткової накладної; акту прийому поставленого товару (додаток №4 до договору); акту прийому (форма №4, затверджена наказом міністерства оборони України №690 від 24.12.2010р.). Рахунок-фактура та податкова накладна оформлюються на військову частину А-0215 (м. Вінниця). Податкова накладна надається замовнику відповідно до чинного законодавства, що діє на час проведення розрахунків.

Відповідно до п.4.5 Договору розрахунки за поставлений товар з постачальником замовник здійснює через відповідні реєстраційні рахунки ,відкриті в головному управлінні державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Термін дії договору до 31.12.2012р., а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання (п.10.2 Договору).

Додатками №1-5 до Договору сторони погодили найменування товару (піропатрони ПК-21М-2); ціну товару; зразок акта виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків, акта прийому поставленого товару; зразок витягу з формуляру.

Додатковою угодою №1 до договору сторони виклали п.5.1 Договору в наступній редакції: "Постачальник здійснює поставку товару (п.5.4 Договору) до 01.12.2012р., після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку, як повного обсягу товару, так і на партію товару" (а.с.26).

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши в/ч А-0215 товар піропатрон ППЛ-Т, що підтверджується актом прийому №75/75 від 13.12.2012р. на суму 2 677 300 грн (а.с.28-29).

На підставі вище вказаного акта між представниками державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та військовою частиною А- 0215 складено акти прийому поставленого товару відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012р. на суму 2 677 300 грн. (а.с.31).

Крім того, апеляційним судом встановлено, що між позивачем та військовою частиною А-0215 підписано видаткову накладну на відпуск товару за договором на суму 2 667 300 грн. (а.с.32). В подальшому позивачем оформлено рахунок-фактуру №530, в якому зазначено постачальника та замовника товару; договір про закупівлю товарів за державні кошти №219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012р.; найменування та суму товару (а.с.33).

Таким чином, зважаючи на вище викладене, у відповідача перед позивачем виникло зобов"язання по оплаті отриманого товару в сумі 2 677 300 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, позивачем неодноразово на його адресу направлялися листи з вимогою сплатити наявну заборгованість за договором про закупівлю товарів за державні кошти №219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012р. (а.с.34-36).

У відповідь на вказані вимоги позивача відповідачем було надіслано листи, якими гарантовано погашення наявної заборгованості за договором після надходження коштів на відповідні цілі (а.с.37-39).

Не погоджуючись з відповідями відповідача, позивачем 14.06.2013р. надіслано йому претензією №USE-13.3-7614 з вимогою негайно погасити наявну заборгованість за договором (а.с.40-44).

08.07.2013 року командуванням Повітряних Сил Збройних Сил України на вказану претензію позивача надано відповідь №350/1/1073/ПС, в якій зазначено, що останнім проводиться робота щодо погашення існуючої кредиторської заборгованості за вказаним договором та борг буде погашено після надходження коштів на відповідні цілі. (а.с. 46-47)

Однак, відповідачем погашення заборгованості здійснено так і не було.

З врахуванням наведеного вище позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості згідно договору про закупівлю товарів за державні кошти №219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012р.

Аналізуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до матеріалів справи дії сторін, зокрема, передача позивачем товару відповідачу за видатковими накладними, прийняття товару останнім, свідчать про виникнення між ними правовідносин з поставки.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегією суддів апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції основний борг в сумі 2 677 300 грн. відповідачем не був погашений,у зв»язику з чим суд правомірно задоволив позов.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 98803,13 грн. - пені, 187 411,00. - штрафу, 5 349,24 грн.- інфляційних втрат та 67115,81 грн.- 3% річних, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Порушення зобов'язань за договором тягне за собою застосування встановлених законом санкцій.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачені ГК України, іншими законами та договором, дана закономірність встановлена частиною другою статті 193, частиною першою статті 216 та частиною першою ст.218 ГК України.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню, що передбачено частиною першою статті 230 ГК України).

Згідно із ч.1 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 2 ст.231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" вказано, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови від 06.12.2010 N42/563; від 20.12.2010 N 06/113-38).

Крім того, в пункті 5 "Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України за 2010- 2011 рр." від 01.04.2012р. розділу "Спори щодо виконання господарських зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань", зазначено, що, виходячи із положень ч.2 ст.231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення штрафних санкцій (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №42/562 та від 20.12.2010р. у справі №06/113-38; від 28.02.2011р. у справі №23/22).

Між тим, згідно вимог ст.111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Здійснивши системний аналіз обставин даної справи, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що в даному випадку між сторонами мало місце саме порушення грошового зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти №219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012р. У зв`язку з вказаним, судова колегія дійшла висновку, що нарахування позивачем відповідачу 7 % штрафу на підставі ч.2 ст.231 ГК України за порушення останнім грошового зобов`язання є неправомірним, оскільки застосування приписів даної статті можливе лише при наявності всіх вищеперерахованих обов`язкових умов, в їх сукупності, та лише за прострочення виконання негрошового зобов`язання, а відтак суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовної вимоги Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" в частині стягнення з Військової частини А-0215 - 187 411 грн. штрафу.

В той же час суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимоги про стягнення 98803,13 грн. . - пені .

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Досліджуючи правомірність вимоги про стягнення пені, судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами у Договорі про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-303-Д від 14.09.2012р. не встановлено розміру пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, що суперечить ст.ст. 547,551 Цивільного кодексу України, та позбавляє позивача права на нарахування відповідачу пені за прострочення виконання грошового зобов`язання останнім.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом (Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265) і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін"). На цьому, зокрема, наголошує Вищий господарський суд України в постанові від 15.09.2010 року у справі № 11/14-10.

Окрім того, в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року зазначається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р]. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

З наведеного вбачається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Даної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №5023/129/12 від 03.12.2012р.

Таким чином, визначальним, на думку суду, є нарахування позивачем інфляційних втрат за весь період прострочення відповідачем зобов'язання, тобто за період з січня 2013р. по червень 2013р., так як інфляційні втрати самі по собі є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

З листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" вбачається, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення 5 349 грн. 24 коп. - інфляційних втрат та 67 115 грн. 81 коп. - 3 % річних,

Разом з тим, доводи скаржника на рахунок неправомірності стягнення з нього інфляційних та 3% річних не приймаються Рівненським апеляційним господарським судом до уваги, оскільки частиною 1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, посилання відповідача на непроведення платежу за отриманий товар з вини органів Державної казначейської служби України не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказані обставини є взаємовідносинами між відповідачем та його фінансовою установою з розрахунково-касового обслуговування відповідача, і не можуть бути підставою для звільнення останнього від виконання зобов'язання та відповідальності перед позивачем.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Військової частини А 0215 та скасування чи зміни рішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2013 року у справі № 902/1266/13.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2013 року у справі №902/1266/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини А-0215 Міноборони України залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.