Постанова № 36331221, 15.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 листопада 2013 року м. Київ №826/9271/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А., за участю секретаря судового засідання Левченко І.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Приватного підприємства "Ярослав" до Київської міжрегіональної митниці Мін-доходів про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2013 №146 та №147,

в с т а н о в и в:

ПП "Ярослав" просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці від 03.06.2013 №146 та №147, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця, з підстав помилковості висновків перевірки про заниження позивачем (декларантом) митної вартості товарів у зв'язку з не включенням до її складу витрат на транспортно-експедиційні послуги.

Під час розгляду справи представник позивача підтримала позов з наведених підстав.

Представник відповідач не визнала позов, надала письмові заперечення, в яких про-сить відмовити в позові з огляду на результати перевірки, якою встановлено заниження мит-ної вартості товарів через не включення транспортно-експедиційних витрат.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що на підставі наказів від 31.01.2013 №53, від 12.03.2013 №159, від 28.03.2013 №203 та згідно з п. 3 ст. 345, п.п. 1, 2 ст. 346 МК (2012р.) відповідачем прове-дено планову документальну перевірку дотримання позивачем законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.03.2010 по 31.12.2012, оформлену актом від 13.05.2013 №15/13/100000000/21635240.

В акті зазначено про порушення позивачем ст. 267 МК (2002р.) і ст. 58 МК (2012р.) у частині повноти визначення бази оподаткування, що спричинило несплату ввізного мита на суму 4530,55 грн., а також про порушення п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" і п. 190.1 ст. 190 ПК, що спричинило заниження податкового зобов'язання по сплаті ПДВ на суму 55506,23 грн.

Згідно з актом зміст порушень полягає в тому, що позивачем не було включено до складу митної вартості товарів повної суми транспортних витрат, понесених позивачем за ра-хунок недекларування експедиторських (транспортно-експедиторських) послуг за переве-зення імпортованих товарів на умовах EXW та FCA. Розрахунок співставлення наведено у додатку 4 до акта.

За наслідками розгляду заперечень позивача на акт перевірки, відповідачем зменшено суму заниження ПДВ до 45715,38 грн. і мита до 3478,67 грн., про що позивачу надана відповідь від 31.05.2013 №14/6-17/7069 та уточнений розрахунок співставлення.

Судом встановлено, що за результатами перевірки відповідачем винесено наступні податкове повідомлення-рішення:

- від 03.06.2013 №146, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ввізного мита у сумі 4271,52 грн., у т.ч.: 3478,67 грн. – основний платіж; 792,85 грн. – штраф.

- від 03.06.2013 №147, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 54197,35 грн., у т.ч.: 43715,38 грн. – основний платіж; 10481,97 грн. – штраф.

Спірні правовідносини виникли у сфері митної справи та стосуються правомірності податкового повідомлення-рішення про нарахування ПДВ.

Частиною 1 ст. 267 МК (2002р.) визначено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до ч. 2 цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, – це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Аналогічні положення містяться у ч.ч. 4-6, 8 ст. 58 МК (2012р.).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 267 МК (2002р.) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витра-ти, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокре-ма, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Аналогічне положення закріплено у п. 5 ч. 10 ст. 58 МК (2012р.).

Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на дода-ну вартість" (далі – Закон №168/97) для товарів, які імпортуються на митну територію Украї-ни платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких това-рів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єк-тів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Аналогічне положення закріплено у п. 190.1 ст. 190 ПК, який діє з 01.01.2011.

Як вірно встановлено перевіркою, не заперечувалося в ході розгляду справи представ-никами сторін, протягом періоду, за який проводилася перевірка, позивачем здійснювалося ввезення на митну територію України та митне оформлення товарів. Перевезення вантажів здійснювалося автомобільним транспортом по території України та за її межами.

Під час митного оформлення імпортованих товарів, позивачем (декларантом) подава-лися до митного оформлення довідки перевізника про розмір транспортних витрат, копії яких наявні у справі. В цих довідках зазначалась вартість транспортних витрат по переве-зенню вантажів по маршруту від пункту за межами митної території до пункту перетину кор-дону України, а також вказувався відповідний маршрут, автомобіль та міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR).

Як стверджує позивач, вартість перевезення вантажів за межами території України включає в себе вартість експедиторських послуг, яка в довідках окремо не виділялися, ос-кільки такі послуги за межами території України не є об'єктом оподаткування ПДВ. Крім того, вся сума підлягала включенню до складу митної вартості, тому не було необхідності окремо їх виділяти.

Суд вважає такі доводи позивача зрозумілими і переконливими, оскільки ні п. 5 ч. 2 ст. 267 МК (2002р.), ані п. 5 ч. 10 ст. 58 МК (2012р.) не виокремлюють експедиційні послуги з витрат на транспортування, а загальна вартість включається до складу митної вартості. Крім того, національне законодавство не встановлює конкретну форму довідки.

Також, позивач надав до суду акти виконаних робіт з ПП "Алір Експрес", які під-тверджують зазначену в довідках вартість транспортних послуг за межами України. В цих же актах зазначена вартість транспортно-експедиційних послуг на території України, на яку нараховано ПДВ за ставкою 20%; тобто виокремлена сума транспортно-експедиційних вит-рат стосується лише території України, оскільки в протилежному випадку ПДВ не нарахову-валося б.

В ході розгляду справи представник відповідача не заперечував і не спростовував дій-сність вказаних довідок, актів виконаних робіт та достовірність їх відомостей. Також, під час перевірки відповідач не встановив і до суду не надавав доказів того, що позивач ніс більші або додаткові фактичні витрати на транспортування за межами України порівняно з тими, які відображені в довідках, рахунках, актах.

Формальна відсутність виділення вартості експедиційних послуг за межами території України само по собі не свідчить про заниження позивачем (декларантом) митної вартості, оскільки не означає, що такі послуги не включалися в загальну вартість транспортних витрат за межами території України, що зазначена в довідці та в акті.

Враховуючи викладене суд вважає помилковими і недоведеними висновки відпові-дача про те, що позивачем включено до складу митної вартості товарів вартість транспорт-них витрат не у повному обсязі.

Щодо наданого відповідачем уточненого розрахунку співставлення, то його дані суперечать наданим позивачем довідкам про вартість витрат на транспортування і актам ви-конаних робіт. Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, підтверджуючих правильність зазначених в розрахунку показників, а в ході судового засідання представник відповідача не змогла пояснити суду конкретних джерел даної інформацію.

Також, необґрунтованими є посилання відповідача в акті на необхідність виділення витрат і коштів з ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за оцінювані товари, оскільки за змістом ч. 3 ст. 267 МК (2002р.), ч. 10 ст. 58 МК (2012р.) дана умова стосується витрат (коштів), які були включені до ціни оцінюваних товарів, що однак не стосується обставин даної справи, згідно з якими позивачем сплачувалися транспортні витрати окремо.

При цьому, посилаючись про відсутність виділення вартості експедиторських послуг, відповідач помилково ототожнює загальну суму витрат на транспортування товарів з ціною, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за оцінювані товари, оскільки дане поняття стосується тільки ціни оцінюваних товарів.

Обґрунтованими є доводи позивача щодо безпідставності посилань відповідача на методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, оскільки вони мають рекомендаційний характер, не були зареєстровані в Міністерстві юстиції України, яке в листі від 10.02.2010 №31-34000-20-5/2742 вказує Міністерству транспорту України на невідповідність вказаних Методичних рекомендацій нормам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими висновки акта перевірки про заниження позивачем митної вартості товарів і про заниження ПДВ, а тому суд дійшов вис-новку про неправомірність спірного грошового нарахування, у зв'язку з чим прийняті податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, а позов – задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 14, 70, 71, 76, 79, 86, 94, 138, 158-163 КАС, суд

п о с т а н о в и в:

1. Задовольнити адміністративний позов Приватного підприємства "Ярослав".

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці від 03.06.2013 №146 та №147.

3. Присудити на користь Приватного підприємства "Ярослав" судовий збір у розмірі 584,70 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської міжрегіональної митниці Міндоходів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії її повного тексту.

Суддя Д.А.Костенко