Постанова № 36331142, 20.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2013 року № 813/8400/13-а

09 год. 40 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

представника позивача Дудяк Р.А.

представник відповідача Чижевський М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "СЧН Житло-Буд" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Обставини справи.

Позивач, приватне підприємство "СЧН Житло-Буд", звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002142211 та №0002132211 прийнятих 11.09.2013 р. відповідачем, Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з тих пыдстав, що позивачем не підтверджено фактичності здійснення господарських операцій із вказаним у акті перевірки контрагентом, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності, та

встановив:

Відповідачем, Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області з 21.08.2013р. по 23.04.2013 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності приватного підприємства «СЧН Житло-Буд», код за ЄДРПОУ 37197537, дотримання вимог податкового законодавства по операціях придбання у ТОВ «Один Два Три» код за ЄДРПОУ 34029127, товарів (робіт, послуг) за період з 01.08.2010 року по 30.09.2010 року та подальшого їх використання у господарській діяльності», про що 29.08.2013 р. складено акт №62/22-11/37197537 (а.с.12-33).

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 11.09.2013р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0002142211 (а.с.10) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 19959 грн. (15967 грн. - основний платіж, 3992 грн. - штрафна санкція) та податкове повідомлення-рішення №0002132211 (а.с.11) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 16156 грн. (12925 грн. - основний платіж, 3231 грн. - штрафна санкція).

Підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є викладений у акті перевірки висновок відповідача (а.с.32) про порушення позивачем:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 15967 грн., за три квартали 2010 року - 14146 грн., за 2010 рік - 15967 грн.

- пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 12925 грн., в тому числі за серпень 2010 року - 12925 грн.

Зазначені у акті перевірки порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено реальність здійснення операцій з приватним підприємством "Один два три".

Таких висновків відповідач дійшов з огляду на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.05.2013 №1690/22-8/34029127 про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «Один два три» (податковий номер 34029127) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2009р. по 30.11.2010р. та лист від 08.10.2012р. № 14421/7/07-30/17 ДПС у Хмельницькій області про те, що у провадженні слідчого відділу ДПС у Хмельницькій області перебуває кримінальна справа №41/0279, по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 27 ч.2 ст.205, ч.5 ст.27 ч.3 ст.212 КК України, а також, порушена відносно директора ТОВ «Сварог-Агробуд» Гордійчука CO. щодо вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. І ст. 366 КК України, відносно засновника ТОВ «Сварог-Агробуд» ОСОБА_5 щодо вчинення злочинів, передбачених ч. 3, ч. 5 ст. 27 ч. З ст. 212 КК України, та за фактом вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва шляхом придбання ТОВ «ВТ-Техбуд», внаслідок чого державі заподіяно велику матеріальну шкоду, за ч. 2 ст. 205 КК України.

У акті перевірки зазначено (а.с.14), що в ході досудового слідства по даній кримінальній справі встановлено, що ОСОБА_3 діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, з корисливих мотивів, в період 2009-2012 років, переслідуючи корисливу мету при вчиненні злочинів, пов'язану із незаконним збагаченням, шляхом надання за винагороду послуг з мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету діючим суб'єктам підприємницької діяльності, без мети здійснення підприємницької (господарської) діяльності пов'язаної з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або надання послуг, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, сприяв шляхом придбання ряду юридичних осіб підприємств, в тому числі ПП «Один Два Три» (ЄДРПОУ 34029127), та перереєстрації їх в органах державної влади на підставних осіб, які не мали наміру здійснювати реєстрацію суб'єктів та вести на них підприємницьку (господарську) діяльність.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом з матеріалів справи встановлено укладення позивачем з Бориславською спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом договору підряду №2 від 31 07.2010р. на на поточний ремонт приміщення кабінету ЛФК (а.с.58-60), договору підряду №3 від 31.07.2010 року на поточний ремонт спалень (а.с.68-70), договору підряду №4 від 31.07.2010 р. на поточний ремонт зовнішньої ділянки каналізаційної мережі та внутрішньої в спальному корпусі (а.с.80-82).

Для виконання передбачених вказаними договорами робіт позивачем згідно укладеного 01.08.2010 року договору купівлі-продажу (а.с.116) придбано у приватного підприємства "Один два три" сантехнічне приладдя згідно видаткових накладних: №2/08-11 від 02.08.2010 року на загальну суму 14144,67 грн., в т.ч. ПДВ 2357,44 грн.; №2/08-12 від 02.08.2010 року на загальну суму 7392,16 грн., в т.ч. ПДВ 1232,02 грн.; №2/08-13 від 02.08.2010 року на загальну суму 12120,00 грн., в т.ч. ПДВ 2020,00 грн.; №2/08-14 від 02.08.2010 року на загальну суму 13953,90 грн., в т.ч. ПДВ 2325,65 грн.; №2/08-15 від 02.08.2010 року на загальну суму 29936,88 грн., в т.ч. ПДВ 4989,48 грн. (а.с.43,46,48,51,53) та отримано належним чином оформлені податкові накладні №371 від 02.08.2010 року, №372 від 02.08.2010 року, №373 від 02.08.2010 року, №375 від 02.08.201 року, №377 від 02.08.201 року (а.с.44-45, 47, 49-50, 52, 54-55), які включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних (а.с.56-57).

Факт оплати придбаного у приватного підприємства "Один два три" товару на загальну суму 77547,64 грн. підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів: квитанція №1 від 03.08.10р. на 10000,00 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-11 від 02.08.2010»; квитанція №2 від 04.08.10р. на 4144,68 грн. з призначенням платежу «рахунок»; квитанція №3 від 05.08.10р. на 7392,18 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-12 від 02.08.2010»; квитанція №4 від 05.08.10р. на 2120,00 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-13 від 02.08.2010»; квитанція №5 від 06.08.10р. на 10000,00 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-13 від 02.08.2010»; квитанція №6 від 09.08.10р. на 10000,00 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-14 від 02.08.2010»; квитанція №7 від 10.08.10р. на 3953,88 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-14 від 02.08.2010»; квитанція №8 від 11.08.10р. на 10000,00 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-15 від 02.08.2010»; квитанція №9 від 12.08.10р. на 10000,00 грн. з призначенням платежу «рахунок»; квитанція №10 від 13.08.10р. на 9936,90 грн. з призначенням платежу «накладна №2/08-15 від 02.08.2010» та звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт директора ПП «СЧН Житло-Буд» Стецуна Ю.А.: №АО-0000001 від 03.08.2010 року, №АО-0000002 від 04.08.2010 року, №АО-0000003 від 05.08.2010 року, №АО-0000004 від 06.08.2010 року, №АО-0000005 від 09.08.2010 року, №АО-0000006 від 10.08.2010 року, №АО-0000007 від 11.08.2010 року, №АО-0000008 від 12.08.2010 року, №АО-0000009 від 13.08.2010 року (а.с.34-42).

Згідно наданих представником позивача пояснень, придбаний у приватного підприємства "Один два три" товар перевозився належним керівнику позивача автомобілем Renault Trafic (а.с.115).

Придбане у приватного підприємства "Один два три" сантехнічне приладдя використано позивачем для виконання ремонтних робіт згідно укладених договорів з Бориславською спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом, підтвердженням чого є акт №4-1 від 20.08.2010р. приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року, акт №4-2 від 04.09.2010р. приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року, акт №2/1 від 04.09.2010р., акт №2-1 від 11.08.2010р. приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року, акт №3-1 від 11.08.2010р. приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року та підсумкові відомості ресурсів (а.с.61-67, 72-79, 84-92) та актами на списання (а.с.117-120).

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР), валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з приватним підприємством "Один два три" щодо придбання товарів, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання їх у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, договори позивача не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат, є безпідставними.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та приватним підприємством "Один два три" укладено господарський договір, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив виписані приватним підприємством "Один два три" податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від приватного підприємства "Один два три" оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість'' і містять всі необхідні реквізити.

Суд звертає увагу відповідача, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцями, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента.

Суд вважає, що позивачем вжито належних заходів при укладенні договору щодо обізнаності з відомостями про контрагента - приватного підприємства "Один два три", оскільки позивачем до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про державну реєстрацію, довідки з ЄДР, свідоцтва платника ПДВ (а.с.104-106), копію ліцензії на будівельну діяльність отримання якої законодавством пов'язується з наявністю кваліфікованого персоналу та технічних можливостей.

Згідно вказаних документів, на час господарських відносин позивача з приватним підприємством "Один два три" у 2010 році, юридичною адресою приватного підприємства "Один два три" зазначено м. Львів вул. Київська 28.

Відтак посилання відповідачем у акті перевірки на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.05.2013 року (складеному через три роки) у якому зазначено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що за результатами виходу за податковою адресою Підприємства з метою вручення запиту про надання інформації №20352/10/22.8-10 від 13.05.2013р. встановлено відсутність товариства за такою адресою (01001, м. Київ, вул. Предславинська, 31), про що складено Акт неможливості вручення запиту №1125/22-8/34029127 від 16.05.2013р., не є належним доказом того, що позивачем не здійснювалися господарські операції з приватним підприємством "Один два три" у 2010 році.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку правочинів позивача, а в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб приватного підприємства "Один два три" до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності приватного підприємства "Один два три".

Більше того, судом з матеріалів справи встановлено, що постановою від 22.10.2012 року (а.с.125-126) закрито кримінальну справу №41/0279 в частині пред'явленого обвинувачення ОСОБА_3 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.2 ст. 205 КК України. Відповідно до вказаної постанови створення ОСОБА_3 або іншими особами приватного підприємства "Один два три" із злочинною метою об'єктивно не підтверджується.

Відтак висновки акта перевірки про відсутність господарських операцій позивача з приватним підприємством "Один два три" не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Належні та допустимі докази в спростування факту здійснення позивачем господарських операцій у матеріалах справи відсутні.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 172,05 грн. (а.с.9), такий відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області №0002142211 та №0002132211 від 11.09.2013 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "СЧН Житло-Буд" (Львівська область, м. Борислав, вул. Трускавецька 125 корп. 41, ЄДРПОУ 37197537) судовий збір в сумі 172 (сто сімдесят дві) грн. 05 коп.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 25.12.2013 року о 10:00 год.

Суддя Коморний О.І.