Постанова № 36331112, 23.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2013 року № 813/6540/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

при секретарі Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Навроцького А.І.,

представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Термо-терра» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001052200, №0001042200 від 12.08.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Термо-терра» (надалі - ПП «Термо-терра») звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області), у якій просить визнати протиправними (нечинними) та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001052200, №0001042200 від 12.08.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, оскільки ПП «Термо-терра», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було сформовано валові витрати та витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування по операціях із ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені по операціях із ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж».

Позивач стверджує, що операції між ПП «Термо-терра» та ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж» у період 2010-2012 р.р. носили реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - укладеними договорами, видатковими накладними, фактом оплати операцій, податковими накладними та іншими документами.

Позивач також зазначає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України.

Ухвалами судді від 23.08.2013 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У справі відбулися судові засідання 11.09.2013 року, 14.10.2013 року, 28.10.2013 року, 11.11.2013 року, 25.11.2013 року, 09.12.2013 року, 18.12.2013 року, 23.12.2013 року.

На заперечення позовних вимог відповідачем було подано заперечення на адміністративний позов від 10.09.2013 року, пояснення у справі від 28.10.2013 року. У них відповідач обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень наступним.

Як встановлено відповідачем, за результатами планової виїзної перевірки позивача, ряд господарських операцій між ПП «Термо-терра» та його контрагентами, які були відображені в податковому обліку, фактично не мали місце та не відбувалися. Такі нереальні операції, на думку відповідача, були позивачем неправомірно документовані по взаємовідносинах із ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж», за результатами чого позивачем неправомірно сформовано валові витрати та витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, а також податковий кредит з ПДВ. Нереальність операцій підтверджується відсутністю необхідних первинних документів (товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості/походження на товар) та неналежним оформленням існуючих документів (видаткових накладних). Окрім того, такі обставини підтверджуються матеріалами перевірок контрагентів позивача, зустрічних звірок з ними та матеріалами кримінальних справ, які засвідчують неможливість здійснення господарських операцій контрагентами позивача і вчинення від їх імені дій невстановленими особами. Водночас, відповідач зазначає, що позивачем було занижено податкове зобов'язання з ПДВ за жовтень 2010 року по операціях із ТзОВ «Житомирський м'ясокомбінат», безпідставно не відобразивши його за виписаними податковими накладними. Зазначені обставини та порушення в своїй сукупності призвели до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, на переконання відповідача, позивач допустив порушення податкового законодавства, а спірні податкові повідомлення-рішення вважає такими, що прийняті у відповідності до чинного законодавства України і підстав для їх скасування не вбачає.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, вказав на правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень 0001052200 від 12.08.2013 року і №0001042200 від 12.08.2013 року, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПП «Термо-терра» як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 19.12.2006 року. На податковий облік позивача взято 19.12.2006 року. У періоді, який перевірявся, ПП «Термо-терра» було зареєстровано як платник ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 04.01.2007 року.

У період із 27.06.2013 року по 18.07.2013 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ПП «Термо-терра» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

ПП «Термо-терра» було допущено контролюючий орган до перевірки, підстави такої перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №21/22-00/34838272 від 25.07.2013 року, у якому було зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ПП «Термо-терра» у своїй діяльності:

1)п.п.5.3.9, 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.44.1, 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 143 200,00 грн. за 4 квартал 2010 року, 1-4 квартали 2011 року, 1-3 квартали 2012 року;

2)п.п.7.3.1, 7.4.1, 7.4.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.1, 198.3 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 107 977,00 грн. за жовтень, грудень 2010 року, березень, квітень, червень, серпень, жовтень, грудень 2011 року, січень, травень, липень, жовтень 2012 року.

Як випливає зі змісту акту №21/22-00/34838272 від 25.07.2013 року, контролюючий орган дійшов висновку, що ряд операцій між ПП «Термо-терра» та його контрагентами (ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж») не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. У такому висновку позивач базувався на недоліках заповнення видаткових накладних, які складалися у ході відповідних операцій (не заповнено дані щодо: коду ЄДРПОУ, номеру телефону, юридичної адреси, номеру свідоцтва платника ПДВ, ІПН, , інформації про транспортні засоби тощо). Що, на думку відповідача, не дає права стверджувати про належне документування господарських операцій. Окрім цього, відповідач обґрунтовував свої висновки інформацією, отриманою податковими органами в ході проведення перевірок, зустрічних звірок контрагентів позивача, які засвідчили відсутність у таких контрагентів можливості здійснювати будь-які господарські операції (відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, устаткування, приміщення тощо). Також, відповідач використав дані матеріалів кримінальних справ (кримінальних проваджень), які вказують на окремі порушення, допущені контрагентами позивача (реєстрація таких підприємств на підставних осіб, фактичне управління підприємствами невстановленими особами, тощо). Викладене, на думку відповідача, свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності контрагентами позивача та, відповідно, й самим позивачем.

Зазначені обставини, а саме неналежне документування господарських операцій та фактичне їх не вчинення, не надає позивачеві права формувати валові витрати та витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, а також податковий кредит з ПДВ.

Окрім того, відповідачем було відображено в акті факт заниження податкових зобов'язань з ПДВ за жовтень 2010 року. Так, за даними АМР «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податного кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» було виявлено розбіжності з даними ТзОВ «Житомирський м'ясокомбінат». Податковим органом встановлено, що позивачем не було відображено у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2010 року та не включено до складу податкового зобов'язання суми ПДВ в розмірі 16 300 грн. за податковими накладними №146 від 15.10.2010 року і №151 від 22.10.2010 року.

На підставі вказаного акту ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0001052200 від 12.08.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (143 200,00 грн.) та штрафними санкціями (8 025,00 грн.) і податкове повідомлення-рішення №0001042200 від 12.08.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (107 977,00 грн.) та штрафними санкціями (23 277,75 грн.).

Не погоджуючись із рішеннями ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів та вважаючи свої права порушеними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено даний позов.

Як встановлено судом, у 2010-2012 роках позивач здійснив ряд господарських операцій із ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж» на загальну суму 547 284,92 грн., у тому числі ПДВ 91 677,44 грн. Змістом вказаних господарських операцій була поставка товару широкого асортименту. Згідно пояснень позивача, зазначені товари використовувалися ним у власній господарській діяльності (в основному для виготовлення холодильних/морозильних систем тощо), зазначене підтверджується й поданими і дослідженими судом документами (договори із замовниками, видаткові накладні, акти здачі-приймання, податкові накладні, банківські виписки, тощо).

Для підтвердження реальності зазначених господарських операцій із вказаними вище особами позивачем було представлено ряд первинних документів, а саме: копії договорів, видаткових накладних.

При цьому, суд відзначає, що ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено обов'язкові реквізити первинних документів, у той же час, згідно ст.8 цього ж Закону, підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій.

Суд також вважає за необхідне відмітити, що певні дефекти в оформленні документів (зокрема, відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні, на що вказує відповідач) не повинні розглядатися як безумовна підстава для трактування таких операцій як нереальні та безтоварні, а також не повинно вести до автоматичного позбавлення платника податків права на формування валових витрат, витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. Тому, у разі встановлення деяких дефектів в первинних документах слід досліджувати всі докази, в т.ч. інші первинні документи, тощо, в їх сукупності, при цьому необхідно з'ясувати, чи позбавляють такі недоліки можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо.

Проаналізувавши зазначені вище первинні документи, які було представлено позивачем, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вони дозволяють достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій, а тому, на думку суду, їх слід розцінювати як належне документування господарських операцій.

Також, судом було досліджено подані позивачем банківські виписки по особових рахунках, які підтверджують здійснення позивачем оплати на користь постачальників за товар, котрий позивачем в них придбавався. Зазначені докази підтверджують виконання покупцем (позивачем) своїх обов'язків в частині оплати за товар та, відповідно, про спрямування намірів позивача на реальне здійснення господарських операцій, а також про понесені витрати позивача на придбання товару.

Судом при розгляді цієї справи було встановлено, що при виконанні господарських операцій продавцями товару виписувалися податкові накладні, копії яких були надані позивачем. Такі податкові накладні оформлені належним чином, у відповідності до чинного законодавства України, а їх дійсність відповідачем не спростована.

Також позивачем було представлено журнал обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які придбавалися в контрагентів, що загалом, у сукупності з іншими доказами, слід трактувати як підтвердження реального руху товарів від контрагентів позивача до позивача.

Окрім того, суд бере до уваги економічну доцільність здійснення операцій між ПП «Термо-терра» та ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж». Так, як випливає із пояснень позивача та підтверджується поданими доказами, придбаний товар використовувався позивачем у власній господарській діяльності (виготовлення холодильних систем, устаткування, реалізація закупленого товару) та з метою отримання прибутку. При цьому, порівняння цін реалізації товару із закупівельними цінами, а також порівняння собівартості придбаного товару та вартості виготовлених позивачем систем, обладнання й устаткування свідчить про отримання позивачем зиску та наявність економічного інтересу при провадженні господарських операцій із своїми контрагентами, що не суперечить його господарській діяльності та підтверджує економічну причину їх здійснення (ділову мету) таких операцій.

Також, при оцінці можливості реального здійснення позивачем господарських операцій, суд бере до уваги й докази, які підтверджують наявність в останнього трудових ресурсів, транспортних засобів та приміщень для здійснення своєї діяльності. Зокрема, за період 2010-2012 роки у позивача було від 8 до 11 штатних працівників, Підприємством набуто у користування офісні, виробничі та ін. приміщення, наявний власний автомобіль (ГАЗ). У зв'язку із наведеним, суд відзначає, що такі обставини вказують на реальну діяльність ПП «Термо-терра» та здійснення ним реальних господарських операцій, для яких у позивача є необхідні виробничі умови.

У той же час, суд критично оцінює наведені в акті №21/22-00/34838272 від 25.07.2013 року висновки відповідача про порушення, встановлені податковими органами в ході проведення перевірок контрагентів позивача (акт позапланової невиїзної перевірки Алевської ОДПІ №299/22-300/37156768 від 15.05.2012 року, акт документальної невиїзної перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №1973/2308/36692123 від 06.09.2011 року, акт перевірки ДПІ у м.Чернігові №48/22/37750699 від 10.10.2012 року), зустрічних звірок контрагентів позивача (акти про неможливість проведення зустрічних звірок ДПІ у Печерському районі м.Києва №1707/22.8/37241554 від 17.05.2013 року, №1689/22-8/33499358 від 16.05.2013 року, №1791/22.8/21687550 від 23.05.2013 року, №1691/22.8/37635291 від 17.05.2013 року, №4723/22.1/35921869 від 08.11.2012 року, №1106/22-4/38237973 від 22.03.2013 року), а також матеріалами кримінальних справ (проваджень) щодо обвинувачення осіб у фіктивному підприємництві, ухиленні від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), виходячи з наступного.

Дані перевірок контрагентів позивача, які були проведені податковими органами, засвідчують факти порушення податкового законодавства, допущені такими особами (контрагентами позивача), а не позивачем безпосередньо. Так само, і матеріли кримінальних справ (проваджень) стосуються осіб, які є контрагентами позивача, а не позивача безпосередньо. У зв'язку із чим суд акцентує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Суд також відзначає, що позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників, тощо, для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. При цьому, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», у п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Таким чином, допущені порушення податкового законодавства постачальником у ланцюгу постачання товару тягнуть негативні наслідки саме для такого постачальника та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого в ціні товару податку на додану вартість. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Отож, висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства позивачем.

Окрім того, суд відзначає, що, виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення зустрічної звірки, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. При цьому, слід зауважити, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства. Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

Також суд надає критичну оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача таких документів як товарно-транспортні накладні на перевезення придбаного товару та сертифікатів походження/якості на такий придбаний товар. Суд звертає увагу на те, що товарно-транспортні накладні та сертифікати походження/якості на товар не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому відсутність таких документів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

У зв'язку із наведеним, беручи до уваги усі докази в їх сукупності, суд не знаходить достатнього та належного підтвердження того, що господарські операції, які мали місце у 2010-2012 роках між ПП «Термо-терра» та ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж» є нереальними та безтоварними. Навпаки, зібрані докази по справи засвідчують факт реального здійснення таких господарських операцій та те, що придбані в їх ході товарно-матеріальні цінності використовувалися ПП «Термо-терра» у його господарській діяльності. При цьому, суд відзначає, що зазначені господарські операції були документовані їх учасниками належним чином та у відповідності до чинного законодавства України.

Згідно п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Зокрема, у відповідності до пп.5.2.1 цього ж закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 закону.

Підпунктом 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат не включаються витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено склад витрат та порядок їх визнання, зокрема, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, 138.10.2-138.10.4, 138.11 ст.138 Податкового кодексу України, інші витрати, визначені згідно з п.п.138.5, 138.10.5, 138.10.6, 138.11, 138.12 ст.138, п.140.1 ст.140 і ст.141 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у п.138.3 ст.138 та у ст.139 Податкового кодексу України.

Витрати операційної діяльності, у відповідності до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розд. ІІ Податкового кодексу України.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит формується по операціях, пов'язаних з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, у відповідності до п.п.7.5.1 цього ж Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) , або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 закону).

Нормами ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

З огляду на вказане, враховуючи наявні матеріали справи та зважаючи на доведеність реальності господарських операцій, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем валових витрат та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування по операціях між ПП «Термо-терра» та ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ» у 2010-2012 роках, а також про правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні товарів у ході операцій між ПП «Термо-терра» та ПП «Ардея-тех», ТзОВ «Мінераліс ЛТД», ТзОВ «БК АРТ Груп», ТзОВ «БТК «Євробуд», ПП «СМУ-600», ТзОВ «ВІП Солюшенс», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фрейтедж» у 2010-2012 роках.

Щодо висновків податкового органу про неправомірне невідображення позивачем у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2010 року та не включення до складу податкового зобов'язання за жовтень 2010 року суми ПДВ в розмірі 16 300 грн. за податковими накладними №146 від 15.10.2010 року та №151 від 22.10.2010 року по операціях з ТзОВ «Житомирський м'ясокомбінат» суд відзначає наступне.

Підпунктом 7.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Отже, у даному випадку, датою виникнення у позивача податкових зобов'язань з ПДВ є не дата виписки податкової накладної, а дата зарахування коштів на рахунок позивача або ж дата оформлення документа про виконання робіт (відвантаження товару). Однак, як свідчать матеріали справи та зміст акту №21/22-00/34838272 від 25.07.2013 року, відповідачем не було проаналізовано тієї обставини чи настав у листопаді 2010 року момент, із яким закон пов'язує виникнення податкових зобов'язань, чи ні (тобто чи було здійснено зарахування коштів від ТзОВ «Житомирський м'ясокомбінат» на рахунок позивача або чи було оформлено між позивачем та ТзОВ «Житомирський м'ясокомбінат», який підтверджує факт виконання робіт (поставки товару). Відповідно, податковий орган прийшов необґрунтованого та неправомірного висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині заниження податкових зобов'язань з ПДВ. А тому, твердження відповідача про порушення позивачем податкового законодавства щодо формування податкових зобов'язань з ПДВ та притягнення позивача до відповідальності є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормі закону.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Необхідність неухильного дотримання зазначеної норми у податкових спорах кореспондує й практиці Європейського суду з прав людини у даній категорії справ. Так, у контексті податкових спорів практика Європейського суду з прав людини свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суді з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Державна податкова інспекція у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, та нею не було спростовано доводів позивача. Окрім цього, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001052200 від 12.08.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001042200 від 12.08.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Термо-терра» сплачений судовий збір у сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 грудня 2013 року.