Рішення № 36324685, 23.12.2013, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/9701/13-ц

Провадження № 2/591/3165/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2013 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого: судді Бурда Б.В.

при секретарі: Хілько Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про виселення та передачу предмета іпотеки в управління , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що 15.04.2008 року він уклав з ОСОБА_1 кредитний договір за яким надав 38 000 доларів США на умовах платності та зворотнього повернення. Зобовязання ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором було забезпечено іпотекою, предметом якого було житловим приміщенням - квартира за адресою: АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_2 Рішенням суду від 18.06.2013 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки та визнано з позивачем, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, право власності на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_2. Відповідач, яка зареєстрована у спірній квартирі разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3, в добровільному порядку не звільняє квартиру, яка є предметом іпотеки, а тому просить висилити відповідача та її неповнолітнього сина ОСОБА_3, передати предмет іпотеки в управління банку на період реалізації квартири, надавши йому права на безперешкодний доступ до квартири

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Відповідач та 3-я особа в судове засідання не зявилися.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані суду докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 15 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 31/7-ф, за умовами якого (п. 1.1. договору) позивач надав відповідачу кредит у розмірі 38 000 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 відсотків річних та строком погашення до 14 квітня 2018 року. В забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, 15 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 31/7-ф відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - чотирикімнатна квартира за адресою: м. Суми. АДРЕСА_3. Відповідач не виконала взяті на себе зобовязання, у звязку з чим Рішенням суду від 27.03.2012 року у справі за позовом ПАТ «Брокбінесбанк» з неї було стягнуто заборгованість у розмірі 56647,02 доларів США та судові витрати..

Також встановлено що Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18.06.2013 року було задоволено позов ПАТ «Брокбізнесбанк» та в рахунок зазначеної вище заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Брокбізнесбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_2.

Вказані обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили (а.с. 12-14).

Як встановлено з пояснень представника позивача у судовому засіданні та вбачається з змісту іпотечного договору, вказаний договір іпотеки був укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2, а ОСОБА_3 син відповідача. Дана обставина підтверджується, копією рішення суду від 18.06.2013 року та визнано позивачем.

Встановлено, що на час укладення договору іпотеки, тобто на 15.04.2008 року, синові відповідача ОСОБА_3 виповнився один рік та 11 місяців.

З 2005 року і на час укладення договору відповідач була зареєстрована та проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.19, 9, 23)

Надана позивачем довідка від 02.04.2008 року видана ТОВ «Сумикомунтранс» не може бути взята судом до уваги, оскільки вона суперечить відомостям про реєстрацію відповідача наведеним у її паспорті та, навіть, тексту кредитного договору. Так, з кредитного договору вбачається, що в ньому зазначено місце реєстрації позичальника АДРЕСА_4.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання малолітньої дитини, є місце проживання її батьків,(усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровя, в якому вона проживає.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_3 мав чи має інші постійне місце проживання суду не надано. В той же час, з наданої позивачем довідки від 01.11.2013 року (а.с. 18) вбачається, що він зареєстрований разом з матірю (відповідачем у даній справі) у спірній квартирі.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла, а діти члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна та визнає неприпустимим зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна (ст. 12 цього Закону).

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, попередня згода повинна бути надана щодо будь-яких правочинів, право власності на яке, або право користування яким мають неповнолітні діти. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, пятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 ЦК України).

Аналогічна позиція викладена в Постанові №9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними». Зокрема, в п. 4 та 5 йдеться про те, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

З урахуванням наведеного та наданих суду сторонами доказів, суд вважає, що на момент укладення договору іпотеки неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживав у ІНФОРМАЦІЯ_3, вказана квартира була місцем його проживання, а тому, для укладення договору іпотеки необхідний був дозвіл органів опіки і піклування.

За викладених вище обставин суд приходить до висновку про не відповідність правочину моральним засадам суспільства та положенням ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, а відтак про нікчемності іпотечного договору від 15.04.2008 року.

Крім того, статтею 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

За положеннями ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають в ньому, зобовязані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З наданих позивачем доказів вбачається, що вимога про добровільне звільнення житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, була направлена відповідачу 31.10.2013 року (а.с. 15-16).

При цьому з даним позовом позивач звернувся до суду 06.11.2013 року та не надав суду жодних доказів на підтвердження факту отримання відповідачем вимоги про добровільне звільнення займаного житлового приміщення.

Надана суду копія вимоги від 25.09.2013 року (а.с. 17) з відміткою про її отримання ОСОБА_4 не свідчить про вручення письмової вимоги саме відповідачу.

З наведеного вбачається, що, окрім всього, позивачем не дотримані вимоги ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України, а тому звернення до суду з вимогою про виселення є передчасним.

Враховуючи наведені вище обставини та норм права, суд вважає що у задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю вимог.

Керуючись договором іпотеки укладеним між сторонами, ст. 109 ЖК України, ст. 17,40 Закону України «про іпотеку», ст. ст. 30, 39, 40, 71, 203, 224, 225 ЦК України, ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду (для осіб, що не були присутні при проголошення рішення, в той же строк з часу вручення копії рішення) апеляційної скарги.

Суддя