Рішення № 36315371, 16.12.2013, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 2/463/1272/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого суддіГирич С. В.

при секретарі судових засіданьОСОБА_1

з участю прокурораРужицького Р.О.

представника позивачаОСОБА_2

та представника відповідачів

ОСОБА_3, ОСОБА_4ОСОБА_5

в м. Львові

у відкритому судовому засіданні

розглянувши цивільну справу за позовом прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі ОСОБА_6 міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Обласного комунального підприємства ОСОБА_6 обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційної служби ОСОБА_6 міського управління юстиції про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації, зобовязання до вчинення дій, суд -

в с т а н о в и в:

прокурор Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі ОСОБА_6 міської ради звернувся із позовом до відповідачів про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на гараж під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові, здійсненої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 21.11.2008 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові від 11.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3; визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на гараж під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові, здійсненої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12.12.2008 року; зобовязання ОСОБА_3 здійснити демонтаж гаражу під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04.11.2008 року, 21.11.2008 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» було зареєстровано право власності на спірний гараж за ОСОБА_3 Однак, в подальшому зазначене рішення суду було скасоване рішенням апеляційного суду Львівської області від 06.08.2012 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на гараж. Таким чином, оскільки на даний час встановлено, що відповідач ОСОБА_3 незаконно набув право власності на зазначене нерухоме майно, вважає, що здійснена державна реєстрація права власності є незаконною, а відтак підлягає скасуванню.

Також вважає, що з врахуванням того, що право власності ОСОБА_3 на гараж під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові набуто та зареєстровано незаконно, підлягає і визнанню недійсним договір купівлі-продажу гаража від 11.12.2008 року, укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також державна реєстрація права власності на цей гараж за новим власником ОСОБА_4

Крім цього, зазначив, що однією із підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_3, у своєму рішенні від 06.08.2012 року апеляційний суд Львівської області посилався на ту обставину, що спірний гараж площею 34,9 м.кв. був самовільно збудований ОСОБА_3 на земельній ділянці, яка йому не надавалася для цих цілей. Крім цього збудований він на місці металевого гаража, який перебував у користуванні іншої особи. А тому вважає, що гараж під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові підлягає демонтажу відповідачем ОСОБА_3 У звязку із чим просить позов задоволити повністю.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлені позовні вимоги з наведених вище підстав. Просить визнати поважними причини пропущення позовної давності стосовно вимог про визнання недійсними державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу від 11.12.2008 року, оскільки стороні позивача про факт незаконного набуття права власності на спірне нерухоме майно відповідачем ОСОБА_3 стало відомо лише 06.08.2012 року після прийняття рішення апеляційним судом Львівської області.

Крім цього зазначив, що підставами представництва прокуратурою у даній справі є необхідність захисту державних інтересів, які прокуратура визначає на власний розсуд в силу вимог чинного законодавства і полягають у тому, що у володінні одного із відповідачів перебуває самочинно збудований гараж, на який незаконно реєструвалося право власності, гараж розташований на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності.

Представник позивача ОСОБА_6 міської ради ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з аналогічних мотивів.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відносно позову заперечив, суду пояснив, що позов прокурора є безпідставним, як такий, що заявлений в інтересах держави без належного обґрунтування в чому саме відповідачами порушено інтереси держави, в той час, як земельна ділянка розташована на землі, що перебуває у комунальній власності територіальної громади, представницькі функції якої здійснює уповноважений орган місцевого самоврядування.

Також вважає, що позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.12.2008 року та про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 є безпідставним в силу того, що як вбачається із ухвали апеляційного суду Львівської області від 27.05.2013 року про розяснення свого рішення від 06.08.2012 року, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04.11.2008 року після набрання законної сили набуло статусу правовстановлюючого документу. А відтак ОСОБА_3 будучи законним власником, на той час, мав право реєструвати право власності на нього та укладати договори про відчуження належного йому на праві власності майна. А тому подальше скасування судового рішення, на його думку, не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу та здійсненої на підставі нього державної реєстрації права власності за ОСОБА_4, як добросовісним набувачем. З цих же підстав, оскільки рішення суду першої інстанції набуло законної сили і підлягало обовязковому виконанню, вважає державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 вчинену законно, а відтак такою що не підлягає скасуванню.

Одночасно представник відповідачів заявив про застосування судом позовної давності до позовних вимог про визнання недійсними державної реєстрації права власності на гараж за ОСОБА_3 від 21.11.2008 року та договору купівлі-продажу цього ж майна від 11.12.2008 року. Вважає, що прокурором заявлено зазначені позовні вимог лише 03.04.2013 року після спливу трьохрічного строку на звернення до суду без належного обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності. Зазначив, що на його думку позивач був повідомлений про здійснення ОСОБА_3 державної реєстрації права власності на гараж та подальше його відчуження на підставі договору ще у травні 2009 року, оскільки приймав участь у розгляді апеляційної скарги на рішення місцевого суду про визнання права власності на гараж за ОСОБА_3, і вже тоді до справи було долучено правовстановлюючі документи на спірний гараж та договір купівлі-продажу його ОСОБА_4, а відтак, на його думку, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити за спливом позовної давності.

Крім цього, вважає безпідставними позовні вимоги і про покладення обовязку на ОСОБА_3 здійснити демонтаж спірного гаражу, оскільки, на даний час, він не являється його власником, зазначене нерухоме майно вибуло із його володіння, а відтак така позовна вимога не може ним бути виконана. А тому просить відмовити в задоволенні позову в цілому.

Представники відповідачів обласного комунального підприємства ОСОБА_6 обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційної служби ОСОБА_6 міського управління юстиції в судове засідання не зявилися повторно, про розгляд справи були повідомлені у встановленому законом порядку, від реєстраційної служби ОСОБА_6 міського управління юстиції до суду надійшла заява про слухання справи у їх відсутності, інший відповідач причин неявки свого представника не повідомив. А тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності згаданих відповідачів.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд в задоволенні позову відмовляє з таких підстав.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

Судом встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04.11.2008 року (а.с.6) задоволено позов ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на гараж загальною площею 34,9 м.кв., позначений в технічному паспорті під літ.Б-1, що розташований за адресою: м. Львів, вул. М.Слободівни, 5.

Як вбачається із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.10), 21.11.2008 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», на підставі рішення суду від 04.11.2008 року, здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на гараж під літ.Б-1, загальною площею 34,9 м.кв., що розташований за адресою: м. Львів, вул. М.Слободівни, 5.

Згідно з договором купівлі-продажу від 11.12.2008 року (а.с.11-12) убачається, що ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_4 гараж, позначений на плані під літ. «Б-1», загальною площею 34,9 м.кв., що розташований за адресою: м. Львів, вул. М.Слободівни, 5.

На підставі укладеного договору, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12.12.2008 року здійснило державну реєстрацію права власності на вказаний гараж за відповідачем ОСОБА_4, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.13).

В той же час, як вбачається із оглянутих в судовому засіданні матеріалів цивільної справи №2-3832/08, 05.02.2009 року прокурором подано апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04.11.2008 року, яке набрало законної сили. Апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06.04.2009 року та рішенням апеляційного суду Львівської області від 06.08.2012 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04.11.2008 року в частині визнання права власності за ОСОБА_3 на гараж загальною площею 34,9 м.кв., позначений в технічному паспорті під літ. Б-1, що розташований за адресою: м. Львів, вул. М.Слободівни, 5, скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цієї вимоги.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено судом прокурор звернувся із позовною заявою до суду лише 04.04.2013 року та просить визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на гараж, вчинену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 21.11.2008 року, тобто заявив зазначену позовну вимогу поза межами загальної позовної давності.

Прокурор просить суд визнати поважними причини пропущення строку звернення до суду із даним позовом вважаючи, що право на звернення у нього виникло лише після постановлення рішення апеляційного суду Львівської області 06.08.2012, яким фактично було встановлено факт неправомірного набуття ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно.

Проте, суд не може погодитися із доводами прокурора, так як в судовому засіданні прокурор визнав, що про обставини здійснення державної реєстрації права власності на гараж за ОСОБА_3 позивачу та прокурору було відомо ще в січні 2009 року,оскільки вони брали участь у розгляді апеляції на рішення місцевого суду про визнання права власності за ОСОБА_3 на спільний гараж і до матеріалів справи вже тоді було долучено правовстановлюючі документи на гараж та договір купівлі-продажу гаражу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджується оглянутими в судовому засіданні матеріалами цивільної справи №2-3832/08.

Оскільки відповідно до частини 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не з наявності чи відсутності доказів для звернення з позовом до суду, а тому суд не може визнати поважними наведені прокурором причини пропуску трьохрічного строку на звернення до суду. У звязку із чим в цій частині слід відмовити в задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності.

Крім цього суд вважає що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на гараж під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові, здійсненої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12.12.2008 року є безпідставними з таких мотивів.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У частині 1 та 2 ст. 216 ЦК України передбачені правові наслідки недійсності правочину, а саме, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не залежить від добросовісності сторін укладених угод.

Пленум Верховного Суду України у п.10 Постанови від 6.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" розяснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. У звязку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного провочину, за правилами реституції може бути пред"явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Згідно з п.26 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 р. № 9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Прокурор заявляючи позов в інтересах держави в особі ОСОБА_6 міської ради, вважає що мали місце порушення інтересів територіальної громади м. Львова, які полягали у побудові гаражу на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, незаконному набутті права власності на нього одним із відповідачів, а згодом відчуженні ним на користь іншого відповідача. При цьому просить застосувати однин із способів захисту порушеного інтересу шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації, вчиненої на підставі цього договору.

В той же час, як вбачається з оспорюваного договору купівлі-продажу від 11.12.2008 року (а.с.11-12) такий укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_6 міська рада учасником зазначеного договору не була, а тому між позивачем та теперішнім власником спірного гаражу існують речово-правові права, а не зобовязальні, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, шляхом визнання договору недійсним та повернення сторін договору до попереднього стану (двохстороння реституція).

Відтак, у випадку визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, порушений, на думку прокурора, інтерес ОСОБА_6 міської ради не може бути відновлений в силу того, що земельна ділянка разом із збудованим на ній гаражем не буде повернута у володіння територіальної громади, а шляхом двосторонньої реституції відчужувачу майна.

Главою 29 Цивільного кодексу України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст.ст.387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

Аналогічну позицію зайняв Верховний Суд України у своїй постанові від 07 листопада 2012 року №6-107цс12 переглядаючи судове рішення у цивільній справі з приводу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначивши, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобовязальний спосіб захисту. У зобовязальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом предявлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Однак, прокурор із віндикаційним позовом до суду не звернувся, обрав не правильний спосіб захисту порушеного, на його думку, державного інтересу, а відтак в задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу та похідної вимоги скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4, слід відмовити за безпідставністю вимог.

При цьому заперечення представника відповідача про застосування судом спливу позовної давності до цих вимог не підлягає розгляду судом, оскільки хоча судом і встановлено факт пропуску прокурором трьохрічного строку на звернення до суду із даним позовом, в той же час правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Також суд вважає безпідставними позовні вимоги прокурора про покладення обовязку на відповідача ОСОБА_3 здійснити демонтаж гаража під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові, оскільки на даний час він не являється власником зазначеного нерухомого майна, і таке майно належить іншій особі на праві власності. Крім цього, в силу вимог ч.7 ст.376 ЦК України прокурором не доведено, що наявні відхилення при здійсненні будівництва гаражу настільки суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, чи істотно порушують будівельні норми і правила, що в інший спосіб, крім демонтажу, їх не можливо усунути. А тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.10,60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі ОСОБА_6 міської ради про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на гараж під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові, здійсненої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 21.11.2008 року відмовити у звязку із спливом позовної давності.

В задоволенні позовних вимог прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі ОСОБА_6 міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові від 11.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3; визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на гараж під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові, здійсненої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12.12.2008 року; зобовязання ОСОБА_3 здійснити демонтаж гаражу під літ. «Б-11» площею 34,9 м.кв. по вул. М.Слободівни, 5 у м. Львові відмовити за безпідставністю позову.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в строки і порядок передбачені ст. 294 ЦПК України до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд.

Суддя:Гирич С. В.