Рішення № 36288192, 23.12.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Василевича В.С., Боймиструка С.В.;

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

в с т а н о в и л а :

12 липня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Рівненського міського суду від 12 листопада 2013 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № ROHPG40000004009 від 12 березня 2008 року в сумі 992533,19 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки - належну відповідачу на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі іпотечного договору № ROHPG40000004009 від 12 березня 2008 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що відповідач ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання за кредитним договором № ROHPG40000004009 від 12 березня 2008 року і станом на 10 червня 2013 року допустив заборгованість перед банком у сумі 1271278,58 грн., з яких: 284130,81 грн. - заборгованість за кредитом; 393855,85 грн. - заборгованість за процентами; 477721,14 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; та 115570,78 грн. - штрафів (процентна складова).

Апелянт доводив, що звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення допущеної відповідачем заборгованості за кредитним договором, місцевий суд безпідставно зменшив суму цієї заборгованості з 1271278,58 грн. до суми 992533,19 грн., яка була стягнута на користь банку рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2012 року в іншій цивільній справі № 2-412/156/2012, оскільки це рішення суду не припинило зобов'язальних правовідносин сторін і не звільнило боржника від виконання грошового зобов'язання перед банком.

Покликаючись на ці обставини, позивач просив апеляційний суд про відповідну зміну рішення місцевого суду.

В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом установлено, що 12 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № ROHPG40000004009, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у банку строковий кредит у сумі 284250,00 грн. під 15 % річних строком до 12 березня 2038 року (а. с. 10-14).

У цей же день 12 березня 2008 року між банком і позичальником ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № ROHPG40000004009, відповідно до якого ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 16-17). Вартість предмета іпотеки сторонами в іпотечному договорі була визначена в сумі 379000 грн.

В подальшому відсоткова ставка за укладеним сторонами кредитним договором була збільшена спочатку до 25,08, а пізніше до 30 % річних (а. с. 5-7, 14).

Банк свої зобов'язання перед позичальником виконав, а позичальник перед кредитором порушив.

Тому рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ПАТ про стягнення кредитної заборгованості було задоволено. З відповідача на користь банку стягнуто допущену станом на 13 березня 2012 року кредитну заборгованість у загальній сумі 992533,19 грн. (а. с. 33-34).

Звертаючись до суду із даним позовом, банк посилався на те, що боржник продовжує неналежним чином виконувати свої зобов'язання за укладеним кредитним договором і станом на 10 червня 2013 року допустив перед банком кредитну заборгованість у сумі 1271278,58 грн., з яких: 284130,81 грн. - заборгованість за кредитом; 393855,85 грн. - заборгованість за процентами; 477721,14 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; та 115570,78 грн. - штрафів (процентна складова).

Розмір вказаної банком заборгованості підтверджений відповідними розрахунками суми заборгованості позичальника за кредитним договором, які надані позивачем. Відповідачем указані розрахунки не спростовані, власних розрахунків з даного приводу суду не подано, а тому колегією суддів наданий банком розрахунок приймається як достовірний.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Укладеною сторонами кредитною угодою передбачено, що позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, що визначені кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Статтею ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Таким чином, відповідно до Закону іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишена без задоволення.

Зазначених вимог закону позивачем стосовно позичальника, який є одночасно й іпотекодавцем, дотримано (а. с. 7).

Крім того, частиною 2 ст. 35 цього Закону встановлено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодаржателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Тобто, у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону), - він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону, якою передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 38 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» також роз'яснив, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснення п. 42 згаданої вище постанови Пленуму рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України.

Згідно з роз'ясненнями п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК, ст. ст. 3, 4 ЦПК).

Таким чином, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, те, що на момент розгляду справи спірне майно було предметом договору іпотеки, який ніким не оспорений та не визнаний недійсним, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову банку та в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача звернув стягнення на предмет іпотеки, який йому належить.

Разом з тим, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір сторонами був укладений строком до 12 березня 2038 року. Тому наявність рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2012 року про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених договором і законом.

За таких обставин у суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було підстав зменшувати суму кредитної заборгованості відповідача з 1271278,58 грн. до суми 992533,19 грн., яка була стягнута на користь банку рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2012 року в іншій цивільній справі № 2-412/156/2012, оскільки це рішення суду не припинило зобов'язальних правовідносин сторін і не звільнило боржника від виконання грошового зобов'язання перед банком.

Крім того, відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції підлягає відповідній зміні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 11, 33, 35, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 546, 599, 1048, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2013 року частково змінити, виключивши з його тексту висновок суду про необхідність зменшення суми кредитної заборгованості відповідача з 1271278,58 грн. до 992533,19 грн.

Резолютивну частину рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2013 року викласти в такій редакції:

«В рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № ROHPG40000004009 від 12 березня 2008 року в сумі 1271278,58 грн. (один мільйон двісті сімдесят одна тисяча двісті сімдесят вісім грн. 58 коп.), з яких: 284130,81 грн. - заборгованість за кредитом; 393855,85 грн. - заборгованість за процентами; 477721,14 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; та 115570,78 грн. - штрафи (процентна складова) грн.,

звернути стягнення на предмет іпотеки - належну відповідачу ОСОБА_1 на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі іпотечного договору № ROHPG40000004009 від 12 березня 2008 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки,

за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такі квартири, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії реалізації цього майна».

В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: