Рішення № 36284882, 23.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1004/1889/12 Головуючий у І інстанції Якутюк В.С.Провадження № 22-ц/780/7112/13 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 44 23.12.2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 грудня 2013 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 6 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Богуславської міської ради Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа Відділ Держземагенства у Богуславському районі Київської області про визнання незаконним рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що за договором купівлі-продажу від 14 липня 2003 року він придбав гараж по АДРЕСА_1. Пізніше адреса гаража була змінена на АДРЕСА_2. Вказував, що рішенням Богуславської міської ради від 27 червня 2012 року йому надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,004 га для обслуговування гаража по АДРЕСА_2. Проте, при виготовленні технічної документації виявилося, що ділянка, на якій розташований гараж, вже приватизована відповідачем ОСОБА_1, який після отримання державного акту подарував її 8 липня 2008 року відповідачу ОСОБА_3

Зазначає, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0922 га для будівництва будинку по АДРЕСА_1 проведена з порушенням вимог закону та його прав. Посилався, що придбаний ним гараж був побудований громадянином ОСОБА_4 за погодженням із ОСОБА_1 на земельній ділянці останнього по АДРЕСА_1. Рішенням виконкому Богуславської міської ради від 18 жовтня 1995 року гараж і земельна ділянка площею 24,6 м2 були передані ОСОБА_4 Пізніше ОСОБА_4 продав гараж ОСОБА_5, який надалі подарував його своєму сину ОСОБА_6, у якого він і придбав цей гараж у 2003 році. Вважає, що земельна ділянка площею 24,6 м2, яка виділена під будівництво гаража, незаконно приватизована ОСОБА_1 і незаконном ним відчужена ОСОБА_3

У зв'язку із наведенним просив скасувати рішення Богуславської міської ради від 25 лютого 2005 року в частині передачі безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку площею 0,0992 га по АДРЕСА_1, визнати незаконним і скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0992 га, виданий на ім'я ОСОБА_7 серія КВ № 108522, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0992 га по АДРЕСА_1, укладений 8 липня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, визнати незаконним і скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0992 га, виданий на ім'я ОСОБА_3 серія ЯЛ № 019350. Судові витрати покласти на відповідачів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 6 листопада 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 після смерті своєї матері ОСОБА_8 успадкував житловий будинок із господарськими будівлями по АДРЕСА_1, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Богуславською районною держаною нотаріальною конторою 11 лютого 1986 року (а.с.53). На підставі рішення Богуславської міської ради Київської області від 25 лютого 2005 року відповідач ОСОБА_1 приватизував присадибну земельну ділянку спадкового будинку по АДРЕСА_1 площею 0,2556 га, з яких 0,0992 га для будівництва і обслуговування будинку і 0,1564 га для ведення особистого селянського господарства, на які отримав державні акти, що стверджується рішенням та державними актами (а.с.7,9,60-61).

8 липня 2008 року ОСОБА_1 подарував спадковий будинок по АДРЕСА_1 та обидві ділянки площею 0,0992 га і 0,1564 га відповідачу ОСОБА_3, на які останній отримав державні акти серії ЯЛ № 019150 і серії ЯЛ № 019151, що стверджується договором дарування і державними актами (а.с.15,16,18,54).

Також судом встановлено, що на початку 90-х років ОСОБА_1 і ОСОБА_4 самовільно звели будівлю гаража на два бокси на земельній ділянці успадкованого ОСОБА_1 будинку по АДРЕСА_1 за згодою ОСОБА_1, що визнали сторони та стверджується постановою слідчого від 12 травня 2013 року про відмову в порушенні кримінального провадження щодо ОСОБА_4 через збіг строку звернення (а.с.167).

Рішенням виконавчого комітету Богуславської міської ради від 18 жовтня 1995 року в порядку виключення було дозволено Білоцерківському МБТІ видати ОСОБА_4 правовстановлюючі документи на самовільно зведену споруду одного з боксів гаража розмірами 6,30 х 3,90 по АДРЕСА_1 та закріпити за ним земельну ділянку відповідного розміру, що стверджується рішенням виконкому міської ради (а.с.65).

Після оформлення права власності ОСОБА_4 22 листопада 1995 року продав за договором купівлі-продажу розташований по АДРЕСА_1 гараж ОСОБА_5, який у свою чергу 8 грудня 1995 року подарував цей гараж своєму сину ОСОБА_6, що стверджується договорами (а.с.69-71).

Позивач ОСОБА_2 придбав вказаний гараж у ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2003 року, що стверджується договором (а.с.10).

За цей період адреса гаража змінювалася з АДРЕСА_1, а потім на АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов, суд обгрунтовував свої висновки тим, що перший власник гаража ОСОБА_4, який мав правовстановлюючі документи на гараж, також мав право на користування земельною ділянкою, де гараж розташований, а відтак згідно ст.30 ЗК України 1990 року і ст.120 ЗК України 2001 року при послідуючому відчуженні гаража до його набувачів, в тому числі і до позивача ОСОБА_2, перейшло право користування цією земельною ділянкою. За таких обставин приватизація ділянки відповідачем ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, на якій розташований належний ОСОБА_2 гараж, порушує права останнього на користування цією ділянкою і її приватизацію, які підлягають до захисту.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Висновки суду про те, що перший власник гаража ОСОБА_4 мав право на користування земельною ділянкою, на якій розміщений гараж, яке в послідуючому перейшло до послідуючих набувачів, не грунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Відповідно до положень статей 10,19 ЗК України 1990 року (діяв у 1995 році на момент виникнення у ОСОБА_4 права власності на гараж) надання земельних ділянок у користування для будь-яких потреб в межах міста належить до компетенції міських рад.

Згідно частин 7-16 ст.19 ЗК України 1990 року надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідною заявою до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обгрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Відповідно до положень статей 22, 23 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою чи право власності виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі і одержання документа, що посвідчує право, забороняється. Право користування або право власності посвідчується державним актом, який видається і реєструється місцевою радою.

Суд залишив поза увагою наведені вимоги закону, та не врахував, що ОСОБА_4 після узаконення самовільно зведеного гаражного бокса у 1995 році, не дотримався передбаченого законом порядку надання ділянки у користування та не отримав державний акт. В матеріалах справи взагалі відсутні докази, що ОСОБА_4 звертався із заявою про виділення йому земельної ділянки.

На вказані обставини звертав увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 31 липня 2013 року, скасовуючи всі попередні рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції послався на необгрунтованість висновків попередніх судів про те, що ОСОБА_4 був користвачем земельної ділянки та зазначив про відсутність належних і допустимих доказів, які б це підтверджували, з огляду на положення ст.22,23 ЗК України 1990 року.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_2 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом наведеної процесуальної норми, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Судом встановлено, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0922 га для будівництва будинку по АДРЕСА_1 та послідуюче її відчуження ОСОБА_3 не порушують прав ОСОБА_2, поскільки ні у першого власника гаража ОСОБА_4, ні у послідуючих його власників, в тому числі ОСОБА_2, не виникло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений гараж.

Колегія суддів прийшла до таких висновків, поскільки як вище вказувалося гараж був зведений ОСОБА_4 самовільно і після узаконення на момент його відчуження ОСОБА_5 у 1995 році земельна ділянка під гараж у встановленому ст.19 ЗК України порядку ОСОБА_4 не надавалася, зокрема не виготовлявся проект відведення земельної ділянки, не визначалася її площа, проект не затверджувався рішенням ради та не видавався державний акт на право користування ділянкою.

За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані посилання ОСОБА_2 на те, що право на земельну ділянку виникло у ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Богуславської міської ради від 18 жовтня 1995 року, яким в порядку виключення було дозволено Білоцерківському МБТІ видати ОСОБА_4 правовстановлюючі документи на самовільно зведену споруду одного з боксів гаража розмірами 6,30 х 3,90 по АДРЕСА_1 та закріпити за ним земельну ділянку відповідного розміру. У вказаному рішенні конкретний розмір земельної ділянки не зазначено як і не вказано чи затверджено проект її відводу та підстави її закріплення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 6 листопада 2013 року скасувати і ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Богуславської міської ради Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа Відділ Держземагенства у Богуславському районі Київської області про визнання незаконним рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :