Рішення № 36282816, 14.10.2013, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/3995/13-ц

провадження у справі № 2/0285/1094/13

14 жовтня 2013 року м. Новоград-Волинський

Новоград - Волинський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Романюк Ю.Г., за участі секретаря судового засідання Медяної І.В. та осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідач: не прибув,

третьої особи: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 в порядку регресу матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою в сумі 4251 грн. 61 коп. та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ОСОБА_3 та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» (яке змінило свою назву на ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО») укладено договір добровільного страхування автотранспорту, у відповідності з яким застраховано автомобіль НОМЕР_1, (надалі - автомобіль Ніссан) від механічних пошкоджень внаслідок ДТП. 12.04.2011 року в м. Київ по вул. Хрещатик водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Тойота», р/н НОМЕР_2 (далі автомобіль Тойота), здійснив зіткнення з автомобілем Ніссан, внаслідок ДТП автомобіль Ніссан отримав пошкодження. Вина водія ОСОБА_4 у даній ДТП підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Київ від 20.05.2011 року по справі № 3-5431/11. Відповідно до звіту № 198 від 04.05.2011 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Ніссан склала 37505,48 грн. ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», виконуючи свої договірні зобов'язання перед страхувальником, відповідно до страхового акту та заяви страхувальника, виплатила страхове відшкодування у розмірі 29751,61 грн. у т.ч. 1% за послуги банку, розмір якого визначено відповідно до калькуляцій 28.04.2012 року. Таким чином, позивач вважає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача на отримання від останнього компенсації за шкоду, завдану власнику автомобіля Ніссан внаслідок ДТП. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2». Відповідно до умов полісу ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну складає 25500,00 грн., франшиза 0 грн. ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» перерахувала грошові кошти у розмірі 25500,00 грн. на рахунок ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО». Позивач звертався з досудовою претензією до відповідача про відшкодування різниці між фактичним розміром виплаченого страхового відшкодування та страховою виплатою, сплаченою йому страховиком відповідача, яка за розрахунками позивача складає 4251,61 грн., однак відповідач не бажає сплатити вказану суму в добровільному порядку, що і змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Позивач участі представника у судовому засідання не забезпечив. Надіслав письмову заяву, в якій зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив проводити розгляд справи без участі представника.

В судове засідання 01.10.2013 року відповідач не прибув, до початку засідання надіслав до суду письмову заяву, у якій просив відкласти розгляд справи у звязку із його перебуванням за межами, в якій виклав свої заперечення, з яких вбачається, що він позов не визнає, оскільки вважає, що оцінка вартості робіт і послуг є необєктивною і не відображає реальної вартості (а.с.94).

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, вирішення її в точній відповідності з законом та з метою дотримання права ОСОБА_1 на участь у процесі прийняття рішення, судом було відкладено розгляд справи.

Однак, відповідач своїм право не скористався, в судове засідання 14.10.2013 року не прибув повторно, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Жодних доказів на підтвердження підстав відкладення минулого судового засідання, зазначених у заяві (перебування за межами) та доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову - суду не надав, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи, чи про розгляд справи у його відсутність не подавав.

З врахуванням вказаних обставин, з метою недопущення порушення строків розгляду справи та зловживання відповідачем своїми процесуальними правами - суд, вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, на підставі наявних у ній матеріалів та доказів.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» участі представника у судовому засіданні не забезпечила, надіслала до суду письмові пояснення, які просила врахувати при ухваленні рішення у даній справі та проводити розгляд без участі представника.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін та їх представників на підставі наявних у ній матеріалів та доказів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, зясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що за Рішенням загальних зборів акціонерів від 20.04.2011 року Відкрите акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» змінило назву на Публічне акціонерне товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»; ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО» несе права та обовязки ВАТ «УСК «Дженералі Гарант» до повного їх виконання (а.с.42-68).

24.06.2010 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» укладено договір добровільного страхування автотранспорту, оформлений полісом №19G-0354162 (далі Договір добровільного страхування), згідно з яким було застраховано автомобіль «Ніссан Мікра», держ. номер НОМЕР_3, (далі - автомобіль Ніссан), зокрема, від пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП (а.с.5).

12.04.2011 року в м. Київ по вул. Хрещатик водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Тойота», р/н НОМЕР_4, що належить ОСОБА_5, здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, який вподальшому здійснив зіткненя з автомобілем НОМЕР_5. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Ніссан отримав механічні пошкодження (а.с.6-10).

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 3-5431/11 від 20.05.2011 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до відповідальності за вчинення ДТП 12.04.2011 року (а.с.14).

Страхувальник ОСОБА_3 звернулась до страховика та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» із письмовою заявою про виплату страхового відшкодування по події, що сталася 12.04.2011 року, у якій просила видати готівкою відповідно до розрахунку суму 29807,04 грн. за вирахуванням 350,00 франшизи (а.с.11).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику ТЗ № 198 від 04.05.2011 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Ніссан склала 37505,48 грн. (а.с.15-17).

Відповідно до страхового акту № 121799 від 05.05.2011 року страхове відшкодування за пошкодження автомобіля страхувальника визначено відповідно до калькуляції № 3112-К від 30.05.2012 року в розмірі 29457,04 грн., в тому числі з вирахуванням 350,00 франшизи (а.с.31, 32-34).

12.05.2011 року позивач ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», виконуючи свої договірні зобов'язання перед страхувальником ОСОБА_3, виплатив останній страхове відшкодування, шляхом перерахування коштів у розмірі 29751,61 грн. у т.ч. 1% за послуги банку (294,57 грн.) на рахунок АТ «Укрексімбанк» (а.с.35).

28.05.2010 року між ОСОБА_5 та у ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом ВЕ/0635324. Відповідно до умов полісу, обовязковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну на одного потерпілого складає 25500,00 грн., франшиза 0 грн. (а.с.95).

Тобто, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1, який керував автомобілем Тойота, що належить ОСОБА_5, була застрахована по вказаному полісу ВЕ/0365324.

24.09.2012 року ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» перерахувало грошові кошти у розмірі 25500,00 грн. на рахунок ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО» (а.с. 36).

Тобто, ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» сплативши повний ліміт відповідальності, виконала свої зобовязання належним чином та в повному обсязі.

Позивач звертався з досудовою претензією до відповідача про відшкодування різниці між розміром виплачено ним страхового відшкодування на користь страхувальника і страховою виплатою, сплаченою позивачу страховиком відповідача на суму: 29751,61 грн. 25500,00 грн. = 4251,61 грн. (а.с.37-40). Однак, станом на момент звернення позивача до суду та на день розгляду справи у суді, відповідач не сплатив вказану суму в добровільному порядку.

Дані обставини не оспорювались сторонами і підтверджується дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи: копією полісу №19G-0354162 від 24.06.2010 року (а.с.5), копією посвідчення водія ОСОБА_3 (а.с.6), копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ «Ніссан Мікра», р/н НОМЕР_6 (а.с.7), копією довідки про обставини ДТП від 12.04.2011 року (а.с.8-9), копією довідки про механічні пошкодження від 12.04.2011 року (а.с.10), копією заяви про порядок виплати страхового відшкодування від 05.05.2011 року (а.с.11), копіями листа та довідки ПАТ «Універсал Банк» від 05.05.2011 року (а.с.12,13), копією постанови судді Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 3-5431/11 від 20.05.2011 року (а.с.14), копією Звіту про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику ТЗ № 198 від 04.05.2011 року (а.с.15-17), копією акту 198р огляду транспортного засобу від 26.04.2011 року (а.с.18), копіями розрахунків та контрольних листів (а.с.19-24), копіями фотофіксації транспортного засобу (а.с.25-30), копією страхового акту № 121799 від 05.05.2011 року (а.с.31), копіями калькуляцій (а.с. 33,34), копією платіжного доручення № 2456 від 12.05.2011 року на суму 29751,61 грн. (а.с.35), копією платіжного доручення № 34385 від 24.09.2012 року на суму 25500,00 грн. (а.с.36), копією претензії на імя ОСОБА_1 № 121799/24АК про відшкодування шкоди на суму 4251,61 грн. з супровідним листом та копіями поштових повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с.37-40), копією статуту ВАТ «УСК «Дженералі Гарант» (а.с.42-68), копіями довідок з ЄДРПОУ (а.с.69-76).

Відносини між сторонами в сфері страхування регулюються: Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року (в редакції з останніми змінами та доповненнями, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року (в редакції з останніми змінами та доповненнями, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Порядок здійснення оцінки колісних транспортних засобів встановлено «Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженою Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №1074/839524 листопада 2003 р.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 37.5 ст. 37 цього Закону передбачено, що страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

В силу ст. 20 Закону України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк встановлений договором.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

Поняття «франшиза» міститься у ст. 9 цього Закону і його слід розуміти як частину збитків, що не відшкодовуються страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статтей 1187, 1188 ЦК України, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно з ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається із Листа Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 року, відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках: 1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань; 2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність). Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Як зазначає Верховний суд України у своєму листі, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. І регрес, і суброгація виникають на підставі закону. Право регресної вимоги встановлено для страховика за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров'ю умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо. Суброгація виникає на підставі закону - ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону N 85/96-ВР. Проте між зазначеними поняттями існують відмінності.

За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК встановлений особливий правовий режим. Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Розглядаючи такі справи, суди мають встановлювати не лише факти здійснення виплати страхового відшкодування, але й те, чи була застрахована цивільно-правова відповідальність осіб, винних у заподіянні збитків, до яких заявлено позов та в якому розмірі.

У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Тому, якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

Разом з цим, Верховний Суд України в розділі «Спори щодо відшкодування збитків у порядку суброгації» Листа «Про судову практику розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 року вказав на те, що при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Таким чином, розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не вправі вимагати від заподіювача шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику з порушенням умов договору страхування. Якщо розрахунок здійснювався за іншими правилами, ніж зазначено в договорі страхування, то при визначенні розміру вимоги страховика, який підлягає задоволенню, із суми, виплаченої страховиком страхувальнику, виключається виплата, не передбачена договором.

Таким чином, судом встановлено, що до позивача у даній справі на підставі ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року, в порядку суброгації, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги до відповідача на отримання від останнього компенсації за шкоди, завдану власнику автомобіля Ніссан внаслідок ДТП, яка мала місце 12.04.2011 року, яке останній, має до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається із позовної заяви, позивач, ставлячи вимогу про стягнення з відповідача заподіяної шкоди в порядку регресу, посилається одночасно як на ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону України «Про страхування», так і на загальні норми цивільного права, зокрема, на ст. 1191 ЦК України, яка передбачає право зворотної вимоги (регресу).

За змістом статей 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПУ України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так як уже зазначалось вище, позивач довів суду, що до нього в порядку суброгації в межах фактичних затрат, перейшло право вимоги до відповідача про отримання від останнього компенсації за шкоди, завдану власнику автомобіля Ніссан внаслідок ДТП, яка мала місце 12.04.2011 року.

Однак, як вбачається із позовної заяви, позивач просить суд, стягнути з відповідача кошти в розмірі 4251,61 грн. як різницю між розміром виплачено ним страхового відшкодування на користь страхувальника (потерпілого) і страховою виплатою, сплаченою позивачу страховиком відповідача (заподіювача шкоди), яку розраховує наступним чином: 29751,61 грн. (розмір страхового відшкодування, виплаченого позивачем на користь страхувальника) 25500,00 грн. (страхова виплата, сплачена позивачу страховиком відповідача) = 4251,61 грн.

Однак, відповідно до страхового акту № 121799 від 05.05.2011 року страхове відшкодування за пошкодження автомобіля страхувальника визначено відповідно до калькуляції № 3112-К від 30.05.2012 року та складає: 29807,04 грн. - 350,00 франшизи = 29457,04 грн.

Як зазначає сам позивач, ним виплачено страхове відшкодування на користь страхувальника шляхом перерахування коштів у розмірі 29751,61 грн. у т.ч. 1% за послуги банку (294,57 грн.) на рахунок АТ «Укрексімбанк».

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у своїй письмовій заяві про виплату страхового відшкодування по події, що сталася 12.04.2011 року до страховика та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» страхувальник ОСОБА_3 просила видати готівкою відповідно до розрахунку суму 29807,04 грн. за вирахуванням 350,00 франшизи - тобто 29457,04 грн.

За таких обставин, враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного суду України, згідно з якою при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування; якщо розрахунок здійснювався за іншими правилами, ніж зазначено в договорі страхування, то при визначенні розміру вимоги страховика, який підлягає задоволенню, із суми, виплаченої страховиком страхувальнику, виключається виплата, не передбачена договором, - суд приходить до висновку, що із виплати, перерахованої позивачем на користь страхувальника за Договором добровільного страхування через установу банку та заявленої до стягнення з відповідача за даним позовом, слід виключити суму в розмірі 294,57 грн. - 1% за послуги банку, яка не передбачена договором та не входить до суми виплаченого страхового відшкодування.

Окрім того, як вказав відповідач у своїй письмовій заяві, надісланій до суду, він позов не визнає, оскільки вважає, що оцінка вартості робіт і послуг є необєктивною і не відображає реальної вартості.

Однак, такі твердження відповідача, суд відкидає при прийнятті даного рішення, оскільки вони спростовуються наданими позивачем та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи. В ході розгляду справи судом встановлено та матеріалами справи стверджується, що страхова компанія - позивач у даній справі, надаючи послуги зі страхування, при настанні страхового випадку виплатила страхову виплату у відповідності до ст. 25 Закону України «Про страхування», розмір якої визначався на підставі розміру матеріального збитку, оцінка якого проводилась субєктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України, і тому, не викликає у суду жодних сумнівів щодо її обєктивності, достовірності та обґрунтованості.

Жодних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач суду не надав, а тому суд, не може покласти такі твердження відповідача в основу прийнятого у даній справі рішення.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми, яка складає різницю між розміром виплачено ним страхового відшкодування на користь страхувальника (потерпілого) і страховою виплатою, сплаченою позивачу страховиком відповідача (заподіювача шкоди), визначеної в розмірі 3957,04 грн., (де: 29457,04 грн. (фактичний розмір нарахованого та виплаченого позивачем страхового відшкодування) 25500,00 грн. (страхова виплата, сплачена страховиком відповідача на користь позивача) = 3957,04 грн.) є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають до задоволення. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 294,57 грн. як 1% за послуги банку позивачу слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені позивачем при подачі позову та документально підтверджені (а.с.1) судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 11, 14, 22, 993, 1166, 1187, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, статтями 8, 9, 20, 25, 27 Закону України «Про страхування», статтями 6, 12, 22, 29, 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (01042, м. Київ, Києво-Печерський пров. 19/3, корпус 1, п/р №26508532 в АТ «ОСОБА_6 Аваль», код ЄДРПОУ 25965081, МФО 3000335) шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 3957 (три тисячі девятсот пятдесят сім) гривень 04 копійки та судовий збір в сумі 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду складено в повному обсязі та підписано 18 жовтня 2013 року.

Суддя Ю.Г. Романюк