Постанова № 36281390, 22.03.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10:48

22.03.2012 р. Справа № 2а-7240/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О. М. за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург", пр. Жовтневий, 471, м.Миколаїв,54051

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві, вул. Чкалова, 20, м.Миколаїв,54000

провизнання протиправним, та скасування податкового пвідомлення - рішення №0000463600 від 26.04.2011р., №0000803600 від 11.07.2011р., В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № 0000463600 від 26.04.2011р. про визначення TOB «СЦ «Металург» податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 343 304,45 грн., штрафних санкцій в сумі 171 652,23грн. та № 0000803600 від 11.07.2011р. про визначення додатково штрафних санкцій в сумі 85 826,11грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням чинного законодавства України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та з перевищенням повноважень контролюючого органу. Висновки в акті перевірки ґрунтуються на актах інших податкових інспекцій без розгляду первинних документів підприємства, на господарській діяльності підприємств, з якими TOB «Сервісний центр «Металург» не має договірних зобов'язань, що є грубим порушенням податкового законодавства України. При проведенні перевірки Відповідач не витребував та взагалі не надав можливість посадовим особам Позивача надати пояснення та їх документальні підтвердження щодо відсутності тих порушень, про які йдеться в акті перевірки. Належним чином завірені копії зазначених документів у кількості 484 аркушів додавалися Позивачем до заперечень до акту перевірки, однак вони не були враховані податковим органом при прийнятті оскаржуваних рішень, всупереч абз.2 п.44.6 ст. 44 ПК України. Крім того, висновок про неправомірне формування податкового кредиту зроблено з порушенням норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в письмових запереченнях, вважає податкові повідомлення-рішення № 0000463600 від 26.04.2011р., № 0000803600 від 11.07.2011р., є правомірними та такими, що прийняті на підставі обґрунтованих висновків акту перевірки.

Суд заслухав думку представників сторін, всебічно і повно з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та дійшов висновку про необхідність задоволення позову з огляду на наступне.

08.04.2011р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві було проведено документальну невиїзну перевірку TOB «СЦ «Металург» з питань відображення в податковому обліку фінансово-господарських операцій та взаєморозрахунків з ЗАТ «Спецмонтаж - 257» за грудень 2010р., за результатами якої складено акт № 403/36/32654880.

Як вбачається з висновків акту перевірки, TOB «СЦ «Металург» допущено порушення пп. 3.1.1 п.3.1 ст.3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010р. на загальну суму 343 304,45 грн. Суть порушення ґрунтується на тому, що TOB «СЦ «Металург» завищено суму податкового кредиту за грудень 2010р. на 343 304,45 грн., оскільки на думку Відповідача, укладений TOB «СЦ «Металург» з ЗАТ «Спецмонтаж - 257» договір (правочин) на виконання робіт, за результатами виконання якого було сформовано податковий кредит у вищевказаній сумі, є нікчемним на підставі ч.ч.І, 2 ст.215, ч.5 ст.203, ст.234 Цивільного кодексу України.

26.04.2011р. на підставі висновків зазначеного акту, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000463600, яким TOB «СЦ «Металург» визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ: основного платежу 343 304,45грн., за штрафними санкціями 171 652,23грн., а всього в загальній сумі 514 956,68грн.

Не погоджуючись з рішенням Відповідача Позивачем подано скаргу до ДПА у Миколаївській області, вих. № 101-05-04/100 від 05.05.2011р.

04.06.2011р. ДПА у Миколаївській області винесло рішення про результати розгляду скарги, вих. № 1757/10/25-014, яким скаргу залишено без задоволення, податкове повідомлення-рішення № 0000463600 від 26.04.2011р. без змін та збільшено розмір штрафних санкцій на 85 826,11грн., згідно з яким Відповідачем додатково прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000803600 від 11.07.2011р.

Вказані податкові повідомлення-рішення винесено с порушенням вимог діючого законодавства є протиправними і підлягають скасуванню на підставі наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З системного аналізу положень Закону України „Про податок на додану вартість", в тому числі тих, про порушення яких з боку позивача зазначає СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві в акті невиїзної документальної перевірки № 403/36/32654880 та податкових повідомленнях-рішеннях № 0000463600 від 26.04.2011р. та № 0000803600 від 11.07.2011р., вбачається наступне.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом. Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В контексті наведених норм права для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентами платника податків або їх контрагентами за ланцюгом зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Закон України „Про податок на додану вартість" та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД -фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Первинним документом, який підтверджує факт здійснення першої події, є податкова накладна, яка згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Таким чином, датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до п. 7.5 ст. 7 вищеназваного Закону, вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В судовому засіданні було досліджено наступні первинні документи: договір підряду № 117 Р від 15.07.2010р., між ТОВ «СЦ «Металург» з ЗАТ «Спецмонтаж - 257» на виконання будівельно-монтажних робіт, акти приймання підрядних робіт, довідки про вартість підрядних робіт, податкові накладні, тобто усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Згідно пункту 1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України. А відповідно до п.10.2 ст.10 цього закону платники податку, визначені у підпунктах „а", „в", „г", „д" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також необхідно зазначити, що одержані підприємством податкові накладні були складені відповідно до вимог законодавства. До складу суми, заявленої до відшкодування, відповідні суми ПДВ були включені на підставі п.п. 7.7.2 ст. 7 Закону про ПДВ. На момент здійснення господарських операцій зазначені в Акті перевірки підприємства були включені до Єдиного державного реєстру, а також були зареєстровані платниками ПДВ. Закон про ПДВ не ставить право платника податку на податковий кредит і відшкодування в залежність від встановлення факту формування та сплати контрагентами (продавцями) в бюджет податкових зобов'язань.

За достовірність та своєчасність визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідають платники податку (п. 10.2 Закону про ПДВ), але ніяк не їх контрагенти.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Також підприємством здійснена оплата за товар та послуги, придбані та отримані у зазначених в Акті перевірки підприємств в сумі, вказаній в податкових накладних. Крім того, поставка та оплата товарів та послуг відбулась на підставі укладених договорів зі складанням всіх необхідних документів.

Суд звертає увагу на той факт, що Головний відділ податкової міліції Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві провівши дослідчу перевірку по матеріалам документальної невиїзної перевірки TOB «СЦ «Металург» з питань відображення в податковому обліку фінансово-господарських операцій та взаєморозрахунків з ЗАТ «Спецмонтаж -257» за грудень 2010р., у зв'язку з вирішенням питання про порушення кримінальної справи по виявлених під час перевірки фактах порушень податкового законодавства прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Крім того, відповідно до абз.2 п.44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Належним чином завірені копії зазначених документів у кількості 484 аркушів додавалися Позивачем до заперечень до акту перевірки, однак вони не були враховані податковим органом при прийнятті оскаржуваних рішень, що є порушенням норм абз.2 п.44.6 ст. 44 ПК України.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем при укладенні договорів норм ЦК України суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки відповідач вважає, що укладений TOB «СЦ «Металург» з ЗАТ «Спецмонтаж - 257» правочин порушує публічний порядок.

Проте, згідно пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та ЗАТ «Спецмонтаж - 257» і виконання договору було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ст.234 ЦК України, на яку зроблено посилання у акті перевірки, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, ЦК України чітко встановлює, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися ним, може бути визнаний недійсним лише судом. Отже він є не нікчемним, а оспорюваним, а висновок про недійсність правочину, вчиненого всупереч інтересам держави і суспільства може бути зроблений лише на підставі судового рішення. Тобто, згідно з ч.3 ст. 228 ЦКУ, податкові органи не можуть самостійно робити висновок про недійсність правочинів під час проведення перевірки.

В акті перевірки немає посилань на відповідне рішення суду, яким би визнавався недійсним правочин, укладений TOB «СЦ «Металург» з ЗАТ «Спецмонтаж - 257», а тому висновок про нікчемність цього правочину є незаконним.

Натомість, судом встановлено, що зазначені договори з додатками не були ані удаваними, ані фіктивними, мають економічний ефект, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані докази та факти, які свідчили б про те, що зміст договорів з додатками не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Зазначені договори з додатками спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.

Зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст укладеного позивачем правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, з урахуванням того, що Позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ЗАТ «Спецмонтаж - 257», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення Позивачем законної мети їх здійснення - виконання робіт для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки Відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю Позивача та ЗАТ «Спецмонтаж - 257», і, відповідно, порушення вимог ст.ст.203, 215, 228 ЦК України, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки Відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновку про порушення Позивачем податкового законодавства.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких підстав суд приходить до висновку про те, що зафіксоване СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві в акті невиїзної документальної перевірки від 08.04.2011р. № 403/36/32654880 та податкових повідомленнях-рішеннях № 0000463600 від 26.04.2011р. про визначення TOB «СЦ «Металург» податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 343 304,45 грн., штрафних санкцій в сумі 171 652,23грн. та № 0000803600 від 11.07.2011р. про визначення додатково штрафних санкцій в сумі 85 826,11грн. порушення TOB «СЦ «Металург» положень пп. 3.1.1 п.3.1 ст.3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не відповідає дійсним обставинам, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві №0000463600 від 26.04.2011 року та №0000803600 від 11.07.2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник