Ухвала суду № 36279699, 19.12.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Комшелюк Т.О.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"19" грудня 2013 р. Справа № 817/2313/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області та Приватного підприємства "Свинокомплекс "Зоря" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "18" вересня 2013 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Свинокомплекс "Зоря" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання нечинними податкові повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року частково задоволено позовні вимоги приватного підприємства "Свинокомплекс "Зоря".

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000322251 від 13 червня 2013 року.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000332251 від 13 червня 2013 року визнано нечинним в частині визначення приватному підприємству "Свинокомплекс "Зоря" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2210466,25 грн., в тому числі: 1768373,00 грн. - за основним платежем, 442093,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовлено у задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000332251 від 13 червня 2013 року в частині визначення приватному підприємству "Свинокомплекс "Зоря" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480063,75 грн., в тому числі: 384051,00 грн. - за основним платежем, 96012,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що висновки суду не узгоджуються з обставинами, які встановлено податковим органом під час перевірки.

В апеляційній скарзі приватне підприємство "Свинокомплекс "Зоря" просить скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позову з посиланням на те, що висновки суду у названій частині не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наданими доказами.

Розглянувши справу в порядку, визначеному п.2 ч.1 ст.197 КАС України, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що за результатами позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства "Свинокомплекс "Зоря" з питань дотримання вимог податкового, та іншого законодавства, за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012року, складено акт №42/22-141/33982626 від 31.05.2013року (а.с. 16-39-а т.1).

Згідно висновків, зазначених в акті перевірки, позивачем порушено п.141.1 ст.141, пп.14.1.36, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012р. в сумі 6921грн.; абз.17 п.9.8. ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на додану вартість за листопад 2010р. у сумі 2152424грн.

13 червня 2013 року, на підставі висновків акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000322251, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8651грн. з якої 6921грн. основного платежу та 1730грн. штрафних санкцій та №0000332251, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму загальну суму 2690530грн., з якої 2152424грн основного платежу та 538106грн. застосованих штрафних санкцій (а.с. 8-11 т.1).

Суд першої інстанції перевіряючи обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000322251 від 13 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8651грн. з якої 6921грн. основного платежу та 1730грн. штрафних санкцій, прийшов до правильного висновку, що такі дії податкового органу не узгоджуються з нормами податкового законодавства.

Так, відповідно до пп.14.1.36., 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами: витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 141.1. ст.141 ПКУ встановлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем, для здійснення фінансово-господарських операцій у 2012р. позивачем залучались кошти, отримані по кредитних договорах, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 97-139 т.2). Зазначені обставини не заперечуються і податковим органом, оскільки про такі обставини зазначено і в акті перевірки, з посиланням на зазначені документи.

Так, при перевірці було встановлено, що у рядку 04 декларації з податку на прибуток підприємства за 2012р. в сумі 57775грн. включені витрати, відображені в рядку 06.1 в сумі 24816грн. та рядку 06.3 в сумі 32959грн. Зокрема, витрати в сумі 24816грн. рядка 06.1 декларації включають в себе витрати: на оплату праці у сумі 17990грн., внески на соціальні заходи в сумі 6668грн., витрати за розрахунково-касове обслуговування банку в сумі 158грн. Разом з тим, до рядка 06.3 "Фінансові витрати" за 2012р. включена сума 32959грн., нарахованих та сплачених відсотків банку за користування кредитними коштами, саме вказана сума, на думку відповідача є неправомірно включена до витрат.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що таке посилання податкового органу, є помилковим з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, кредитні кошти та відсотки на їх погашення використовувались приватним підприємством "Свинокомплекс "Зоря" у господарській діяльності, що підтверджується виписками по банківському рахунку, платіжними дорученнями (а. с. 242, 243 т.1, 1-96, 229-250 т.2, 1-34 т.3). Податковий орган під час перевірки не надав належної оцінки даним документам.

Враховуючи приписи вищезазначених норм Податкового кодексу України, обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів. Проте, законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Отже, є правильними висновки суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до рядка 06.3 "Фінансові витрати" декларації з податку на прибуток за 2012р. витрати в сумі 32959грн. нарахованих та сплачених відсотків банку за користування кредитними коштами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків, оскільки містять лише посилання на факти, які встановлено під час перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, однак не зазначають підстав, які свідчать про неправильність висновків суду першої інстанції.

Так само, перевіряючи обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення №0000332251 від 13 червня 2013року, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків, що зазначене рішення в частині визначення приватному підприємству "Свинокомплекс Зоря" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2210466,25 грн., в тому числі: 1768373,00 грн. - за основним платежем, 442093,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції є протиправним.

Зі змісту акту перевірки убачається, що податковим органом як на підставу для прийняття даного рішення посилається на те, що за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р. позивачем занижений за листопад 2010р. податок на додану вартість в сумі 2152424грн. Наслідком такого заниження стало те, що позивачем не нараховані податкові зобов'язання на умовний продаж залишків ТМЦ та основних фондів, що обліковуються станом на 30.11.2010р. по дебетовому сальдо на відповідних рахунках: Д10.3 "основні засоби - І група" в сумі 1133450грн; Д10.4 "машини та обладнання" в сумі 3404,17грн.; Д12.7 "програмне забезпечення" в сумі 6781,50грн.; Д15.1 "капітальне будівництво" в сумі 9730519,22грн.; Д22.1 "МШП" в сумі 217,50грн., разом в сумі 10874372,39грн.; по кредитовому сальдо К13.1 "знос основних засобів" в сумі 112250,39грн., всього 10762122грн.

Суд першої інстанції, частково погодився з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Як встановлено при розгляді справи, приватне підприємство "Свинокомплекс "Зоря" в період, який перевірявся щодо визначення умовного продажу, був платником ПДВ з 21.01.2008р. по 30.11.2010р. (дата анулювання свідоцтва платника ПДВ).

Проте, основні засоби на день анулювання свідоцтва платника ПДВ, 30.11.2010р., знаходилися на обліку у позивача, що достеменно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи. Зазначені основні фонди продано позивачем згідно договору купівлі-продажу від 14.02.2011 року. Також, зазначені обставини підтверджуються актом приймання-передачі та накладними (а. с. 54-61 т.3). Окрім того, згідно наданих суду документів вбачається, що позивач звертався до суду про відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ, однак в подальшому відкликав свій позов (а. с. 62-68 т.3).

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем при розгляді справи ні в суді першої інстанції та в апеляційній інстанції, податкові зобов»язання позивача з ПДВ на основні засоби, стосовно яких нарахований кредит складають 384051 грн. а відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач зобов'язаний був визнати умовний продаж на основні засоби на вказану суму. Оскільки цього зроблено не було, то відповідно, на зазначену суму нараховуються штрафні санкції у розмірі 25%, що буде складати 96012,75грн., тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000332251 від 13 червня 2013 року в частині визначення приватному підприємству "Свинокомплекс Зоря" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480063,75 грн., в тому числі: 384051,00 грн. - за основним платежем, 96012,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Зазначені висновки суду першої інстанції не спростовано позивачем у спосіб, визначений законом.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення, відмовляючи у задоволенні позову у названій частині, а тому підстави для скасування судового рішення у названій частині відсутні.

Що стосується решти суми податкового зобов»язання, висновки суду першої інстанції щодо протиправності дій податкового органу є правильними та узгоджуються з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Так, підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону № 168/97, платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як встановлено судом першої інстанції, податковим органом не надано жодних доказів щодо інших товарних залишків у позивача на час анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість. Натомість, суд першої інстанції не встановив факту віднесення сум до податкового кредиту на ТМЦ, із наданих суду податкових декларацій, та уточнюючих розрахунків, починаючи з 2005року, картки рахунку 641.8 та журналу операцій по рахунку 641.8,31,12 з програми 1С-Бухгалтерія (а. с. 48-238 т.1).

Так, згідно поданих податкових декларацій, позивачем проводилося декларування податкового кредиту у рядку 26 даних Декларації (за серпень 2009 року у рядку 26 Декларації сума становила 2099078грн.) Проте, у наступній звітній декларації за вересень 2009 року в даному рядку відображено суму 234534 грн., котра була уточнена згідно уточненого розрахунку податкових зобов»язань у травні 2010 року. Починаючи з декларації за травень 2010 року у рядку 26, сума заявленого податкового кредиту становила 0 грн. Окрім того, з наданих суду доказів убачається, що підприємство провело списання не задекларованого податкового кредиту за рахунок збитків підприємства.

При цьому, представник позивача пояснив в судовому засіданні, що підприємство тривалий період не займається господарською діяльністю, найманих працівників на підприємстві, крім директора, немає. Всі ТМЦ були продані ще до дати анулювання платника ПДВ (30.11.2010р.)

Вказані обставини відповідачем не заперечувалися, оскільки в акті перевірки не містяться посилання на первинні документи, згідно яких податковий орган прийшов до висновків, що позивачем занижено податкові зобов»язання.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, задовольняючи позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення №0000332251 від 13 червня 2013 року в частині визначення приватному підприємству "Свинокомплекс Зоря" податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2210466,25 грн., в тому числі: 1768373,00 грн. - за основним платежем, 442093,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 202 КАС України, для скасування судового рішення в частині задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області та Приватного підприємства "Свинокомплекс "Зоря" залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "18" вересня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

Н.М. Малахова

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу Приватне підприємство "Свинокомплекс "Зоря" вул.Адамковська,9,с.Грабів,Рівненський район, Рівненська область,35316

3- відповідачу Державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул. Відінська,8,м.Рівне,33028