Постанова № 36275125, 16.12.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. Справа № 917/1691/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Тихий П.В.,

при секретарі Шевцові Є.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Станішевського І.С. (довіреність № 14-69 від 22.03.2013 р.);

відповідача - Остроушка О.Л. (довіреність № 01-11/9610 від 22.08.2013 р.), Гуйвана П.Д. (довіреність № 01-11/9611 від 22.08.2013 р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх. № 3530П/1-28) та відповідача (вх. № 3657 П/1-28) на рішення Господарського суду Полтавської області від "05" листопада 2013 року у справі № 917/1691/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ;

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава;

про стягнення грошових коштів у сумі 217169,26 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ПАТ "Полтаваобленерго" про стягнення з відповідача на користь позивача 217169,26 грн., що складаються з пені в сумі 90076,21 грн., 3% річних в сумі 18015,24 грн., 7% штрафу в сумі 104015,89 грн., та інфляційних витрат в сумі 5061,92 грн. Посилається на невиконання відповідачем п. 6.1 договору купівлі- продажу природного газу від 31.07.2013 р. № 2676-ПР щодо вчасної оплати поставленого за договором природного газу, зазначає, що відповідно до п. 7.2 зазначеного договору за порушення умов п. 6.1 цього договору відповідач має сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів має додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.11.2013 р. у справі № 917/1691/13 (суддя Мацко О.С.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 90076,21 грн., 3% річних в сумі 18015,24 грн., 7% штрафу в сумі 52007,95 грн., та судовий збір в сумі 3201,99 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення мотивоване з посиланням на доцільність задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 50% (з 104015,89 грн. до 52007,95 грн.) та невірно здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат.

Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 3530П/1-28), в якій вважає рішення суду першої інстанції в частині зменшення 7% штрафу таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням обставин справи, просить рішення в цій частині скасувати, та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 7% штрафу в сумі 52007,95 грн., у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 р. у справі № 917/1691/13 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.12.2013 р.

Відповідач також звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 3657 П/1-28), в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення в частині стягнення пені у розмірі 90076,21 грн., 3% річних у розмірі 18015,24 грн., 7% штрафу у розмірі 52007,95 грн. скасувати та в цій в частині прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2013 р. у справі № 917/1691/13 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.12.2013 р.

Оскільки апеляційні скарги позивача та відповідача подані на одне і те саме рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи об'єднати їх в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надав, його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, апеляційну скаргу позивача підтримав у повному обсязі, просив рішення суду першої інстанції в частині зменшення 7% штрафу скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 7% штрафу в сумі 52007,95 грн., у стягненні яких було відмовлено, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу позивача та в судовому засіданні проти доводів позивача заперечив, просив відмовити у задоволенні скарги позивача, а скаргу відповідача задовольнити, вважає, що п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2013 р. № 2676-ПР суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки ніхто не може бути двічі притягнений до відповідальності одного виду (штрафу і пені) за одне і те саме правопорушення, та зазначає, що позивач в порушення вимог п. 3.4. договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2013 р. № 2676-ПР несвоєчасно повернув відповідачу підписані акти приймання-передачі газу, у зв'язку з чим відповідач не міг здійснити кінцеві розрахунки за спожитий газ у відповідних місяцях в порядку, передбаченому в п. 6.1 зазначеного договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційних скарг в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО (а.с. 8-13).

Згідно п. 1.1., 1.2 вказаного договору, позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2012 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати цей природний газ на умовах цього договору.

В розділі 2 договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО сторонами узгоджено обсяги природного газу, які продавець мав передати покупцеві, та передбачено можливість змінювати ці обсяги в установленому порядку.

Згідно п. 3.1.2 договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО, покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

Відповідно до п. 3.3, 3.4 цього договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Порядок та умови проведення розрахунків за отриманий природний газ по договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО визначені у розділі 6 цього договору.

У відповідності до п. 11.1 договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО, цей договір набув чинності з дати його підписання та скріплення їх підписів печатками сторін та діє в частині поставки природного газу - з 01.08.2012 р. до 31.12.2012 р., а в частині проведення розрахунків за газ - до повного здійснення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО позивач протягом серпня-жовтня 2012 р. передав відповідачу природний газ на загальну суму 10 008 458,15 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.08.2012 р., 30.09.2012 р., 26.10.2012 р. та 27.10.2012 р. (а.с. 14-17).

Проте відповідач зобов'язання за вказаним договором щодо своєчасного проведення розрахунку за прийнятий природний газ виконував неналежним чином, платежі проводив з порушенням строків, передбачених договором, що підтверджено актом звірки розрахунків сторін станом на січень 2013 р.

В розділі 7 договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО визначено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. Зокрема, у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язаний сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (п. 7.2. договору).

На підставі вищенаведеного та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача пені в сумі 90076,21 грн., 3% річних в сумі 18015,24 грн., 7% штрафу в сумі 104015,89 грн., та інфляційних витрат в сумі 5061,92 грн., всього 217169,26 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 90076,21 грн. та 7% штрафу в сумі 52007,95 грн., виходячи з наступного.

Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За висновками Верховного Суду України в Постанові від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, твердження відповідача про неможливість стягнення одночасно пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, та штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу за прострочення понад 30 днів є безпідставним та необґрунтованим.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 90076,21 грн. та 7% штрафу в сумі 52007,95 грн. обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення позивачем, на 50 % (з 104015,89 грн. до 52007,95 грн.), зважаючи на таке.

Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, передбачена ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачене право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому він просив суд зменшити розмір пені та штрафу до ста гривень відповідно, з посиланням на наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій через виняткові обставини (а.с. 53-55).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач частково здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості та повністю сплатив суму основного боргу ще до подачі позову до суду, тому, враховуючи, що прострочення відповідача по виконанню основного зобов"язання не було значним (від 3 до 31 днів), розмір штрафу може бути зменшено на 50%.

Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

Крім того з матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що ПАТ «Полтаваобленерго» надає послуги споживачам, тобто має соціальне значення для забезпечення життєвих умов населення та функціонування підприємств та організацій. Враховуючи незадовільний фінансовий стан відповідача, у зв'язку з наявною значною заборгованістю споживачів перед ним, колегія суддів вважає, що стягнення штрафу у повному обсязі поставить під загрозу здійснення модернізації та ремонту мереж та електричного обладнання підприємства, що у свою чергу може унеможливити безперебійне постачання електричної та теплової енергії споживачам.

За таких обставин, колегія суддів дійшла переконливого висновку про необхідність та доцільність зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення, на 50 % (з 104 015,89 грн. до 52 007,95 грн.).

В частині вимог про стягнення пені в сумі 90076,21 грн. колегія суддів прийшла до висновку про задоволення вимог в цій частині в повному обсязі, оскільки пеню нараховано відповідно до вимог п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 р. № 2676-БО.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині зменшення 7% штрафу на 50 % (з 104 015,89 грн. до 52 007,95 грн.) та в частині стягнення пені в сумі 90076,21 грн. прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права при повному з'ясуванні обставин справи, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 5061,92 грн., у зв'язку з їх неправомірним нарахуванням.

В цій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується.

Стосовно вимог позивача про стягнення 3 % річних в сумі 18015,24 грн., які були задоволені місцевим господарським судом, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з твердженням відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача санкцій та інших нарахувань в заявленому розмірі, у зв'язку з порушенням позивачем вимог п. 3.4. договору купівлі-продажу природного газу від 31.07.2013 р. № 2676-ПР щодо своєчасного повернення відповідачу підписаних актів приймання-передачі газу, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 3.3 цього договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Згідно п. 3.4. договору, покупець зобов'язаний не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, де зазначено фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість, а продавець зобов'язаний не пізніше 8-го числа повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п. 6.1 вказаного договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З наданих позивачем актів приймання-передачі природного газу від 31.08.2012 р., 30.09.2012 р., 26.10.2012 р. та 27.10.2012 р. не можливо встановити дату направлення відповідачем цих актів для підпису позивачу та дату повернення вже підписаних актів відповідачу (а.с. 14-17).

Посилання відповідача на супровідні листи, якими вищезазначені акти приймання-передачі були надіслані позивачу (а.с. 178-182), не являються належними доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України та можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ці супровідні листи були надані відповідачем лише в суді апеляційної інстанції.

Крім того, з вищевказаних супровідних листів не вбачається, коли саме акти приймання-передачі із підписом позивача були повернуті відповідачу. Інші докази у підтвердження несвоєчасного повернення відповідачу підписаних актів приймання-передачі газу в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні, оскільки доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, жодним чином не доведені.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Полтавської області від 05.11.2013 р. у справі № 917/1691/13 прийняте у відповідності до матеріалів справи та норм чинного законодавства, і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційні скарги позивача та відповідача є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від "05" листопада 2013 року у справі № 917/1691/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений та підписаний 13.12.2013 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.