Рішення № 36274877, 04.12.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16

тел. 235-24-26

____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"04" грудня 2013 р. Справа № 911/4073/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Феррострой», м. Комсомольськ Полтавської області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-Руф», с. Вовчків Поліського району

про стягнення 9205.64 грн.

Суддя О.В. Конюх;ONT>

представники сторін:

54">від позивача: не з’явився; від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:>

позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Феррострой», м. Комсомольськ Полтавської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 07.10.2013р. № 1957 до відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-Руф», с. Вовчків Поліського району Київської області, в якому просить суд стягнути з відповідача 9205,64 грн. заборгованості за поставлений товар, в тому числі 8521,14 грн. основного боргу, 582,25 грн. пені, 102,25 грн. процентів річних та покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поставив відповідачу товар (металоконструкції) на загальну суму 8521,14 грн. за накладною від 13.09.2012р. № 207, який відповідач отримав за довіреністю від 07.09.2012р. №48. Відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв’язку з чим за відповідачем рахується заборгованість в сумі 8521,14 грн. Також позивач твердить, що у зв’язку із простроченням грошового зобов’язання з відповідача належать до стягнення пеня в сумі 582,25 грн. та три проценти річних в сумі 102,25 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.10.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/4073/13 та призначено справу до розгляду. Ухвалою від 18.11.2013р. розгляд справи призначено на 04.12.2013р.

19.11.2013р. позивач подав суду витребувані судом документи, а також подав заяву про уточнення позовних вимог від 14.11.2013р. № 2240, в якій в порядку ст. 22 ГПК України зменшує розмір своїх позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 8521,14 грн. та три проценти річних в сумі 102,25 грн., а також покласти на відповідача судовий збір.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Розглянувши подану заяву про уточнення позовних вимог від 14.11.2013р. № 2240, суд встановив, що по суті вказана заява є заявою про зменшення позовних вимог, тобто подана позивачем у відповідності до його права, наданого ст. 22 ГПК України. За таких обставин, суд приймає зазначену заяву до розгляду.

Справа розглядається в редакції позовних вимог відповідно до заяви позивача від 14.11.2013р. № 2240 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-Руф» 8521,14 грн. основного боргу, 102,25 грн. процентів річних та судового збору.

В судове засідання 04.12.2013р. представники сторін не з’явились. Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, про причини нез’явлення суд належним чином не повідомив.

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно пункту 3.9.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що всі особи належним чином повідомлені про місце, дату та час судового розгляду, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи та прийняття обґрунтованого рішення, враховуючи, що строк розгляду спору у справі обмежений ст. 69 ГПК України, відповідно до права суду, наданого йому ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в матеріалами.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «Феррострой», м. Комсомольськ Полтавської області (далі по тексту – ТОВ «Феррострой»), до відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-Руф», с. Вовчків Поліського району Київської області (далі по тексту – ТОВ «ТБС-Руф»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

ТОВ «Феррострой» за результатом домовленості з ТОВ «ТБС-Руф» надав останньому рахунок-фактуру від 07.09.2012р. № 1982 на оплату металоконструкцій в кількості 5 шт. на загальну суму 8521,14 грн. За видатковою накладною від 13.09.2012р. № 207 позивач поставив а відповідач прийняв товар - металоконструкції в кількості 5 шт. на загальну суму 8521,14 грн. (з ПДВ) за довіреністю на отримання матеріальних цінностей від 07.09.2012р. № 48 (копії рахунку-фактури, видаткової накладної та довіреності залучені до матеріалів справи).

За правовим змістом, відносини сторін є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину поставки між сторонами зафіксований у вищеперерахованих документах (рахунок, накладна, довіреність), то сторони не порушили вимог частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України щодо письмової форми укладання правочинів між юридичними особами, та у відповідності до ст. 638 ЦК України досягли домовленості з усіх його істотних умов.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Перебіг строку виконання грошового зобов’язання покупцем, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару, або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини 2 ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, при цьому строк виконання відповідного грошового зобов’язання визначається за правилами, встановленими частинами першої та другої ст. 692 ЦК України. Зазначеної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України (постанова від 28.02.2012р. у справі № 5002-8/481-2001 та пункт 1 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач твердить, що всупереч своїм договірним зобов’язанням відповідач за отриманий товар не розрахувався. Зазначене підтверджується також підписаним обома сторонами та скріпленим печатками обох сторін Актом звірки взаємних розрахунків станом на 29.05.2013р. (копія залучена до матеріалів справи), який містить відомості про те, що позивачем здійснювалась поставка товару відповідачу за вищевказаною накладною від 13.09.2012р. № 207 на суму 8521,14 грн. а також надавалися послуги, всього на суму 21691,89 грн., однак відповідачем не було здійснено оплату поставленого товару та наданих послуг, в результаті чого відповідач станом на 29.05.2013р. за актом звірки визнав заборгованість в загальній сумі 30213,03 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд ухвалами від 30.10.2013р. та від 18.11.2013р. витребовував у відповідача документи, що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів за спірною видатковою накладною. Відповідачем відзив на позов та витребувані судом документи не подав, доводи позивача не спростував.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 20.02.2013р. №6, в якій вимагав погасити заборгованість в сумі 8521,14 грн. Вказана претензія була отримана відповідачем 13.03.2013р., про що свідчить залучена до матеріалів справи копія рекомендованого повідомлення про вручення. Суду не подано доказів того, що відповідач надав відповідь на претензію або сплатив позивачу належні кошти.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ТОВ «ТБС-Руф» своїх зобов’язань перед ТОВ «Феррострой»» в частині оплати за отриманий товар на суму 8521,14 грн., відповідно позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми в примусовому порядку є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та підлягають задоволенню в заявленій сумі.

У зв’язку із простроченням грошового зобов’язання позивач також просить суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 102,25 грн. Щодо зазначеної вимоги суд зазначає наступне.

Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

За таких обставин, враховуючи належні строки оплати товару, передбачені ст. 692 ЦК України (повна ціна після прийняття товару, якщо інше не встановлено договором), виходячи з наступного розрахунку:

Підстава

Строк оплати

Фактично сплачено, грн.

Основний борг, грн.

Період прострочення

3% річних, грн.

Видаткова накладна від 13.09.2012р. № 207 на суму 8521,14 грн.

13.09.2012р.

0

8521,14

389 днів (14.09.12 – 07.10.2013р.)

272,44

судом встановлено, що за період по 07.10.2013р. включно з відповідача на користь позивача належать до стягнення три проценти річних в сумі 272,44 грн.

Позивачем заявлені до стягнення з відповідача три проценти річних у сумі 102,25 грн., і заява про збільшення розміру позовних вимог в цій частині в порядку ст. 22 ГПК України позивачем не подавалась. Суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, за таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню повністю в заявленій сумі.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними, задовольняє позов повністю та приймає рішення про стягнення з відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-Руф» на користь позивача – товариства з обмеженою відповідальністю «Феррострой» заборгованості в розмірі 8623,39 грн., в тому числі 8521,14 грн. основного боргу та 102,25 грн. річних та, відповідно до статті 49 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 11, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208, частиною 1 ст. 509, ст. ст. 525, 526, 610, частиною 1 ст. 612, частиною 1 ст. 614, ст.ст. 625, 629, 638, 692, 712 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Феррострой» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-Руф» задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-Руф» (07044, Київська обл., Поліський район, с. Вовчків, вул. Жовтнева, буд. 35, код ЄДРПОУ 38016001)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Феррострой» (39800, Полтавська обл., м. Комсомольськ, вул. Будівельників, буд. 16, код ЄДРПОУ 35107305)

8521,14 грн. (вісім тисяч п’ятсот двадцять одну гривню чотирнадцять копійок) основної заборгованості,

102,25 грн. (сто дві гривні двадцять п’ять копійок) процентів річних;

1720,50 грн. (одну тисячу сімсот двадцять гривень п’ятдесят копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя Конюх О.В.

Повний текст рішення підписано 20.12.2013р.