Рішення № 36273417, 12.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 38/9 12.12.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 38/9

За позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва

інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до 1. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз";

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Федерації професійних спілок України;

про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз"

до Фонду державного майна України;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур";

2. Федерації професійних спілок України

про припинення дії, що порушує право.

Суддя Привалов А.І.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Долгорук С.М., посвідчення № 002718 від 14.09.2012р.

від позивача (за первісним позовом): Сіднєнко О.Л., довіреність № 144 від 12.03.2013 р.;

від відповідача 1 (третьої особи позивача, за зустрічним позовом): Мотін Ф.О., довіреність № 21 -Д від 21.03.2013 р.;

від відповідача 2 (позивача, за зустрічним позовом): Підлісний Ю.С., директор, протокол №1/1 від 29.11.2012р.; Андрєєв О.Й., довіреність б/н від 07.05.2013р.;

від третьої особи: не з'явився.

обставини справи:

Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (надалі - позивач) до приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (надалі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" (надалі - відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 29.09.2010р., укладеного між відповідачами, щодо продажу нежилих приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 81), загальною площею 294,2 кв. м., які розташовані по вул. Павлівській, 4-8 у м. Києві; про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 81), загальною площею 294,2 кв. м., які розташовані по вул. Павлівській, 4-8 у м. Києві; про витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України нежилих приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 81), загальною площею 294,2 кв. м., які розташовані по вул. Павлівській, 4-8 у м. Києві з незаконного володіння відповідача 2.

Заявлені позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що спірний договір був укладений на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі № 9/332, яке було скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011р., водночас спірне майно належить до державної власності і відповідно було незаконно відчужено відповідачем 1, поза волею власника майна, тому спірний договір є недійсним, а за державою належить визнати право власності на спірне майно та витребувати його від відповідача 2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2012р. у справі № 38/9 позов Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Федерації професійних спілок України про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна - задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2012р. у справі № 38/9 апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" - на рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2012р. у справі № 38/9 задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2012р. у справі № 38/9- скасовано повністю. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Федерації професійних спілок України про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна - відмовлено повністю. Стягнуто з Фонду державного майна України на користь приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5170 грн. 50 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2013р. у справі № 38/9 касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2012р. у справі № 38/9 скасовано. Справу № 38/9 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва .

Згідно з розпорядженням Керівника апарату суду від 31.05.2013р. за № 04-1/313 призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 38/9 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2013 р. справу № 38/9 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2013р. розгляд справи відкладено на 18.07.2013 р.

18.07.2013р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису та клопотання про призначення судової економічної та судової будівельно-технічної експертизи.

Крім того, відповідач 2 подав заяву про застосування позовної давності.

В судовому засіданні 18.07.2013р., відповідно до приписів ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, суд задовольнив клопотання відповідача 2 щодо здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису. Під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу «Діловодство спеціалізованого суду».

Проте, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної та судової будівельно-технічної експертизи, оскільки питання, які відповідач просить поставити на розгляд експертів, не можуть вплинути на вирішення спору по суті, зокрема, щодо визначення правового статусу спірного майна.

Ухвалою від 18.07.2013р. суд відклав розгляд справи на 01.08.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання поноважного представника позивача.

Ухвалою від 01.08.2013р. суд відклав розгляд справи на 15.08.2013р.

Проте, судове засідання 15.08.2013 р. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Привалова А.І. у відпустці.

З метою дотримання процесуальних строків, на підставі розпорядження Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 15.08.2013 р., справу № 38/9 передано для розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою від 15.08.2013р. справу № 38/9 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.09.2013р.

Крім того, ухвалою від 19.08.2013р. (суддя Чинчин О.В.), на підставі ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" до Фонду державного майна України про припинення дії, що порушує право.

У зв'язку з виходом судді Привалова А.І. з відпустки та з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, справу № 38/9 на підставі розпорядження В.о. голови господарського суду міста Києва Бойка Р.В. від 09.09.2013р. передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою від 09.09.2013р. справу № 38/9 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.09.2013р.

В судовому засіданні від 26.09.2013 р. оголошено перерву до 10.10.2013 р.

Ухвалою суду від 10.10.2013 р. розгляд справи відкладено на 24.10.2013 р.

Проте, судове засідання 24.10.2013 р. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Привалова А.І. у відрядженні.

З метою дотримання процесуальних строків, на підставі розпорядження Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 24.10.2013 р., справу № 38/9 передано для розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою від 24.10.2013р. справу № 38/9 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.11.2013р. о 15 год. 30 хв.

У зв'язку із поверненням судді Привалова А.І. з відрядження та з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, справу № 38/9 на підставі розпорядження Голови господарського суду міста Києва В.В. Князькова від 28.10.2013р. передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою від 28.10.2013р. праву № 38/9 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.11.2013р.

Ухвалою суду від 14.11.2013р. розгляд справи відкладено на 12.12.2013р., у зв'язку з неподанням витребуваних судом доказів.

Присутній у судовому засіданні від 12.12.2013 р. представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з підстав наведених у позові.

Присутній в судовому засіданні представник позивача (за первісним позовом) підтримав заявлені позовні вимоги та заперечив проти зустрічного позову, а також подав відзив на зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача 1 за первісним позовом (третьої особи на стороні позивача за зустрічним позовом) підтримав зустрічний позов та заперечив щодо задоволення первісного позову.

Представники відповідача 2 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) підтримали заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом та заперечили щодо задоволення вимог за первісним позовом.

Так, відповідачі у своїх запереченнях під час розгляду справи зазначали про те, що спірне майно не належало та не належить до державної власності, тому позовні вимоги прокурора є необґрунтованими. Крім того, прокурором пропощуно строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача за первісним позовом (третьої особи без самостійних вмог на стороні позивача за зустрічним позовом) у судове засідання 12.12.2013р. не не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив.

З огляду на неявку в судове засідання третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача за первісним позовом (третьої особи без самостійних вмог на стороні позивача за зустрічним позовом), яка користується правами сторни, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача за первісним позовом (третя особа без самостійних вмог на стороні позивача за зустрічним позовом) в судове засідання не з'явилась і не скористалась правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учаснику судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.1936р. Центральним виконавчим комітетом СРСР прийнято постанову «Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій», згідно якої на всесоюзну центральну раду професійних спілок (ВЦРПС) та її організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристично-екскурсійних закладів профспілок.

Для здійснення керівництва туризмом Україні у 1953 році аналогічну структуру-УкрТЕУ- створено при Українській республіканській раді професійних спілок. У 1962 році УкрТЕУ реорганізовано в самостійну організацію-Українську республіканську раду по туризму.

У 1969 році профспілкам було передано право проведення екскурсій, у зв'язку з чим ради по туризму були реорганізовані в ради по туризму та екскурсіях. Республіканська рада по туризму та екскурсіях стала органом, що здійснював керівництво туризмом та екскурсійною роботою, організацією подорожей в Україні.

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 31.05.1966р. «Про відвід земельної ділянки Управлінню капітального будівництва міськвиконкому під будівництво жилого будинку» №765/а постановлено відвести Управлінню капітального будівництва міськвиконкому земельну ділянку площею 0,2 га по вул. Павлівській, 4, 6, 8 в Шевченківському районі під будівництво жилого будинку житлово-будівельного кооперативу «Ромашка».

29.12.1970р. державною комісією було здійснено огляд 9-ти поверхового житлового будинку 4-8 по вул. Павлівська в Шевченківському районі м. Києва, складено акт державного прийняття будинку (споруди) в експлуатацію та постановлено пред'явлений до здачі жилий 9-ти поверховий будинок на 80 квартир по вул. Павлівська, 4-8 в Шевченківському районі м. Києва з вбудованими приміщеннями на першому поверху Української республіканської ради по туризму та екскурсіях вважати прийнятим.

Рішенням Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.12.1970р. №2413 затверджено акт державного приймання житлової будівлі, 9-ти поверхового будинку на 80 кв. по вул. Павлівській № 4-8 в Шевченківському р-ні.

Як вбачається з довідки від 12.12.1996р. №15, вказаний житловий будинок збудований на пайовій участі житлового будівельного кооперативу «Ромашка»та Української республіканської ради по туризму та екскурсіях.

Постановою Президіуму Центральної ради по туризму та екскурсіях від 27.07.1982р. № 8-3 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях. Відповідно до розділу 1 вказаного Положення, Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях є органом, який здійснює керівництво радами по туризму та екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями та підприємствами туристично-екскурсійної системи профсоюзів на території Української РСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям працює під керівництвом Центральної ради по туризму та екскурсіям та Української республіканської ради профсоюзів в контакті з обласними радами та республіканськими комітетами профсоюзів, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами та відомствами Української РСР.

Згідно з розділом 3 зазначеного Положення, Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях у відповідності з покладеними на неї завданнями, в тому числі, вносить до Центральної ради по туризму та екскурсіях погоджені з обласними радами профспілок пропозиції щодо створення, реорганізації, ліквідації рад по туризму та екскурсіях; розробляє перспективні плани розвитку та річні фінансові плани Української республіканської ради по туризму та екскурсіях та після погодження з радою профспілок подає їх на затвердження Центральної ради по туризму та екскурсіях; створює у встановленому порядку централізовані та спеціальні фонди, розподіляє фактично отриманий прибуток, частину прибутку в установленому розмірі передає в централізований фонд Центральної ради по туризму та екскурсіях; організує бухгалтерський та статистичний облік, складає звітність в цілому по Українській республіканській раді по туризму та екскурсіях та надає її у встановлені строки Центральній раді по туризму та екскурсіях; в межах затверджених Центральною радою по туризму та екскурсіях обсягів встановлює радам по туризму та екскурсіях основні показники планів капітальних вкладень на будівництво тощо.

Відповідно до розділу 4 вказаного Положення, Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях очолює голова, який затверджується ВЦРПС за поданням Центральної ради по туризму та екскурсіях та Української республіканської ради профспілок. Заступники голови Української республіканської ради по туризму та екскурсіях затверджуються Центральною радою по туризму та екскурсіях за поданням Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Головний бухгалтер та начальник контрольно-ревізійного управління Української республіканської ради по туризму та екскурсіях затверджуються Центральною радою по туризму та екскурсіях.

Згідно з розділом 5 зазначеного Положення, ревізія діяльності Української республіканської ради по туризму та екскурсіях здійснюється Центральною радою по туризму та екскурсіях та Українською республіканською радою профспілок.

Відповідно до розділу 6 вказаного Положення, реорганізація та ліквідація Української республіканської ради по туризму та екскурсіях здійснюється Центральною радою по туризму та екскурсіях за погодженням з ВЦРПС та Українською республіканською радою профспілок.

18.11.1990р. між Всезагальною конфедерацією Профсоюзів СРСР та Федерацією незалежних профсоюзів України був укладений договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профсоюзним майном, відповідно до якого закріплено на праві власності за Федерацією незалежних профсоюзів України майно згідно додатку.

По всім іншим питанням профсоюзного майна, не відображеним в даному договорі та таким, що зачіпають інтереси ВКП СРСР та ФНП України, складається окремий договір.

Відповідно до додатку до договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профсоюзним майном у переліку туристсько-екскурсійних установ будинок по вул. Павлівська, 4-8 в Шевченківському районі м. Києва не зазначений.

Відповідно до постанови Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України «Про створення акціонерного товариства «Укрпрофтур» від 23.08.1991р. № П-7-7, визнано доцільним створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств, обєднань і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях Республіканського акціонерного товариства «Укрпрофтур».

04.10.1991р. створено Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіям «Укрпрофтур», засновниками якого є Рада Федерації незалежних профсоюзів України та Фонд соціального страхування України.

Відповідно до п.1.8 статуту Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіям «Укрпрофтур», зареєстрованого Виконкомом Київської міської ради народних депутатів 28.10.1991р., акціонерне товариство «Укрпрофтур»є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіям, по раніше прийнятим зобовязанням та укладеним договорам.

10.01.1997р. Головним управлінням житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації, на підставі наказу «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна» від 31.12.1996р. № 41, відповідачу 1 видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення, площею 621,00 кв. м., яке розташоване в м. Києві по вул. Павлівській, 4-8 та належить останньому на праві колективної власності.

26.08.2010р. рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 9/332 за позовом Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визнано за Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" визнано право власності на нежилі приміщення підвалу з №1 по № 12 (групи приміщень №81) загальною площею 294,2 кв. м., які розташовані по вул. Павлівській, 4-8 у м. Києві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011р. рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі № 9/332 скасовано повністю, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Проте, 29.09.2010р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 був підписаний Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, відповідно до умов якого відповідач 1 продав нерухоме майно, яким є нежилі приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 81), а відповідач 2 купив нежилі приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 81), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, загальною площею 294,2 кв. м.

Відповідно до п. 1.2. договору, відчужуване нерухоме майно належить відповідачу 1 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2010р. по справі № 9/332, зареєстрованого 23.09.2010р. в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна витяг серії ССХ №809042, реєстраційний номер 31578294, номер запису 1962-П в книзі: 14п-63.

Згідно акту прийому-передачі нежилого приміщення від 29.09.2010р., відповідач 1 передав у власність відповідача 2, а останній прийняв нежиле приміщення, що розташоване за адресою: вул. Павлівська, 4-8 у м. Києві.

31.03.2011р. рішенням чергових загальних зборів акціонерів Українського закритого товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» затверджено статут Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», відповідно до п.1.1. якого Українське закрите акціонерне товариство «Укрпрофтур», що було створене шляхом реорганізації Української республіканської ради по туризму та екскурсіям у вищеназване акціонерне товариство, змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Укрпрофтур», у звязку із приведенням діяльності у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Постановою Верховної Ради УРСР "Про проголошення незалежності України" від 24.08.1991р. - Україна проголошена незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності, чинними на території України є Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства Республіки. Цей акт набрав чинності з моменту його схвалення. У зв'язку з цим весь економічний, науковий, технічний потенціал, розміщений на території України, став власністю народу України.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991р. № 1452-ХІІ та ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р., майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень Закону України "'Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992р. № 2268-ХІІ, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, вирішено тимчасового передати Фонду державного майна України.

За таких обставин, з моменту видачі Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452-XII та прийняття Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. №1540-ХІІ, право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі ФДМУ, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992р. № 2268-ХІІ та від 01.03.1994р. №3943-ХІІ, надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права.

Крім того, Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Пунктом 3 зазначеної постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Крім того, 16.06.1992р. прийнято Закон України "Про об'єднання громадян", який введений в дію 18.07.1992р.

Згідно положень ст. 1 вищевказаного Закону, об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Водночас, особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні визначено Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15.09.1999р. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Проте, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" набув дії пізніше, чим Закон України "Про об'єднання громадян".

Отже, до набуття чинності Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", профспілки в Україні повинні були діяти відповідно до положень Закону України "Про об'єднання громадян".

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян", об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Законом України "Про власність" від 07.02.1991р. (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), зокрема, статтею 20, було визначено, що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про власність", право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товарне твз безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колектив) державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правовії угод.

Таким чином, враховуючи викладене, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство України взагалі не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва від загальносоюзної громадської організації до новоствореної республіканської громадської організації.

За таких обставин, з моменту видачі Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452-XII та прийняття Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. №1540-ХІІ, право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі ФДМУ, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992р. №2268-ХІІ та від 01.03.1994р. №3943-ХІІ були надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права.

Також слід зазначити, що на підставі Постанови Верховної Ради України "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 01.11.1996р. № 461/96-ВР, Фондом державного майна України був складений Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991р. знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму і екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС).

Відповідно до п. 1 зазначеної Постанови, Фонду державного майна України разом з відповідними громадськими організаціями України було доручено до 1 квітня 1997 року провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 року і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у володінні яких знаходиться це майно.

В подальшому, п. 2 Постанови Верховної Ради України "Про проект Закону України з питань правонаступництва на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні" від 17.04.1997р. № 208/97-ВР, Фонду разом з Федерацією профспілок України доручено завершити роботу по інвентаризації майна, що знаходиться у володінні профспілок, і інформацію про результати інвентаризації надати Верховній Раді України в травні 1997 року до розгляду проекту Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні.

На виконання вимог зазначених нормативно-правових актів, Фондом був складений вищезазначений Перелік, затверджений заступником Голови Фонду держмайна України.

До цього Переліку було, зокрема, включено Київський філіал інституту по проектуванню об'єктів туризму "Турист проект", розташований за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, 4/8.

Станом на 01.12.1996р. рішенням правління АТ "Укрпрофтур" від 10.08.1992р. № 18 зазначений філіал інституту було ліквідовано.

Таким чином, в результаті складання зазначеного Переліку було підтверджено, що спірний об'єкт нерухомого майна станом на 24.08.1991р. знаходився не у власності, а у віданні Української ради по туризму і екскурсіях.

З наведених норм та положень законодавства України вбачається, що майно установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991р., віднесено до державної власності України.

Отже, судом встановлено, що спірні нежитлові приміщення у житловому будинку 4-8 по вул. Павлівська в м. Києві були побудовані за пайової участі та знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях, яка за часів СРСР була організацією союзного підпорядкування та підпорядковувалась Центральній раді по туризму та екскурсіях ВЦРПС, яка створила Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях, затвердила її положення, згідно з якими призначила її керівника, здійснювала управління та контроль за діяльністю даної ради, а також мала повноваження приймати рішення щодо її ліквідації чи реорганізації.

Спірні нежитлові приміщення у житловому будинку 4-8 по вул. Павлівська в м. Києві являються державною власністю в силу Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991р.

Водночас, судом під час розгляду справи встановлено, що Фонд державного майна України ніколи не надавав дозволу на відчуження чи інший спосіб зміни форми власності майна, що є предметом спору.

Згідно з ст. 41 Конституції України, власність в Україні може існувати у формі приватної, державної або комунальної.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 326 Цивільного кодексу України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Як встановлено судом, відповідно до постанови Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України «Про створення акціонерного товариства «Укрпрофтур» від 23.08.1991р. № П-7-7 визнано доцільним створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств, обєднань і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях Республіканського акціонерного товариства «Укрпрофтур».

04.10.1991р. створено Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіям «Укрпрофтур», засновниками якого є Рада Федерації незалежних профсоюзів України та Фонд соціального страхування України.

Відповідно до п. 1.8 Статуту Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіям «Укрпрофтур», зареєстрованого виконкомом Київської міської ради народних депутатів 28.10.1991р., акціонерне товариство «Укрпрофтур» є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіям, по раніше прийнятим зобовязанням та укладеним договорам.

10.01.1997р. Головним управлінням житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації на підставі наказу «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна» від 31.12.1996р. № 41, відповідачу 1 видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення, площею 621,00 кв. м., яке розташоване в м. Києві по вул. Павлівській, 4-8 та належить останньому на праві колективної власності.

29.09.2010р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, відповідно до умов якого відповідач 1 продав належне йому на праві колективної власності нерухоме майно, яким є нежилі приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 81), а відповідач 2 купив ці нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, загальною площею 294,2 кв. м.

Як вбачається з п. 1.2. договору, відчужуване нерухоме майно належить відповідачу 1 на підставі рішення господарського суду м. Києва від 26.08.2010р. по справі № 9/332.

Проте, рішення господарського суду м. Києва від 26.08.2010р. по справі № 9/332, яке визначено у спірному договорі як правувстановлюючий документ, було скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011р.

Отже, з наведеного вище вбачається, що спірні нежитлові приміщення у житловому будинку 4-8 по вул. Павлівська у м. Києві, став державною власністю України, продовжували перебувати у віданні колишньої організації союзного підпорядкування Української республіканської ради по туризму та екскурсіях, на базі якої у жовтні 1991 року було створено відповідача 1. Однак, а подальшому відповідач 1 без відома власника майна - Держави Україна в особі її уповноважених органів, самовільно розпорядився цими приміщеннями та продав їх відповідачу 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 236 цього Кодексу, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визначається недійсним і припиняється на майбутнє.

За вказаних обставин, суд вважає, що спірний договір суперечить вказаним вище нормам чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним, а відповідні позовні вимоги прокурора - задоволенню.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтями 387, 388 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, в тому числі вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено судом вище, спірні нежитлові приміщення у житловому будинку 4-8 по вул. Павлівська у м. Києві є державною власністю України, які вибули з володіння власника майна поза його волею, а отже підлягають витребуванню з незаконного володіння відповідача 2 на користь позивача.

Крім того, з наявних у справі доказів вбачається, що право державної власності на спірне майно не визнається відповідача, тому позовні вимоги в частині визнання права власності за Державою України на спірні приміщення також підлягають задоволенню.

При цьому, судом не можуть бути прийнята до уваги та задоволена заява відповідача 2 про застосування сторін позовної давності з підстав їх пропущення позивачем та прокурором з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, приписами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з наданих суду доказів, прокуратурою Шевченківського району м. Києва була розпочата перевірка додержання вимог законодавства під час відчуження відповідачем 1 спірних нежитлових приміщень лише в жовтні 2011 року. При цьому, про проведення державної реєстрації права власності за відповідачем 2 на приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, загальною площею 294,2 кв. м., було повідомлено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна листом від 19.12.2011р. за № 56426 (И-2011). Доказів, що прокуратурі про дані обставини було відомо раніше, суду не надано.

Також, відповідачем 2 не подано суду належних доказів, які свідчать і про обізнаність позивача ще у 1991-1997 роках про те, що спірні нежитлові приміщення у житловому будинку 4-8 по вул. Павлівська в м. Києві незаконно вибули з державної власності.

Крім того, у своїй заяві про застосування строків позовної давності відповідач 2 безпідставно посилається на судові рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі № 137/7 та від 17.06.1997р. у справі № 137/7-7/30, оскільки зазначеними рішеннями досліджувалось питання щодо дійсності установчих документів АТ «Укрпрофтур», а не підстави передачі та належності спірного майна до державної або колективної власності.

Отже, в результаті прийняття вказаного рішення було встановлено лише

формальну відповідність установчих документів акціонерного товариствавимогам Закону України «Про господарські товариства» та Закону України «Про підприємство». При цьому, зазначеним рішенням не визнавалось право власності акціонерного товариства на майно, що знаходиться в його користуванні, та більше того, не встановлювався перелік такого майна.

Таким чином, вказаними рішеннями Вищого арбітражного суду

України не підтверджується факт щодо обізнаності прокуратури та позивача про порушення державних інтересів.

Виходячи з вищенаведених обставини, позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги за зустрічним позовом з огляду на наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового цивільного права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Зі змісту цих норм вбачається, що закон визначає, як необхідну умову для реалізації особою свого права на захист певного матеріального права, та те, щоб вказане право було предметом порушення, невизнання або оспорювання зі сторони іншого суб'єкта спірних відносин.

Під час розгляду позовних вимог за первісним позовом, судом встановлено, що право власності на приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, загальною площею 294,2 кв. м., належить Державі України і що ці приміщення були відчужені на користь позивача за зустрічним позовом поза волею власника майна.

Отже, під час вирішення спору по даній справі, встановлено порушення інтересів держав, що в свою чергу, свідчить про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують порушення інтересів ТОВ «Благодійний союз».

З огляду на викладене, позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями), який набрав чинності з 01.11.2011р.

Розміри ставок судового збору (стаття 4 вказаного Закону) встановлено, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Розмір ставки судового збору у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру мінімальної заробітної плати, який було встановлено законом на момент сплати судового збору (станом на 1 січня календарного року).

Прокурор звернувся до суду з позовом 23.12.2011р.

Розміри мінімальної заробітної плати на 2011 рік затверджено Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». Станом на 01.01.2011 р. місячний розмір мінімальної заробітної плати становив 941,00 грн.

Статтею 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок за їх подання до господарського суду визначається за приписами підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Згідно пп. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно пп. 2.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Щодо позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абзац перший частини третьої статті 6 Закону). Наведене стосується об'єднання в одній позовній заяві вимог майнового і немайнового характеру, зв'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами (стаття 58 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічної точки зору дотримується і Вищий господарський суд України, про що зазначено в постанові від 30.11.2012 р. по справі № 5011-45/1164-2012.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги як майнового характеру: визнання права власності та витребування майна, так і немайнового характеру спору - визнання договору недійсним.

Отже, судовий збір за розгляд позовних вимог за первісним позовом покладається на відповідачів за розгляд вимог майнового характеру в загальній сумі 18 536,88 грн. (2% від вартості майна, що становить 463422,00 грн., помножену на дві вимоги майнового характеру) та 941 грн. за розгляд вимоги немайного характеру.

Судовий збір за розгляд позовних вимог за зустрічним позовом, відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 1 по № 12 (групи приміщень № 81) по вул. Павлівській, 4-8 у м. Києві від 29.09.2010р., укладений між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 2, код 02605473) та товариством з обмеженою відповідальністю «Благодійний союз» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 35893156).

3. Визнати право власності Держави України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код 00032945) на нежилі приміщення № 1 по № 12 (групи приміщень № 81) загальною площею 294,2 кв. м., які розташовані по вул. Павлівській, 4-8 у м. Києві, вартістю 463422,00 грн.

4. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Благодійний союз» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 35893156) у власність Держави Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код 00032945) нежилі приміщення № 1 по № 12 (групи приміщень №81) загальною площею 294,2 кв. м., які розташовані по вул. Павлівській, 4-8 у м. Києві вартістю 463422,00 грн. Видати наказ.

5. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 2, код 02605473) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 9738 грн. 94 коп. Видати наказ.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Благодійний союз» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 35893156) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 9738 грн. 94 коп. Видати наказ.

7. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.12.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов