Ухвала суду № 36269752, 05.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2013 р.

справа № 2а-5735/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є. /P>

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Шелепової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року у справі № 2а-5735/10/0470 за позовом відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський трубний завод» 7 травня 2010 року звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів в якому, з урахуванням змін до адміністративного позову, просить визнати недійсними повністю податкові повідомлення-рішення: №0000208812/0 від 29.03.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3961745,00 грн., у тому числі - невідшкодованого на момент перевірки у розмірі 2 955 035,00 грн., відшкодованого на момент перевірки у розмірі 1 006 710,00 грн. та штрафні санкції в сумі 503 355,00 грн., всього на загальну суму 4 465 100,00 грн.; № 0000218812/0 від 29.03.2010 року на суму 387 765,29 грн.; №0000208812/1 від 26.04.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3961 745,00 грн., у тому числі - невідшкодованого на момент перевірки у розмірі 2 955 035,00 грн., відшкодованого на момент перевірки у розмірі 1 006 710,00 грн. та штрафні санкції в сумі 503 355,00 грн., всього на загальну суму 4 465 100,00 грн.; №0000218812/1 від 26.04.2010 року на суму 387 765,29 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №406/08-02/2-05393122 від 13 березня 2010 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення – рішення: №0000208812/0 від 29.03.2010 року та № 0000208812/1 від 26.04.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3 961 745,00 грн., у тому числі - невідшкодованого на момент перевірки у розмірі 2 955 035,00 гри., відшкодованого на момент перевірки у розмірі 1 006 710,00 грн.; штрафні (фінансові санкції) в сумі 503 355,00 грн., всього на загальну суму 4 465 100,00 грн., а також визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення №0000218812/0 від 29.03.2010 року та № 0000218812/1 від 26.04.2010 року щодо нарахування штрафних санкцій на суму 387 765, 29 грн..

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Посилається на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №406/08-02/2-05393122 від 13.03.2010 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого підприємством завищено суму податкового кредиту на загальну суму 6 462 568,00 грн., порушення полягає в тому, що позивач за 9 місяців 2009 року завищив суму податкового кредиту в частині матеріальної складової запасів, а саме необґрунтовано відніс до складу валових витрат витрати, які не вважаються витратами пов'язаними з веденням господарської діяльності - реалізація за цінами, що є нижчими ніж виробнича собівартість виготовленої продукції у загальній сумі 32 312 840,04 грн.;

- ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме імпортна продукція на суму 1 117 747,81 євро отримана позивачем з порушенням встановленого терміну розрахунків з яких: на суму 1 054 282,50 євро 4.09.2009 року - порушення складає 6 днів; на суму 63 465,31 євро 16.11.2009 року - порушення складає 79 днів, оскільки на думку відповідача граничний строк отримання імпортної продукції має відліковуватися від платежу від 02.03.2009 року та настав 29.08.2009 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.03.2010 року №0000208812/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1 006 710,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 503 355,00 грн., та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.03.2010 року №0000218812/0 на суму 387 765,29 грн., які в подальшому оскаржувалися в адміністративному порядку. Проте скаргу залишено без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2010 року №0000208812/1 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1 006 710,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 503 355,00 грн., та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.04.2010 року №0000218812/1 на суму 387 765,29 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР, Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, Законом України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно з п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Між тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, пункти 5.3-5.7 вказаної статті не передбачають обмежень щодо віднесення до валових витрат, витрат на придбання матеріалів, які були використані у виробництві, а отримана з них продукція була реалізована нижче собівартості.

Згідно з п.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже суд першої інстанції з урахуванням викладеного та враховуючи те, що термін "господарська діяльність" не включає такої обов'язкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності, зокрема, діяльність позивача з придбання первинної сировини та виробництва з неї продукції при здійсненні окремих господарських операцій супроводжується лише витратами, крім того, за своїм змістом термін "господарська діяльність" значно ширше "господарської операції", оскільки передбачає сукупність здійснюваних платником податку господарських операцій, і у відповідності до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" оподаткуванню підлягають не господарські операції, а господарська діяльність за звітний податковий період, дійшов вірного висновку про те, що продаж товарів нерезиденту навіть за ціною нижчою ціни придбання є господарською діяльністю в розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та діяльністю, направленою на отримання доходу. Тому вартість придбаної сировини правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат виробництва.

Крім того згідно з п. 1.20.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Пунктом 1.20.8. вказаного Закону встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином вказані норми не надають права податковому органу самостійно встановлювати рівень звичайних цін.

Крім того вирішуючи спірні відносини щодо порушення позивачем на думку відповідача ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме отримання імпортної продукція на суму 1 117 747,81 євро з порушенням встановленого терміну розрахунків, суд першої інстанції вірно врахувавши положення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пунктів 3.1,3.2 постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» та вірно встановивши обставини отримання позивачем згідно кредитного договору №188-В/07 від 10.07.2007 року ПАТ "Альфа-Банк" грошових коштів в сумі 1170000 євро, їх перерахування на рахунок ПАТ "Альфа-Банк" для подальшої оплати фінансуючому банку згідно умов акредитиву №ІА 27/2070-ІТL від 10.07.2007 року, та проведення платежів на користь фінансуючого банку нерезидента на суму 409386,20 євро, від 02.03.2010 року - на суму 399342,90 євро, від 10.08.2010 року - на суму 393794,61 євро, згідно з платіжним дорученням №41892 від 02.03.2009 року, та даних SWIFT-повідомлень від 02.09.2009 року ПАТ "Альфа-Банк", дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки фактичну трансакцію коштів з України на користь бенефіціара через фінансуючий банк здійснено 02.09.2009 р., 02.03.2010 р. та 10.08.2010 р., тому саме ці дати є моментом здійснення платежу, тому у відповідності до ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" граничний строк отримання імпортної продукції має розраховуватись із зазначених дат та настає 3.02.2010 року за першим платежем. У зв’язку з відсутності порушень з боку позивача термінів, передбачених ст.2 вищезазначеного Закону, як наслідок відсутні і підстави для нарахування пені.

При застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива моментом здійснення платежу на користь нерезидента вважається дата списання коштів з рахунку банку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог податкового законодавства України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року у справі № 2а-5735/10/0470 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 16 грудня 2013 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко