Ухвала суду № 36268097, 10.12.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 р.Справа № 818/7617/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Бондара В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 818/7617/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області , Головного управління Державного казначейства України в Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по справі -позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах (далі по справі - відповідач 1), Головного управління державного казначейства України в Сумській області (далі по справі -відповідач 2), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах № 0006211701/25271 від 18.05.2013 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року зазначений позов задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах № 0006211701/25271 від 18.05.2013 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з 12.04.2013 року по 18.04.2013 року Державною податковою інспекцією у м. Сумах було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування суми податкового зобов'язання та податкового кредиту в частині фінансово-господарських відносин з ТОВ "Лігран" за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року та ТОВ "АТЗТ "Єврометал" за період з 01.11.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки Державною податковою інспекцією у м. Сумах складено акт від 25.04.2013 року №1477/17.1-17/2999709318/74, відповідно до якого було встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано до сплати в бюджет податку на додану вартість в сумі 5880,00 грн., в тому числі квітень 2012 року в сумі 2613,00 грн. та грудень 2012 року в сумі 3267,00 грн.

За результатами перевірки, на підставі акту від 25.04.2013 року №1477/17.1-17/2999709318/74 ДПІ у м. Сумах 18.05.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0006211701/25271 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 7350,00 грн., в тому числі 5880,00 грн. основного платежу та 1470,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондується також з приписами пп.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України.

Виходячи зі змісту положень ст.79.1 ст.79, 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення, яке оформлюється наказом, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 25.04.2013 року №1477/17.1-17/2999709318/74 позивачем було порушено приписи порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано до сплати в бюджет податку на додану вартість в сумі 5880,00 грн., в тому числі квітень 2012 року в сумі 2613,00 грн. та грудень 2012 року в сумі 3267,00 грн..

З вищезазначеного акту вбачається, що актом Дніпропетровської МДПІ від 29.01.2013 року №97/150/30260811 "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "АТЗТ "Єврометал" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП "Жовтневий Цветмет" за грудень 2011 року" з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП "Жовтневий Цветмет" за грудень 2011 року встановлено порушення ТОВ "АТЗТ "Єврометал" п. 187.1 ст. 187 ПК України, що виявилось у завищенні податкових зобов'язань по взаємовідносинам із контрагентами, в тому числі з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на суму 3267,00 грн. податку на додану вартість за листопад 2012 року.

Крім того, актом ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 28.12.2012 року №7250/224/34656476 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ "Лігран" під час здійснення господарських операцій за січень 2011 року, березень 2011 року, червень 2011 року, вересень 2011 року" встановлено, що ТОВ "Лігран" здійснювало операції, пов'язані з наданням податкової вигоди третім особам. Перевіркою встановлена відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям у 2011-2012 роках, в тому числі з Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за квітень 2012 року на суму податку на додану вартість 2613,00 грн..

Отже, колегія суддів зазначає, що на підставі вказаних актів перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварність операцій між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ "Лігран" і ТОВ "АТЗТ "Єврометал".

Однак позивачем на вимогу податкового органу та ст.138 Податкового кодексу України було надано всю первинну документацію, щодо здійснення правочину між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та його контрагентами Приватним підприємством ТОВ "Лігран" і ТОВ "АТЗТ "Єврометал".

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рахунку-фактури від 13.04.2012 року №109 ТОВ "Лігран" продало Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар - баббіт Б-83 в кількості 67 кг по ціні 195,00 грн. на загальну суму 15678,00 грн., в томі числі 2613,00 грн. податку на додану вартість.

Як вбачається із платіжного доручення від 18.04.2012 року №395 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перерахував ТОВ "Лігран" 15678,00 грн. в рахунок оплати за баббіт, в тому числі 2613,00 грн. податку на додану вартість. Згідно накладної від 13.04.2012 року №1304 ТОВ "Лігран" передало позивачу баббіт Б-83 в кількості 67 кг на загальну суму 15678,00 грн., на підтвердження чого покупцю було видано податкову накладну від 13.04.2012 року №739 на загальну суму 15678,00 грн., в тому числі 2613,00 грн. податку на додану вартість.

Зазначений товар (баббіт) в кількості 67 кг перевезено до м. Суми автопідприємством ПВП "Валіо Плюс" (автомобіль ФАВ ВН 7152 АИ) згідно товарно-транспортної накладної від 13.04.2012 року №113.

Крім того, згідно рахунку-фактури від 22.11.2012 року №СФ-0387 ТОВ "АТЗТ "Єврометал" продало Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар - труба 140х15 мм ст. 06ХН28МДТ в кількості 0,070 т по ціні 233333,33 грн. на суму 16333,33 грн. та круг 18 мм 06ХН28МДТ в кількості 0,002 т на суму 466,67 грн., всього на загальну суму 20160,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 3360,00 грн.

Як вбачається із платіжного доручення від 28.12.2012 року №490 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перерахував ТОВ "АТЗТ "Єврометал" 20160,00 грн. в рахунок оплати за трубу і круг, в тому числі 3360,00 грн. податку на додану вартість. Згідно накладної від 23.11.2012 року №РН-3527 ТОВ "АТЗТ "Єврометал" передало позивачу товар на загальну суму 20160,00 грн., на підтвердження чого покупцю було видано податкову накладну від 23.11.2012 року №31 на загальну суму 20160,00 грн., в тому числі 3360,00 грн. податку на додану вартість.

Вказаний товар перевезено до м. Суми ПАТ "Сумський завод Енергомаш" (автомобіль КАМАЗ 91-63 АР) згідно товарно-транспортної накладної від 23.11.2012 року №01 СВА. Факт поставки за вказаною товарно-транспортною накладною ПАТ "Сумський завод Енергомаш" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 також підтверджується листом директора ТОВ "АТЗТ "Єврометал" від 25.09.2013 року №521.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про фактичне виконання та реальність вказаних господарських операцій між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ "Лігран" і ТОВ "АТЗТ "Єврометал", виходячи з наступного.

У відповідності до пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Всі первинні документи позивача оформлені належним чином згідно вимог до оформлення первинних документів визначених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином колегія суддів вважає, що наявність в матеріалах справи документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договорів із контрагентами, крім цього, зі змісту первинних документів в діяльності позивача та його контрагентів наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договорів, а також наявні чинники, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, зокрема, витрати позивача за цими договорами повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

Тому позивачем було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаних господарських операціях та правомірно сформовано валові витрати за відповідний податковий період.

Стосовно висновків відповідача про можливе порушення податкового законодавства контрагентами позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до рішення Верховного суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача стосовно порушень .п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України є не обґрунтованими.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 818/7617/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В.Судді(підпис) (підпис) Пянова Я.В. Бондар В.О. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.