Ухвала суду № 36267283, 17.12.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 р.Справа № 820/5801/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Моїсеєнко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013р. по справі № 820/5801/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм КТМ"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм КТМ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 27.06.2013 року № 0001902201, № 0001892201, № 0001912201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм КТМ" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 27.06.2013 року № 0001902201, № 0001892201, № 0001912201.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм КТМ" (вул. Ольмінського, 14, м. Харків, 61024, код 33206940) судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 31.05.2013 року по 12.06.2013 року фахівцями Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

За результати перевірки складено акт № 2233/22.1-07/33206940 від 19.06.2013 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму 256203 грн., у тому числі за листопад 2012 року - 118286 грн., за грудень - 137917 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року в сумі 336315 грн.; п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями, за незабезпечення зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів; в порушення ст. 15, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24.03.95 року із змінами та доповненнями, ст. 115 КЗпПУ, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати" № 2559-VI від 23.09.2010 року заробітна плата виплачувалась не своєчасно (а.с. 59-81).

На підставі висновків акту перевірки № 2233/22.1-07/33206940 від 19.06.2013 року, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 27.06.2013 року № 0001902201, № 0001892201, № 0001912201 ( а.с. 50-52).

Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту за спірний період.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункти 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням зі сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, у перевіряємий період між ТОВ "Прайм КТМ" (Покупець) та ТОВ "ТПК "Призма" (Постачальник) укладено договір поставки №401 від 26.05.2011 року. За умовами укладеного договору Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та сплати товар, який вказано в специфікації (а.с. 46-48).

Реальність виконання умов укладеного договору №401 від 26.05.2011 року підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку: специфікацією № 7 від 01.11.2011 року, (а.с. 49), податковими накладними № 2 від 07.11.2011 року, № 3 від 07.11.2011 року, № 4 від 08.11.2011 року, № 5 від 08.11.2012 року, № 6 від 09.11.2011 року, № 7 від 09.11.2011 року, №9 від 10.11.2011 року, № 10 від 10.11.2011 року, № 11 від 11.11.2011 року, № 12 від 11.11.2011 року, № 13 від 14.11.2011 року, № 14 від 14.11.2011 року, № 17 від 16.11.2011 року (а.с. 105, 108, 111, 114, 117, 120, 123, 126, 129, 132, 135, 138, 141), товарно-транспортними накладними (а.с. 106, 109, 112, 115, 118, 121, 124, 127, 130, 133, 136, 139, 142, 145), видатковими накладними № РН-0000074 від 07.11.2011 року, № РН-0000075 від 07.11.2011 року, № РН-0000076 від 08.11.2011 року, № РН-0000077 від 08.11.2011 року, № РН-0000078 від 09.11.2011 року, № РН-0000079 від 09.11.2011 року, № РН-0000080 від 10.11.2011 року, № РН-0000081 від 10.11.2011 року, № РН-0000082 від 11.11.2011 року, № РН-0000083 від 11.11.2011 року, № РН-0000084 від 14.11.2011 року, № РН-0000085 від 14.11.2011 року, № РН-0000089 від 16.11.2011 року (а.с. 107, 110, 113, 116, 119, 122, 125, 128, 131, 134, 137, 140, 143), реєстром виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 146-148).

Названі податкові накладні були відображені в складеному ТОВ "ТПК "Призма" реєстрі податкових накладних. При цьому, колегія суддів зазначає, що оригінали зазначених податкових накладних були оглянуті в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Крім того, відповідач не заперечує, що позивачем повністю сплачено ПДВ в ціні товарів продавцю, який, в свою чергу, виконав вимоги 201.10 статті 201 Податкового кодексу - видав покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

Отже, податковий кредит позивача дорівнює податковим зобов'язанням відповідача, а ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Матеріалами справи підтверджено, що в оплату отриманих ТМЦ за договором з ТОВ "ТПК "Призма" позивач перерахував грошові кошти, що підтверджуються платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи (а.с. 82-103).

Факт використання у власній господарській діяльності придбаного за договором поставки № 401 від 26.05.2011 року товару, шляхом його подальшої реалізації, підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями договорів укладених з ТОВ "УКРСПЕЦЛИТТЯ" № ДГ-05/06 від 05.06.2008 року, з ПАТ "Дніпровський меткомбінат" № 28.0052-02 від 15.01.2008 року, з ПАТ "Алчевський металургический комбинат" № 015/1193 від 14.12.2010 року, з ТОВ "САН ТЕХ РАЙ" № 30/09 від 30.09.2010 року, реальність яких підтверджується наявними в матеріалах справи оборотно-сальдовими відомостями, попередніми калькуляціями вартості виробництва продукції, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями.

Слід відмітити, що як позивач, так і вищевказаний контрагент позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мав відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та є платниками податку на додану вартість (а.с. 44-45, 53-58).

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів поставки первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції за договором поставки №401 від 26.05.2011 року, укладеним між позивачем та ТОВ "ТПК "Призма", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

При цьому, як вбачається з акту перевірки № 2233/22.1-07/33206940 від 19.06.2013 року в обґрунтування висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідач посилається на складені ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова акти та довідки про проведення зустрічної звірки та неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ "ТПК "Призма" згідно яких не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ "Пріоритет-ЮС" та ТОВ ТПК "Призма" та ТОВ "Прайм КТМ" за червень-вересень 2011 року.

Колегія суддів вважає безпідставними такі посилання податкового органу, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару), який дотримався вимог Закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування за можливе порушення правил оподаткування постачальниками у ланцюгу постачання. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки Податковим кодексом України іншого не передбачено.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зазначені довідки та акти про проведення зустрічних звірок не стосуються перевіряємого періоду формування позивачем податкового кредиту за листопад 2011 року.

Слід зазначити, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску); отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо); результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Таких доказів відповідачем, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, не надано. Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ ТПК "Призма" на підтвердження реальності здійснених господарських операцій. Натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ ТПК "Призма" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки № 2233/22.1-07/33206940 від 19.06.2013 року висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем з ТОВ ТПК "Призма", викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Таким чином, колегія суддів, враховуючи вищенаведені норми права, оцінивши надані сторонами докази в сукупності, дійшла висновку про безпідставність донарахування позивачу сум ПДВ у загальному розмірі 384305 грн. та зменшення від'ємного значення на суму 336315 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки № 2233/22.1-07/33206940 від 19.06.2013 року порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 27.06.2013 року № 0001902201, № 0001892201, № 0001912201 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 27.06.2013 року № 0001902201, № 0001892201, № 0001912201, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013р. по справі № 820/5801/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 20.12.2013 р.