Ухвала суду № 36266395, 16.12.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 р.Справа № 820/9853/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

Представник позивача - Мінкін Ю.Г.

Представник відповідача - Бондар Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 820/9853/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-компані"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крона-компані", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001542202 від 14.06.2013р. з ПДВ за формою «Р» на загальну суму 1500234,00 грн.; №0001562202 від 14.06.2013р. за формою «П» з податку на прибуток підприємств на загальну суму 5000778,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про неправомірне включення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та податкового кредиту сум, по господарським операціям із контрагентом - ТОВ «Саноїл Торг». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи, які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат, що підлягають оподаткування та формування на їх підставі суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Податкового кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 29.05.2013 року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова на підставі наказу №1031 від 28.05.2013 року та направлення №1110 від 29.05.2013 року, у зв'язку з отриманням постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ ДПС у Харківській області майора податкової міліції Ткаченко М.В. від 13.05.2013 року про призначення позапланової документальної перевірки, керуючись положеннями п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Крона - компані" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноїл Торг» за період з 01.01.2010 року по 27.05.2013 року, за наслідками якої складено Акт №1902/22.2-07/32759456 від 30.05.2013 року.

Під час перевірки, серед іншого, були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п.44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 ПК України, в наслідок чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2012 року на суму 5 000 778 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, в наслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1000156 грн., у т.ч. у лютому 2012 року на 652749 грн., у квітні 2012 року на суму 347407 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у Київському районі м. Харкова 14.06.2013 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0001542202 за формою «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 1500234,00 грн., у т.ч. за основним платежем 1000156 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 500078 грн.;

- №0001562202 за формою «П», яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5000778,00 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення податковий орган діяв не на підставі вимог діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що 22.12.2011 року між ТОВ «Саноїл Торг» (Продавець) та ТОВ "Крона - компані" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №22-12-11, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали (Товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у Специфікаціях, які є невід'ємними додатками до договору ( п.1.2. Договору). Згідно п.3.1 Договору визначено, що умови поставки товару, конкретне місце фактичного приймання-передачі товару визначається сторонами у Специфікаціях (т. 1 а.с.93-94).

На виконання умов вказаного Договору між сторонами були погоджені відповідні специфікації, а саме:

- № 1 від 27.02.2012 року щодо поставки Товару (Українська нерафінована соняшникова олія) у кількості 602 т., загальною вартістю 5691308 грн., у т.ч. ПДВ 948551,33 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 30.04.2012 року включено (т. 1 а.с.95);

- № 2 від 27.02.2012 року щодо поставки Товару (Макуха з насіння соняшника українського походження) у кількості 267,38 т., загальною вартістю 309626,04 грн., у т.ч. ПДВ 51604,34 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 89. Термін поставки до 31.03.2012 року включено (т. 1 а.с.96);

- № 3 від 10.04.2012 року щодо поставки Товару (Макуха з насіння соняшника українського походження) у кількості 2845,9 т., загальною вартістю 3508994,7 грн., у т.ч. ПДВ 584832,45 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 89. Термін поставки до 30.04.2012 року включено (т. 1 а.с.97);

- № 4 від 11.04.2012 року щодо поставки Товару (Меляса бурякова походження) у кількості 4953,618 т., загальною вартістю 5374675,53 грн., у т.ч. ПДВ 895779,26 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 31.05.2012 року включено (т. 1 а.с.98);

- № 5 від 16.04.2012 року щодо поставки Товару (Українська нерафінована соняшникова олія) у кількості 928,9 т., загальною вартістю 9117153,5 грн., у т.ч. ПДВ 1519525,58 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 31.05.2012 року включено (т. 1 а.с.99);

- № 6 від 24.05.2012 року щодо поставки Товару (Українська нерафінована соняшникова олія) у кількості 1228 т., загальною вартістю 11998296,8 грн., у т.ч. ПДВ 1999716,13 грн. Умови поставки - EXW - м. Миколаїв, вул. Громадська, 117. Термін поставки до 29.06.2012 року включено (т. 1 а.с.100).

На виконання умов господарської угоди, Продавцем було передано у власність ТОВ "Крона - компані" Товар, про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії видаткових накладених, а саме: №РН-0000123 від 27.02.2012 року (товар зазначений у специфікації № 1 від 27.02.2012 року); №РН-0000122 від 27.02.2012 року (товар зазначений у специфікації № 2 від 27.02.2012 року); №РН-0000219 від 10.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 3 від 10.04.2012 року); №РН-0000221 від 11.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 4 від 11.04.2012 року); №РН-0000238 від 16.04.2012 року та №РН-0000239 від 17.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 5 від 16.04.2012 року); №РН-0000319 від 24.05.2012 року та №РН-0000323 від 25.05.2012 року (товар зазначений у специфікації № 6 від 24.05.2012 року) (т. 1 а.с. 101-108).

Отримання позивачем придбаного Товару підтверджується наданими позивачем копіями Актів приймання-передачі №1 від 27.02.2012 року, №2 від 27.02.2012 року, №3 від 10.04.2012 року; №4 від 11.04.2012 року; № 5 від 16.04.2012 року та № 5/1 від 17.04.2012 року; № 6 від 24.05.2012 року та №6/1 від 25.05.2012 року (т.1 а.с. 109-116).

Крім того, як зауважив під час розгляду справи представник позивача, у зв'язку з неможливістю реалізації товару на території України, частину придбаного у ТОВ «Саноїл Торг» згідно специфікації № 2 від 27.02.2012 року Товару (Макуха з насіння соняшника українського походження) у кількості 0,56 т. було повернуто Продавцю, про що свідчить лист від 27.03.2012 року (вих. №01/27-03) та Акт повернення від 27.03.2012 року (т. 1 а.с. 47-48).

Вартість отриманого товару була повністю сплачена Покупцем, про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи платіжні доручення.

ТОВ «Саноїл Торг» було виписані на адресу позивача податкові накладні, а саме: №137 від 27.02.2012 року (товар зазначений у специфікації № 2 від 27.02.2012 року); №138 від 27.02.2013 року (товар зазначений у специфікації № 1 від 27.02.2012 року); №262 від 10.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 3 від 10.04.2012 року); № 266 від 11.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 4 від 11.04.2012 року); №286 від 17.04.2012 року та №288 від 17.04.2012 року (товар зазначений у специфікації № 5 від 16.04.2012 року); №393 від 24.05.2012 року та №397 від 25.05.2012 року (товар зазначений у специфікації № 6 від 24.05.2012 року) (т. 1 а.с. 119-126).

Крім того, у зв'язку з поверненням частини приданого Товару, ТОВ «Саноїл Торг» було складено Розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (додаток №2 о Податкової накладної) №269 від 27.03.2012 року (т.1 а.с. 127).

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, приданий у ТОВ «Саноїл Торг» товар був використаний у власній господарській діяльності, а саме в послідуючому експортований за межі території України.

На підтвердження вказаних доводів позивач вказує, що 22.11.2011 року між ТОВ "Крона - компані" (Комітент) та ТОВ «ЮГЄКОТОП» (Комісіонер) було укладено Договір комісії №2212О, відповідно до умов якого Комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок Комітента за комісійну винагороду зробити одну чи кілько зовнішньоекономічних угод по поставці на експорт товару, найменування, кількість, вартість яких визначається у відповідних додатках (т. 1 а.с. 144-147).

Так, на виконання умов вищезазначеного Договору, між Сторонами були погоджені відповідні Переліки майна, що передається Комітентом комісіонеру (Додатки №№1-6 до Договору із доповненнями) (т. 1 а.с.148-162).

Факт отримання Комісіонером (ТОВ «ЮГЄКОТОП») майна підтверджується наданими позивачем копіями Актів про приймання Товару по якості та кількості (т. 1 а.с. 163- 170).

Крім того, у зв'язку з поверненням частини приданого Товару, 27.03.2012 року між ТОВ "Крона - компані" та ТОВ «ЮГЄКОТОП» було погоджено Акт про повернення Товару по якості та кількості (т. 1 а.с. 171).

Позивач вказує, що ТОВ «ЮГЄКОТОП» на виконання умов Договору комісії були укладені зовнішньоекономічні договори поставки (контрагент - OREXIM LIMITED, 71, Brunswick str. Edinburg, EH75HS, United Kingdom), згідно умов яких, придбаний позивачем у ТОВ «Саноїл Торг» товар було реалізовано на експорт. Транспортування товару здійснювалось морським транспортом з порту Миколаїв.

На підтвердження факту виконання ТОВ «ЮГЄКОТОП» послуг, позивачем було надано та долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме відповідних Звітів комісіонера, Актів здачі-приймання робіт та надання послуг, Зовнішньоекономічних договорів, Сертифікатів ті ін. (т. 1 а.с.172-245, т. 2 а.с. 1-108).

Також, позивачем в якості доказу експорту товару було надано відповідні вантажно-митні декларації (ВМД), а саме: №504050000/2012/100680 від 16.03.2012р. (602 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/101354 від 29.04.2012р. (471 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/101183 від 19.04.2012р. (4953,618 м.т. меляси бурякової); №504050000/2012/100657 від 15.03.2012р. (266,82 м.т. макухи соняшникової); №504050000/2012/101355 від 29.04.2012р. (457,9 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/101247 від 24.04.2012р. (2845,9 м.т. макухи соняшникової); №504050000/2012/101716 від 31.05.2012 р. (1228 м.т. олії соняшникової нерафінованої); №504050000/2012/400614 від 25.05.2012р. (84,78 м.т. макухи соняшникової) (т. 1 а.с. 128-143).

Слід відзначити, що згідно із п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. N 574 (в редакції, що на час митного оформлення товару) визначено, що ВМД - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Відповідно до п. 1.6 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.04.2005 р. № 314 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 р. за N 439/10719 (в редакції, що на час митного оформлення товару) оформлена ВМД свідчить про надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності (далі - суб'єкт ЗЕД) права на розміщення товарів у заявлений митний режим і підтверджує права й обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.

В свою чергу, положеннями п.п. 1.4, 1.8 та абз. 27 п. 2 вищезазначеного Порядку чітко закріплено обов'язок підрозділів митного органу проводити митний огляд товарів, задекларованих у ВМД.

У ході митного огляду перевіряється походження товару, наявність правовстановлюючих документів на товар та його фактична наявність.

Згідно з абз.30-33 п.3 Порядку №314 закріплено, що видача декларанту остаточно оформлених ВМД з печатками та відмітками податкового органу свідчить про завершення митного оформлення товарів.

З системного аналізу вищенаведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт оформлення митної декларації підтверджує не лише поміщення товару в режим експорту та посвідчує проведення такого експорту, а підтверджує проходження товаром митного контролю на предмет наявності, номенклатури, походження та ціни такого товару.

З огляду на вищевикладене, надані позивачем копії відповідних ВМД виступають документальним підтвердженням державного органу про те, що ТОВ «Крона-Компані» є власником задекларованого товару, а сам товар у зазначених у ВМД обсягах фактично експортовано на підставі відповідного зовнішньоекономічного контракту.

Таким чином, надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ «Крона-Компані» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Доказів того, що отриманий від контрагента ТОВ «Саноїл Торг» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 року по справі № 820/9853/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. по справі № 820/9853/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 16.12.2013 р.