Постанова № 36265252, 19.12.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

19 грудня 2013 року Справа № 814/4409/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: Баришніков А.О.

від відповідача: Бартошук С. А.

за позовомПриватного підприємства фірми "Інтер-В", (вул. Мала Морська, 108, оф. 604,Миколаїв,54002)

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

проскасування податкового повідомлення - рішення від 10.10.2013року № 0004862201 та податкового повідомлення - рішення від 10.10.2013року № 0004871730, ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма «Інтер-В» (далі по тексту - Підприємство, позивач) звернулося до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган, відповідач) з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0004862201 від 10.10.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 25031грн. і застосовано штрафну санкцію в розмірі 172359 грн. та №0004871730 від 10.10.2013 року, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 84000,15 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 21000,04грн..

Не погоджуючись з підставами прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень (порушення п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст.163, п.164.2 ст.164, п.168.1 ст.168, ст.176, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України), позивач просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Зион», ТОВ «Мелвилл» та ТОВ «Золото Руно М» та протиправність дій щодо несплати податку з доходів фізичних осіб за наслідками виконання договорів оренди земельних ділянок.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зважаючи на таке.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 04.09.2013 року по 24.09.2013 року ДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Підприємства, результати якої оформлені актом перевірки від 01.10.2013 року №238/14-03-22-01/19297304 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства фірми «Інтер-В» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року (далі по тексту - Акт). В акті зазначено про порушення суб'єктом господарювання приписів п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, ст.209 Податкового кодексу України, що стало наслідком заниження підприємством податку на додану вартість на 25031грн, та порушення п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст.163, п.164.2 ст.164, п.168.1 ст.168, ст.176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого суб'єктом господарювання занижено податок на доходи фізичних осіб на 84000,15грн..

На підставі акта контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: №0004862201 від 10.10.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 25031грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 172359грн.; №0004871730 від 10.10.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 84000,15грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 21000,04грн..

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0004871730 від 10.10.2013 року.

Підставою для висновку про заниження податку на доходи фізичних осіб є невиплата орендної плати фізичним особам за договорами оренди земельних ділянок в строки, ще передбачені укладеними між позивачем та фізичними особами-орендодавцями (до 31 грудня 2012 кожного поточного року), та всупереч приписам п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (щодо правовідносин на момент чинності вказаного нормативного акта), пунктів 168.1 та 176.2 ПК України не здійснення перерахування податку на доходи фізичних осіб із сум орендної плати, що належала до сплати орендодавцям в терміни визначені угодами. При цьому, контролюючим органом не оспорювався факт перерахування суб'єктом господарювання податку на доходи фізичних осіб із сум орендної плати при її виплаті.

Суд погоджується в доводами позивача про невмотивованість вказаної позиції контролюючого органу.

Так, пунктом 168.1 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1. п.168.1 ст.168 ПК України). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп.168.1.2. п.168.1 ст.168 ПК України). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп.168.1.5. п.168.1 ст.168 ПК України). Аналогічні норми містяться і в пункті 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Отже, ПК України передбачено спеціальні норми, які визначають порядок оподаткування доходів від надання нерухомості в оренду, а саме ст.170 ПК України, відповідно до приписів якої податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар (пп.170.1.1. п.170.1 ст.170 ПК України). Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1-170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати та за їх рахунок (пп.170.1.4. п.170.1 ст.170 ПК України).

Аналіз наведених правових норм вказує на те, що момент виникнення обов'язку по перерахуванню податку до бюджету виникає виключно в момент виплати такого доходу.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0004871730 від 10.10.2013 року суперечить приписам чинного (на момент виникнення правовідносин) законодавства, що є підставою для його скасування.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0004862201 від 10.10.2013 року.

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Зион», позивачем та ТОВ «Мелвилл», а також висновок ДПІ про те, що оплата за перевезення власної продукції позивача підприємством ТОВ «Золоте Руно М» не є компенсацією виробничих факторів, що визначені пунктом 209.15.1 ПК України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Згідно приписів п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Із наведених правових норм слідує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах. Право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних (які є обов'язковим але не вичерпними доказом товарності господарської операції), не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ, якщо відомості, які містяться в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі у випадку нездійснення самих операцій. Не можуть бути включені до складу валових витрат (податкового кредиту), витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами, або по безтоварним господарським операціям. Придбання контрагентом позивача товарів (послуг), в осіб, які не є належними платниками ПДВ, приватних осіб, які безпідставно діють від імені юридичних осіб, фіктивних підприємств та підприємців, або по безтоварним господарським операціям не дає права на відшкодування з бюджету податку на додану вартість.

Суд погоджується з висновками контролюючого органу про те, що твердження позивача про здійснення 15.08.2011 року ППФ «Інтер-В» придбання у ТОВ «Мелвилл» 45т. мінеральних добрив (що на думку позивача підтверджується видатковою накладною та платіжним дорученням), не підтверджені достатніми та допустимими доказами, оскільки: по перше - від імені ТОВ «Мелвилл» дії (підписи на первинних документах та ін.) виконували особи, які не мали відношення до легітимної діяльності вказаного підприємства, що встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 року в справі №2а-6780/11/1470 (залишено в силі ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 року) про визнання недійними установчих та реєстраційних документів ТОВ «Мелвилл» з моменту реєстрації юридичної особи; по друге - позивачем не надано до суду податкової накладної, що могла б бути підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи позивача про придбання 17.05.2011 року ППФ «Інтер-В» у ТОВ «Зион» мінеральних добрив (аміачної селітри) на суму 16750грн. (з посиланням на видаткову накладну №РН-0000238 від 17.05.2011 року), також не спростовують аргументи контролюючого органу про безтоварність вказаної господарської операції та відсутність правових підстав на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки позивачем не надано до суду податкової накладної на підтвердження права формувати податковий кредит.

Відповідно до п.209.2. ст.209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Платіжними дорученнями №70 від 01.12.2011 року та №84 від 23.12.2011 року ППФ «Інтер-В» перерахувало ТОВ «Золоте Руно М» за автоперевезення власної продукції кошти, які не є компенсацією виробничих факторів, що визначені пунктом 209.15.1 ПК України. Тобто, позивач порушив приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року «Про порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів» в частині використання коштів зі спеціального рахунку не за цільовим призначенням.

Таким чином, при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0004862201 від 10.10.2013 року відповідач діяв на підставі та в спосіб, що передбачені законами України, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене частково на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує здійснені нею та документально підтверджені витрати з Державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.10.2013року № 0004871730.

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства фірми "Інтер-В" (ідентифікаційний код 19297304 ) 320 гривень 10 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний