Рішення № 36264148, 16.12.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2013 р. Справа № 914/4076/13

Господарський суд Львівської області в складі :

головуючого-судді Кітаєвої С.Б.

при секретарі судового засідання Мак Х.Б.

за участю представників

від позивача: Шубак М.І.- представник (довіреність в матеріалах справи)

від відповідача: ОСОБА_2- представник (довіреність в матеріалах справи)

розглянувши справу №914/4076/13

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 170 007,33 грн. за кредитним договором,-

встановив:

30 жовтня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» подало на розгляд до господарського суду Львівської області позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором в сумі 170 007,33 грн., з яких : тіло кредиту - 145 000,00 грн.; відсотки 23 340,50 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків -1 666,83 грн., згідно розрахунку заборгованості станом на 15.09.2013 року за договором кредиту №ВКЛ-2010381 від 25.04.2012 року.

Провадження у справі порушено ухвалою суду від 01.11.2013 року і прийнято позовну заяву до розгляду; судове засідання призначено на 21.11.2013 року. В судовому засіданні 21.11.2013 року оголошувалась перерва до 09.12.2013 року про що до відома представників сторін доведено у письмовій формі (під розписку). З підстав, зазначених в ухвалі від 09.12.2013 року розгляд справи відкладався на 16.12.2013 року.

За час перебування справи на розгляді в господарському суді від сторін до справи поступили наступні документи.

19.11.2013 року (вх.№48935/13) заява представника відповідача про надання матеріалів справи для ознайомлення.

20.11.2013 року представник відповідача з матеріалами справи ознайомився, що засвідчив письмовим записом на поданій заяві.

21.11.2013 року (вх.№49330/13) відзив представника відповідача на позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором.

05.12.2013р (вх.№52005/13) заява представника відповідача від 20.1.2013р. з документами до справи, серед яких, зокрема копії квитанцій про сплату заборгованості відповідачем; копія доказу відправлення позивачу заяви про розтермінування заборгованості.

06.12.2013р. (вх.№52242/13) клопотання представника відповідача від 06.12.2013р. про відкладення розгляду справи для мирного врегулювання спору між сторонами.

06.12.2013р (вх.№52250/13) супровідний лист, в додаток до якого позивач подав до справи документи, а саме: докази включення позивача та відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; оригінал кредитного договору №ВКЛ-2010381 від 25.04.2012 року; розрахунок заборгованості за кредитним договором №ВКЛ-2010381 від 25.04.2012 року станом на 15.11.2013 року; заява від 21.11.2013 року якою ПАТ «Дельта Банк» підтверджує, що у провадженні господарських судів України та в інших органах, які в межах своєї компетенції вирішують спори, немає справи зі спору між цими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав; виписку про рух коштів по рахунках кредитного договору №ВКЛ-201-381 від 25.04.2012року - 15.11.2013 року; докази видачі кредиту.

09.12.2013р (вх.№52344/13) письмові пояснення ПАТ «Дельта-Банк» на відзив відповідача.

13.12.2013р (вх.№53715/13) заява відповідача у якій останній підтверджує, що не заперечує проти розгляду спору у даній справі в господарському суді Львівської області.

16.12.2013р (вх.№53990/13) супровідний лист ПАТ «Дельта Банк» від 16.12.2013р. про подання до справи письмового пояснення від 16 грудня 2013 року; доказів направлення позовної заяви відповідачу; заяви від 16 грудня 2013 року якою ПАТ «Дельта Банк» підтверджує, що у провадженні господарських судів України та в інших органах, які в межах своєї компетенції вирішують спори, немає справи зі спору між цими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

В судове засідання сторони явку повноважних представників забезпечили. З підстав, наведених у позовній заяві, наданих суду поясненнях позивач просить стягнути на його користь з відповідача 170 007,35 грн. заборгованості за кредитним договором.

Відповідач, з підстав, наведених у відзиві, заяві від 20.11.2013р, клопотанні від 06.12.2013р. позовні вимоги визнає частково. Наголошує на вжитих ним заходах до мирного врегулювання спору з позивачем та стосовно розтермінування заборгованості на даній стадії судового процесу, у зв»язку з чим Банку було скеровано відповідну заяву ; підтверджує, що станом на даний час відповіді відповідач від Банку не отримав.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказує, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою , яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни ( в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір,- з обов»язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

ГПК , зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових« позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об»єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено ( чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

В порядку ч.4 ст.22 ГПК України заяви від позивача не надходили.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов"язки сторін, серед яких, зокрема і право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов"язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача -з моменту перед"явлення до нього позову.

Господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено сторонам можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 25.04.2012р. між сторонами у справі було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2010381, на виконання умов якого позичальнику банком був наданий кредит в сумі 150 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи заявами відповідача та розпорядженнями позивача.

Кредит надавався на умовах забезпеченості, поворотності, строковості , платності та цільового характеру використання з кінцевим терміном повернення заборгованості до 24 квітня 2015 року. Відповідно до умов в п.1.2 , кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів.

Відповідно до умов кредитного договору (п.2.1) кредит надавався позичальнику в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача НОМЕР_2 у АТ «Дельта Банк», що підтверджується заявами позичальника та розпорядженнями Банку.

На день звернення до суду з позовом залишок непогашеної суми по кредиту становив 145 000,00 грн., що не спростовано відповідачем у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 1.1 договору кредит надається зі сплатою 25,99% річних у разі, якщо позичальником виконуються всі умови Кредитного договору, 30% річних, у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов»язань, визначених в Кредитному договорі (зазначена умова зміни процентної ставки вступає в дію, починаючи з моменту (дати) невиконання зазначених зобов»язань та діє до дня (включно) виконання зобов»язань. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цього договору не потребує двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Відповідно до п.3.1 позичальник сплачує кредитору проценти за користування кредитом виходячи із розміру процентної ставки, встановленої за п.1.1, або зміненої відповідно до п.п.3.5-3.7 цього договору. Відповідно до п.3.2 договору нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/365) на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачі кредиту до дати його повернення. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту.

Відповідно до п.3.3 сплата відсотків здійснюється в валюті кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним на рахунок, відкритий у кредитора.

Відповідно до п.3.4 кредитного договору, датою сплати позичальником процентів та комісій є день зарахування коштів на рахунок кредитора.

Відповідно до п.5.1 кредитного договору відповідач зобов»язувався забезпечити своєчасну оплату платежів, передбачених кредитним договором. Так, відповідно до п.1.4 кредитного договору повернення кредиту здійснюється не пізніше кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного у п.1.1 кредитного договору згідно графіку платежів наведеного у Додатку №1 до кредитного договору, який є невід»ємною частиною кредитного договору.

Відповідно до п.8.2 кредитного договору невиконання позичальником будь-яких своїх зобов»язань за кредитним договором , та/або умов договорів забезпечення, зазначених в п.1.4 кредитного договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених п.1.1,1.3,3.3 кредитного договору, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, комісій і штрафів, а позичальник зобов»язаний виконати зазначені зобов»язання в порядку, передбаченому п.8.3,8.4 кредитного договору.

Відповідно до п.8.3 кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її надіслання кредитором за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах кредитного договору або адресою, повідомленою позичальником відповідно до п.5.4 кредитного договору. Сторони досягли згоди, що датою з якої починається відлік зазначеного тридцяти денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається кредитору відділенням зв»язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, комісій та штрафів з повідомленням про вручення.

Відповідно до п.8.4 кредитного договору у випадку невиконання позичальником зазначеної у п.8.3 кредитного договору письмової вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, комісій і штрафів у строк, визначений в п.8.3 кредитного договору, кредитор має право звернути стягнення на предмет застави будь-яким способом за власним вибором кредитора, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору застави чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором та/або пред»явити позов у відношенні позичальника та задовольнити свої вимоги, що випливають з кредитного договору, з будь-якого майна позичальника.

Відповідно до п.9.1 за порушення строків повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує кредитору пеню із розрахунку 3,0 проценти від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п.1.1,1.3,2.3,2.5,3.3,3.8 цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов»язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом.

Відповідно до п.2.6 кредитного договору, погашення заборгованості позичальника за кредитом здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами;прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пені та штрафи. В останню чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов»язані з пред»явленням вимоги за цим договором і звернененя стягнення на засоби забезпечення виконання зобов»язань позичальником за договорами, вказаними в п.1.4 цього договору, а також відшкодуванням збитків, завданих порушенням позичальником своїх зобов»язань за цим договором.

Відповідно до п.1.4 забезпеченням позичальником виконання своїх зобов»язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісії (плати), можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме :п.п.1.4.1. Договір іпотеки квартири, загальною площею 49,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4.

Згідно зі ст. ст.1054, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму кредиту, він зобов'язаний сплатити грошову суму за вимогою кредитора.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином, зокрема, у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 598 цього Кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб»єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

При цьому, за змістом ст.1 ГПК порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд повинен відмовити в позові.

Позовна заява банку вих.№314-08/9392/13 від 17.10.2013 р. про стягнення з відповідача 170 007,33 грн. заборгованості за кредитним договором поступила до господарського суду Львівської області 30.10.2013 року і зареєстрована за вх.№ 4667.

Згідно долученого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості, станом на 15.09.2013 року сума заборгованості за кредитним договором склала 170 007,33 грн., з яких : по тілу кредиту - 145 000,00 грн.; по відсотках -23 340,50 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 1 666,83 грн.

Як вбачається із даних у розрахунку заборгованості, станом на 15.09.2013р., сума погашення прострочених % виведена із врахуванням включення платежу відповідача за 23.08.2013 року в сумі 3 000,00 грн. Проте, як встановлено судом в процесі розгляду справи (це відобразив Банк у розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 15.11.2013р.,який поданий до справи Банком, однак який не береться судом до уваги, оскільки поданий до справи без подання позивачем заяви в порядку ч.4 ст.22 ГПК, зокрема на збільшення розміру позовних вимог, а також вбачається із платіжних документів, які подані до справи відповідачем) станом на дату з подання Банком позовної заяви до суду (30.10.2013р.) до подання Банком позовної заяви до суду мали місце ще два платежі з боку відповідача. Це, зокрема. 24.09.2013р. в сумі 7 000,00 грн. і 09.10.2013р в сумі 4 000,00 грн. Відтак, враховуючи встановлену в кредитному договорі черговість погашення заборгованості за кредитним договором та те, що кошти в сумі 11 000,00 грн. відповідач перерахував Банку 24.09.2013р і 09.10.2013 р., а позов подано на розгляд до господарського суду 30.10.2013 р., то станом на дату звернення Банку з позовом до суду сума заборгованості за відсотками становила 12 340,50 грн.(23340,50 грн. -11000,00 грн).

Вимога про стягнення 11 000,00 грн. заборгованості за відсотками заявлена в позові безпідставно, відтак ,враховуючи положення ст.1 ГПК, в частині стягнення 11000,00 грн. заборгованості за відсотками позивачу слід відмовити.

Оскільки 13.11.2013 р., після порушення провадження у справі відповідач перерахував позивачу ще 3 000,00 грн, то до стягнення підлягає заборгованість за відсотками в сумі 9 340,50 грн. (12 340,50 грн. -3 000,00 грн.) .

В частині вимоги про стягнення 3000,00 грн. заборгованості за відсотками провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв»язку із відсутністю предмету спору.

Так, позивач вправі нараховувати проценти за користування кредитом до повного його повернення позичальником, оскільки проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов»язань, а також й однією з форм цивільно-правової відповідальності. Однак, заявляючи позов про стягнення заборгованості, позивач проводить нарахування заборгованості в межах визначеного ним для нарахуваня періоду. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і не наділений правом з власної ініціативи (оскільки в силу положень ч.4 ст.22 ГПК таким правом наділений лише позивач) збільшувати, зменшувати позовні вимоги,тощо. Як вже зазначено вище в рішенні, заяви в порядку ч.4 ст.22 ГПК від Банку до суду у даній справі не надходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідачем не подано суду доказів повернення кредиту.

За таких обставин, суд вважає підставними доводи Банку про наявність правових підстав для задоволення вимог ПАТ «Дельта Банк» про стягнення з ФОП ОСОБА_4 145 000,00 грн . заборгованості по тілу кредиту, 9 340,50 грн. заборгованості по відсотках.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Згідно з ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина 6 статті 232 ГК України має диспозитивний характер і встановлює, що, якщо в договорі або законі немає спеціальної вказівки на період, за який стягуються штрафні санкції, їх можна стягнути тільки за півроку від моменту, коли відбулося фактичне порушення виконання зобов'язання, тобто шість місяців починають обчислюватися від дня, що настає за днем, який є остаточним строком для виконання зобов'язання.

Відповідно до п.8.3 кредитного договору, вимога про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту її надіслання кредитором за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах договору, зокрема.

Претензія вих.021-6641 від 18.01.2013 року з вимогою дострокового погашення кредиту в сумі 145 000,00 грн, заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 9 302,51 грн., а в сукупності -154 302,51 грн.заборгованості станом на 18.01.2013 року, відіслана Банком відповідачу 18.01.2013 року рекомендованим листом за місцем проживання відповідача, відомості про яке містить кредитний договір та ЄДРПОУ. Відповіді на претензію Банк не отримав.

При цьому , усні твердження представника відповідача ( не підтверджені документально) про те, що такий рекомендований лист не надходив від Банку до відповідача, судом до уваги не приймається, оскільки спростовуються документами у справі. При цьому, видана відділенням поштового зв»язку квитанція підтверджує факт відправлення стороні у справі рекомендованого листа.

Як зазначено вище, зобов»язання відповідача щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитом мало бути виконано із врахуванням умов в п.8.3 кредитного договору включно по 16.02. 2013 року . Таким чином у відповідача виникло прострочення платежу по поверненню кредиту та сплаті процентів з 17.02. 2013 року.

В розумінні ч.6 ст.232 ГК України позивач мав правові підстави для нарахування пені за неналежне виконання відповідачем зобов»язання щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитом з 17.02.2013 року по 17.08.2013р. Відтак, підстави для нарахування пені у зв»язку із про строчкою повернення суми кредиту за інший період, ніж зазначені 6 місяців - відсутні.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 27.04.2012р. № 3-27гс12, яка в силу вимог ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Вимога про стягнення пені підлягає до задоволення в сумі 1 069,11 грн.

При цьому суд зауважує, що пеня розрахована позивачем ( і це вбачається з розрахунку) із врахуванням подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в періоді, за який нарахована пеня.

Судом детально звірено платіжні документи (квитанції), які подав відповідач до справи в додаток до заяви від 20.11.2013 року в підтвердження часткової сплати заборгованості з даними Банку про отримані від відповідача платежі. Судом встановлено, що платежі, вчинені відповідачем по квитанціях, поданих до справи , враховані у розрахунку заборгованості яка підлягає стягненню, як і враховані платежі за 24.09.13р,09.10.13р.,13.11.13 р. із врахуванням яких судом надано оцінку розміру заявлених вимог.

Стосовно бажання відповідача врегулювати з позивачем спір мирним шляхом та розтермінувати заборгованість, то суд вбачає за доцільне роз»яснити відповідачу, що у примусовому порядку суд не може зобов»язати позивача вжити таких дій, оскільки із відповідними заявами відповідач звернувся до позивача. Однак, статтею 121 ГПК України передбачено право позивача на звернення до суду із заявою про відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення за наявності виняткових обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення. Отже, таким правом відповідач має можливість скористатися надалі. При цьому, обставини, якими обґрунтовується вимога в порядку ст.121 ГПК України про розстрочку виконання рішення має бути документально підтверджена з дотриманням вимог ст.ст.33,34 ГПК України.

Відповідно до умов в п.10.1 кредитного договору, всі спори за цим договором вирішуються сторонами в процесі переговорів. У разі неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів, всі спори, розбіжності та вимоги які виникають при виконанні цього договору чи у зв»язку з цим або випливають з нього (включаючи але не обмежуючись- визнання цього договору недійсним або дійсним, укладеним або неукладеним) вирішується Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків у наступному порядку. Справа розглядається одноособово Кисельовим Максомом Євгеновичем - третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою:02002, м.Київ, вул..М.Раскової,15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Твердохлібом Олегом Станіславовичем у порядку черговості , вказаному у цьому договорі. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Оскільки обидві сторони у справі виразили своє волевиявлення на розгляд спору у даній справі в господарському суді Львівської області, то незважаючи на приписи п.10.1 кредитного договору , справа підлягає розгляду господарським судом Львівської області.

Окрім того, Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті З, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття б Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду у випадках, передбачених законом, не є відмовою від права на звернення до суду за захистом, а одним зі способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів, чим в свою чергу скористалися обидві сторони даної справи адже із заявами, клопотаннями про розгляд справи постійно діючим Третейським судом у даній справі сторони не звертались до господарського суду,навпаки, позивач звернувся для розгляду спору у справі з позовом до господарського суду Львівської області , а відповідач у поданій заяві засвідчив свою згоду (виразив волевиявлення) на розгляд справи в господарському суді Львівської області.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із врахуванням вищенаведеного, матеріалів справи , заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог. Крім того, оскільки 3000,00 грн. сплачено відповідачем після порушення провадження у справі, то судовий збір в цій частині вимог покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1.2,12,32,33,34,36,43,44,49,75,п.1-1ч.1 ст.80, ст.ст.82,84,85 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ :

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ( юридична адреса : вул.Щорса,36-Б, м.Київ, 01133; адреса для листування:вул.Фрунзе,39, м.Київ, 04080; код ЄДРПОУ 34047020) 155 409,61 грн. заборгованості , з яких: 145 000,00 грн. - тіло кредиту, 9 340,50 грн. - відсотки, 1 069,11 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; а також - 3 168,20 грн. судового збору

3.Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4.Припинити провадження в частині вимоги про стягнення 3000,00 грн. відсотків.

5.В задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

В засіданні 16.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення. Повний текст

рішення виготовлено 20.12.2013р.

Суддя Кітаєва С.Б.