Постанова № 36262062, 12.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3337/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмінієві порошки Росії» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмінієві порошки Росії» до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», «Віп-Трейд», «Компанією Грифон Консалт».

За результатами перевірки складено акт №64/220/33594456 від 30.01.2013 року, яким встановлено порушення п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого допущено заниження податку на прибуток в період з 01.01.2011 р. по 30.09.2012 р. на загальну суму 144531,94 грн., а також п.198.6 ст.198 ПК України, наслідком чого стало заниження ПДВ у розмірі 127504,11 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення №0000032200 та №0000042200, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 144531,94 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції та з ПДВ у розмірі 127504,11 грн., штрафні (фінансові) санкції 5244,45 грн. відповідно.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, Київський окружний адміністративний суд погодився з позицією відповідача щодо фіктивності господарських операцій позивача з зазначеними в акті перевірки контрагентами, так як ці операції не підтверджені первинними документами, та іншими належними доказами.

Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Абзацом 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Жодних інших підстав Закон не передбачає.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Компанією «Грифон Консалт», ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Віп-Трейд» було укладено ряд типових договорів про надання послуг (просування товару на українському ринку, а саме: порошків алюмінієвих марки ПА-0, ПА-4,ПА-3 АПЖ, порошку вторинного марки АПВ, пудри алюмінієвої марок ПАП-1, ПАП-2), газу пасти марки ГПБ-1, ГПБ-2, пасти алюмінієвої марки ПД.

Підтвердженням факту здійснення господарських операцій є договори, акти здачі-прийняття послуг, податкові та видаткові накладні, які складені з дотриманням вимог податкового законодавства та законодавства що встановлює форму первинного документу, який може використовуватись для ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, на момент вчинення правочинів, які визнаються органами ДПС нікчемними та здійснення відповідних господарських операцій, вказані документи були дійсними та чинними. Тобто при відображені господарських операцій у податковому обліку Позивача сумнівів щодо недієздатності TOB «Форсаж - Медіаімаркет», TOB «Віп - Трейд», TOB «Компанія «Грифон Консалт» не виникало.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних TOB «Форсаж - Медіаімаркет», TOB «Віп-Трейд», TOB «Компанія «Грифон Консалт», не відповідає дійсним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції також не може погодитись із висновками суду першої інстанції про нікчемність укладених договорів між позивачем та зазначеними вище контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем вчинено не було.

Разом з тим, судова колегія критично сприймає доводи суду першої інстанції щодо посилань на допит директора TOB «Компанія «Грифон Консалт» ОСОБА_2, як на підставу для визнання укладених договорів нікчемними, оскільки такий допитувався відповідно до приписів кримінального процесуального законодавства України, і покази в якості свідка суду в порядку встановленому КАС України останній не давав, а протокол допиту ОСОБА_2, як і висновок експерта сектору з технічно-кримінального забезпечення роботи при перевірці відповідачем безпосередньо не досліджувався, і їх копії відповідачем суду не надано і у матеріалах справи такі відсутні.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмінієві порошки Росії» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року - скасувати, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмінієві порошки Росії» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 20.02.2013 року за №0000032200, № 0000042200, та від 23.05.2013 року за №0000822200.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.