Ухвала суду № 36261335, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. Київ К/800/50630/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року

у справі № 2а-3932/12/1370 (176672/12/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» (далі - позивач, ТОВ «БК «Прогрестехбуд»)

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служи (далі - відповідач, ДПІ у Франківському районі м. Львова)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «БК «Прогрестехбуд» звернулось у травні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000652340 від 22.12.2011 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року постанова Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2012 року скасована та прийнята нова постанова, якою позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає його таким, що прийняте з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за період з 01.01.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складено акт від 06.12.2011 року № 3005/23-4/33316751, яким встановлено порушення позивачем п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 559 921,62 гривня.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 22.12.2011 року № 0000652340, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 626 011,74 гривень, у тому числі за основним платежем 559 921,62 гривня, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 66 090,12 гривень.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служба Україна від 24.04.2012 року № 7371/6/10-245 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 22.12.2011 року № 0000652340 та рішення, прийняте за розглядом скарги, а скаргу без задоволення.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «БК «Прогрестехбуд» та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» було укладено: договір субпідряду від 05.01.2011 року № 03-11/05-01 на виконання робіт по внутрішньому тинькуванню стін та влаштуванню стяжок на будівництві житлового будинку на 296 квартир корпус 2 (по генплану), що знаходяться за адресою: м. Львів вул. Пасічна, 133; договір підряду від 03.05.2011 року № 04-11/03-05 на виконання комплексу будівельно-монтажних робіт на об'єкті «Комплекс технологічно-офісних, складських приміщень, котельні та башти зв'язку ЛФ ЗАТ «КиївстарДж.Ес.Ем.» з демонтажем існуючих будівель, що знаходиться за адресою: м. Львів вул. Городоцька, 226; договір підряду від 20.05.2011 року № 05-11/20-05 з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на виконання комплексу будівельно-монтажних робіт на будівництві житлового будинку на 296 квартир корпус № 2 (по генплану) підземним паркінгом № 10 (по генплану), що знаходиться за адресою: м. Львів вул. Пасічна, 133.

Згідно даних договорів за дорученням ТзОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» і відповідно до проектної документації ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» виконувало зазначені будівельні роботи, передача яких згідно умов зазначених вище договорів, відбувається щомісячно відповідно до актів приймання передачі робіт (ф.№КБ-2) та довідки про вартість робіт (ф.№ КБ-3).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не було надано суду усіх первинних документів, наявність яких передбачена умовами договору та які б свідчили про реальність операцій між позивачем та ТзОВ ««Лугпромстройсантехмонтаж», а докази, надані позивачем, не підтвердили підставність позовних вимог та не спростували висновків податкового органу, наведених в акті перевірки. У замовника будівництва об'єкта в м. Львові, вул. Городоцька 226 ПрАТ «Київстар» відсутні взаємовідносини з ТзОВ «БК «Прогрестехбуд» та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», а виконавцем робіт виступав ТзОВ «Будстар Груп»; в декларації про готовність об'єкта до експлуатації башти зв'язку, що знаходиться в м. Львові, вул. Городоцька, 226, вказано, що початок будівництва цього об'єкта - 01.02.2012 року, в той час як згідно з актами виконаних робіт, що підписані між ТзОВ «БК «Прогрестехбуд» та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», роботи на об'єкті за адресою м. Львові, вул. Городоцька, 226 виконувались у 2011 році. Дозвіл на виконання будівельних робіт щодо будівництва житлового будинку в м. Львові, вул. Пасічна, 133, був виданий ЗАТ «ЖБК «Ваш дім», а не ТзОВ «БК «Прогрестехбуд».

Крім того, судом першої інстанції зроблено посилання на акт перевірки від 17.05.2012 року № 129/227/35554567, складеного Ленінською МДПІ у м. Луганську за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» в якому відображено, що анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» серії АВ № 558208 від 30.07.2010 року відповідно до п. 21 Порядку ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням суб'єктів архітектури, затвердженого Постановою КМ України від 05.12.2007 року № 1396 у зв'язку із встановленням фактів недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктами будівельної діяльності для отримання ліцензії. Таким чином, на думку суду першої інстанції, подана позивачем копія ліцензії Серії АВ № 558208 видана ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», не може свідчити про наявність у контрагента позивача виробничих потужностей, трудових ресурсів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем на підтвердження дотримання вимог ст. 198 ПК України надано до матеріалів справи копії податкових накладних, актів приймання передачі робіт (ф.№КБ-2), довідок про вартість робіт (ф.№ КБ-3), банківських виписок.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 838 Цивільного кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучати до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наданими позивачем документальними доказами підтверджено, що генеральним підрядником будівництва на об'єкті в м. Львові, вул. Городоцька, 226, виступає ТзОВ «Будстар Груп». ТОВ «БК «Прогрестехбуд» виконувало роботи на цьому об'єкті за договорами субпідряду, укладеними з ТзОВ «Будстар Груп» та ТзОВ «В.П.Буд», які містяться в матеріалах справи. ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» був залучений в якості субпідрядника ТзОВ «БК «Прогрестехбуд». Відтак, як правомірно зазначено позивачем, виходячи із змісту ст. 838 Цивільного кодексу України, жодних правовідносин між позивачем та/чи ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» безпосередньо із Замовником - ПрАТ «Київстар» не виникало.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що оскільки в декларації про готовність об'єкта до експлуатації башти зв'язку, що знаходиться в м. Львові, вул. Городоцька, 226, вказано, що початок будівництва цього об'єкта - 01.02.2012 року, а згідно з актами виконаних робіт, що підписані між ТОВ «БК «Прогрестехбуд» та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», роботи на об'єкті за адресою м. Львові, вул. Городоцька, 226 виконувались у 2011 році, є достатні підстави вважати, що з поданих суду документів вбачається, що ТОВ «БК «Прогрестехбуд» та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» не були виконавцями будівельно-монтажних робіт на об'єкті за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 226.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наданими позивачем до матеріалів справи, на обґрунтування дотримання вимог ст. 198 ПК України у охопленому перевіркою періоді, актами виконаних робіт (типова форма КБ-2в) на об'єкті за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 226 у 2011 році підтверджено виконання робіт щодо будівництва пожежних резервуарів та комутаційного центру за вказаною адресою, будівництво якого на час розгляду справи не завершено. В той же час, декларація готовності об'єкта до експлуатації, на яку покликається суд першої інстанції, видана на об'єкт «Металева вежа Н=40,0 м на землі», будівництво якої здійснювалось у лютому 2012 року, при цьому ні ТОВ «БК «Прогрестехбуд», ні ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» фактично жодних робіт по будівництву металевої вежі не виконували, не відображено таких робіт і в актах приймання виконаних будівельних робіт. Відтак, вказана вище декларація готовності об'єкта до експлуатації не стосується будівництва пожежних резервуарів та комутаційного центру, а, тому не спростовує факту реального виконання таких робіт.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на вимоги ст. 29 Закону України «Про планування і забудову території» та зроблені на її підставі висновки про те, що відсутність ТОВ «БК «Прогрестехбуд» та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» як субпідрядників у дозволах на виконання будівельних робіт на об'єкті за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 226, свідчить про те, що вони не здійснювали жодних робіт на об'єкті, оскільки вказана норма не передбачала необхідність перереєстрації дозволу на виконання будівельних робіт лише у разі якщо право на будівництво об'єкта містобудування передано іншому замовнику або змінено будівельну організацію (генпідрядника), крім того, вказана норма втратила чинність 17.02.2011 року, в той час як Договір субпідряду між ТОВ «БК «Прогрестехбуд» та генеральним підрядником ТзОВ «Будстар Груп» було укладено 31.03.2011 року, а з ТОВ «В.П.Буд» - 22.03.2011 року. Діючі на момент укладення договорів субпідряду спеціальні норми не передбачали необхідності (обов'язку) у відображенні в дозвільних документах на проведення будівельних робіт субпідрядних організацій.

Щодо здійснення будівельних робіт на будівництві житлового будинку на 296 квартир корпусу № 2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна,133, то судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що дозвіл на виконання будівельних робіт на вказаному об'єкті виданий ЗАТ «ЖБК «Ваш дім», який є замовником будівництва, а ТОВ «БК «Прогрестехбуд» є підрядником, що вказано в дозволі на виконання будівельних робіт № 1/101-09 від 05.02.2009 року, який міститься в матеріалах справи. ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» був залучений до будівництва на вказаному об'єкті як субпідрядник згідно укладених з позивачем договору субпідряду від 05.01.2011 року № 03-11/05-01 та договору підряду від 20.05.2012 року № 05-11/20-05, які в установленому законом порядку недійсними не визнано.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем, на підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій, до матеріалів справи документи, зокрема, акти приймання-передачі робіт (ф.№КБ-2), довідки про вартість робіт (ф.№ КБ-3), оформлені згідно вимог чинного законодавства та укладених договорів, тобто до відповідного виду містить усі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, відтак, є первинними документами - письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пп. 2.1 п. 2 вказаного Положення).

Відповідно п.п. 14.1.181. п. 14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року № 969, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696, визначено що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку (п. 5 вказаного Порядку).

Суд апеляційної інстанції встановив, що висновками акту перевірки та матеріалами справи не підтверджено порушення позивачем вимог ст. 201 ПК України та вказаного вище Поряду заповнення податкової накладної, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів виконаних робіт, довідок про вартість виконаних робіт, податкових накладних, платіжних документів тощо, що свідчать про укладення відповідних договорів і виконання повного обсягу робіт, передбаченого всіма договорами. Із наданих документів вбачається саме фактичне виконання спірних операцій.

Щодо посилання відповідача на нікчемність угод, то суд апеляційної інстанції вірно зазначив наступне.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не представлено суду будь-яких доказів того, що заперечуванні ним правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтись окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує на нікчемність правочину або на відмову у цьому. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатись до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Посилання відповідача в акті на ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України є безпідставними, так як зазначені норми можуть застосовуватись лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки кореспондуються зі ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року по справі № 2а-10972/11/1270, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року, визнано протиправними дії Ленінської МДПІ у м. Луганську щодо проведення перевірки та складання акту № 803/23-35554567 від 11.11.2011 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

В силу норм статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання на всій території України.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що судом першої інстанції зроблено посилання на висновки акту перевірки від 17.05.2012 року № 129/227/35554567 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» код ЄДРПОУ 35554567 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року», складеного Ленінською МДПІ у м. Луганську за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», яким дубльовані висновки акту перевірки від 11.11.2011 року № 803/23-35554567, складеного за цей же період, та про який зазначено вище. При цьому, висновки Ленінської МДПІ у м. Луганську Луганської області ДПС зароблено з посиланням на непідтвердження господарських операцій між «Лугпромстройсантехмонтаж» та контрагентами стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що на думку податкового органу свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів та транспортних засобів, тобто, відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, зберігання відвантаження ТМЦ та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, при значних обсягах купівлі та реалізації товарів (робіт, послуг), та, як наслідок - нікчемність укладених підприємством правочинів та завищення податкових зобов'язань з покупцями, у т.ч. з позивачем по справі.

Однак, судом апеляційної інстанції правомірно не взяті до уваги посилання відповідача в обґрунтування висновку про неможливість фактичного здійснення господарських відносин між позивачем та контрагентом ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на відсутність у останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, оскільки предметом спірних правочинів, укладених між позивачем та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» є виконання будівельно-монтажних робіт, тобто здійснення господарської діяльності, яка в силу норм Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про основи містобудування» підлягала ліцензуванню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем надано до матеріалів справи ліцензію серії АВ № 558208, згідно з якою ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» має право на проведення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

При цьому, позивач не має будь-яких даних щодо трудових ресурсів підприємств-контрагентів, та не повинен їх витребувати або вимагати їх надання, оскільки наявність кваліфікованого персоналу для виконання будівельно-монтажних робіт перевіряється на стадії оформлення ліцензії. Така перевірка здійснюється не генпідрядником, а органом ліцензування. Під час укладення договору з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» надано копію відповідних ліцензій, тобто, у позивача не було підстав для сумнівів у наявності спеціалістів з відповідним кваліфікаційним рівнем.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 року у справі № 2а/1270/6157/2012 за позовом ТзОВ«Лугпромстройсантехмонтаж» до Ленінської МДПІ у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання дій Ленінської МДПІ у м. Луганську щодо проведення перевірки та складання Акту № 129/227/35554567 від 17.05.2012 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» код ЄДРПОУ 35554567 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року» протиправними; визнання протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську щодо надіслання акту перевірки на адресу інших органів державної податкової служби, встановлено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснена відповідно до п.п. 78.1.11. п. 78.1. ст. 78 ПК України на підставі за наявності постанови слідчого. Тобто в даному випадку складений податковим органом акт є об'єктом дослідження в кримінальній справі у якій орган досудового слідства повинен зробити висновок про можливість визнання його доказом. Також кримінальний процесуальний кодекс передбачає обов'язок саме органу досудового слідства та суду під час розгляду кримінальної справи, вирішити питання щодо допустимості акта як доказу в рамках розслідування кримінальної справи, зробити висновок правильності викладених в ньому висновків, у тому числі зробити висновок щодо правомірності дій податкового органу при отриманні доказів.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Чинне законодавство України не пов'язує право платника податку на податковий кредит в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту. Платник податку на додану вартість (покупець товарів (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів по ланцюгу до кінцевого виробника. Право платника податків на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування не ставиться в залежність від проведення зустрічних перевірок контрагентів платника по всьому ланцюгу до кінцевого виробника. Лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а можуть ґрунтуватись лише на належних та достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який дійшов до вірного висновку про те, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені ПК України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення - рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року у справі № 2а-3932/12/1370 (176672/12/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько