Ухвала суду № 36261326, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. Київ К/800/18221/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.01.2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 року

у справі № 2а/0270/5363/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Леон-Ш» (далі - позивач, ТОВ «Леон-Ш»)

до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Козятинська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Леон-Ш» звернулося до суду з позовом до Козятинської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 17.08.2012 року № 0000612301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 628 544,00 гривні та застосовано штрафні санкції у розмірі 314 272,00 гривні.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.01.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 року, позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Козятинської ОДПІ № 534 від 07.07.2012 року посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Леон-Ш» з питань достовірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання по взаємовідносинах з ТОВ «Тандем-Центр» за період з 01.08.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 23.07.2012 року № 55/22/33623460, у якому зафіксовано порушення позивачем ст. ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 628 544,00 гривні, у тому числі: серпень 2011 року на 12 799,00 грн., вересень 2011 року на 59 900,00 грн., жовтень 2011 року на 306 993,00 грн., листопад 2011 року на 156 012,00 грн., грудень 2011 року на 92 840,00 грн.

Згідно акту перевірки податковим органом встановлено завищення задекларованих показників у рядку 10.1 Декларацій «Придбання, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20% на суму 628 544,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Тандем-Центр» згідно податкових накладних на загальну суму 755 438,75 грн. Зазначена різниця виникла у зв'язку з тим, що актом перевірки від 28.03.2012 року № 26/23/33623460 було встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 126 894,00 грн.

В подальшому актом перевірки від 26.09.2012 року № 75/22/33623460 було встановлено завищення ТОВ «Леон-Ш» податкового кредиту за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року на суму 126 894,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2012 року № 0000612301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 628 544,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 314 272,00 грн.

Підставою для таких висновків податкового органу слугувало те, що згідно реєстрів податкових накладних встановлено, що ТОВ «Леон-Ш» здійснювало операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та відповідно відносило до податкового кредиту суми ПДВ від постачальників згідно податкових накладних, однак під час проведення перевірки товариства у позивача були відсутні оригінали вищезазначених накладних, а до перевірки надано лише копії цих документів.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до ч. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає поняття первинний документ, зокрема це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Податкова накладна, відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми ПК України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та ТОВ «Тандем-Центр» укладено ряд договорів: поставки товару № 4 від 14.04.2011 року, предметом якого є поставка відсіву, щебеню та інших будівельних матеріалів та № 7 від 04.05.2011 року, предметом якого є поставка мазуту, бітуму, дизельного пального; договір оренди транспортних засобів № 2 від 26.01.2011 року та договір оренди транспортних засобів № 3 від 27.01.2011 року, предметом яких є надання у строкове платне користування транспортних засобів, а також договір про надання послуг від 03.10.2011 року, відповідно до умов якого виконавець надає ТОВ «Леон-Ш» послуги по перевезенню автомобілями щебеню, відсіву.

Реальність господарських операцій встановлено судами попередніх інстанцій при дослідженні первинної документації, долученої позивачем до матеріалів справи, а саме податкових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт, платіжних доручень та виписок з рахунків банківських установ.

Крім того, судами досліджені наявні в матеріалах справи договір № 10 (приготування) від 19.04.2011 року, укладений між ТОВ «Леон-Ш» (Замовник) та «Калинівська ДЕД» ДП «Вінницький облавтодор», згідно якого виконавець робить приготування гарячої асфальтобетонної суміші з матеріалів замовника на власній виробничій базі - АБЗ на умовах, вказаних у даному договорі та акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року та встановлено використання позивачем отриманих товарів в подальшій господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вищезазначені документи оформлені з дотримання вимог встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.201 ПК України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу наданих послуг, які узгоджуються між собою.

Таким чином, виходячи із наведених вимог податкового законодавства та встановлених фактичних обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що платником податку надані усі необхідні документи, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами, а також факт оплати наданих послуг.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні санкції до покупця на підставі припущень про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Також, судами встановлено, що в акті перевірки від 23.07.2012 року № 55/22/33623460 містяться посилання податкового органу на акт перевірки Гайворонської МДПІ від 21.06.2012 року № 43/2200/36761266 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тандем-Центр» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Магістраль-Дніпро» та ПП «Буйнагар», яким встановлено порушення ТОВ «Тандем-Центр» вимог податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про безпідставність наведеного вище посилання податкової, оскільки законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій спростовано посилання відповідача в акті перевірки від 23.07.2012 року № 55/22/33623460, на те, що у ТОВ «Леон-Ш» відсутні оригінали вищезазначених податкових накладних, оскільки вони наявні у матеріалах справи та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені ПК України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо безпідставності твердження відповідача, що укладені між позивачем та контрагентами правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів ст.228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.ч. 1-3, ч. 5, ч. 6 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Таким чином, реальність проведених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, договорами та податковими накладними, які відповідають нормам податкового законодавства.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність винесення спірного податкового повідомлення-рішення Козятинської ОДПІ від 17.08.2012 року № 0000612301.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.01.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 року у справі № 2а/0270/5363/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно