Ухвала суду № 36261294, 10.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2013 р. м. Київ К/800/34889/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Малюги Ю. В. Негода О. Г., Біцюк В. С. Титаренко Т. А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 рокуу справі№ 2а-15417/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Новотранс-Україна»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі № 2а-15417/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 року, позов задоволено повністю. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва № 0002682202 від 12.06.2012 року та № 0000542202 від 12.06.2012 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, ст. ст. 11, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач з вимогами та доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби планової виїзної перевірки ТОВ «Новотранс-Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, складено акт від 29.05.2012 року. № 3755/22-02/33629074, яким зафіксовано порушення п. 5.1, ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 1381.1. п. 138.1, п. 138.2, пп.138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 153.4.2. п. 153.4 ст. 153 Податкового Кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», у зв'язку з чим занижено податок на прибуток всього в загальній сумі 3 590 699 грн.; пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 12.1 ст. 12, ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим занижено суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23 105,00 грн.; п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на доходи іноземних юридичних осіб в загальній сумі 245 839,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 року № 0002682202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 4 022 129,00 грн. (3 590 699,00 грн. - основний платіж, 431 430,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 року № 0000542202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 268 684,00 грн. (245 839,00 грн. - основний платіж, 14 845,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат суми витрат на послуги залізниць з перевезення залізничним транспортом, придбанні платником для виконання договорів про надання власних вагонів (рухомого складу) для перевезення вантажів, а тому висновки акта перевірки є помилковими. Також, діяльність позивача не містить ознак діяльності в розумінні п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу України, а позивачем погоджено з ВАТ «ХК «Новотранс» та ТОВ «ТК «Новотранс» в рамках кожного з договорів позики, що проценти, які виплачуватимуться на користь ВАТ «ХК «Новотранс» за договором позики № 16/09/2008-01 від 16.08.2008 року та на користь ТОВ «ТК «Новотранс» за договором позики № 01-07/11 та 12.07.2011 року, оподатковуватимуться в Російській Федерації.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в позові, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними дорученнями та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «Новотранс-Україна» є структурним підрозділом і представляє в Україні інтереси ВАТ Холдингова компанія «Новотранс» (Російська Федерація), яке, в свою чергу, є транспортним холдингом ЗАТ ХК «Сибірський Діловий Союз», в яке входять вугільновидобувні, машинобудівні, будівні, енергетичні, транспортні підприємства, а саме: галузеві холдинги «СДС-Уголь», «СДС-Маш», «СДС-Строй», СДС-Знерго», «Новотранс» та інші.

Між позивачем (виконавцем) та ТОВ «Цемент» укладено договір № 04-11/10 від 16.11.2010 року щодо послуг, пов'язаних з наданням критих вагонів, піввагонів, платформ для перевезення вантажу замовника.

Також між позивачем та залізницями України, а саме: з Одеською, Південною, Донецькою, Південно-Західною, Придніпровською і Львівською залізницями, а також з Державною адміністрацією залізничного транспорту України було укладено договори про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надані залізницею додаткові послуги.

Вказані договори складені на основі типового договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, що є додатком № 1 до п. 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що зобов'язання сторін виконані належним чином, що підтверджується копіями залізничних накладних, виписками з особових рахунків, відкритих залізницями на ім'я Позивача, переліками документів (виписки Єдиних технологічних центрів по обробці документів (структурних підрозділів залізниць) та іншими документами.

Отже, позивачем правомірно включено до складу валових витрат суми витрат на послуги залізниць з перевезення залізничним транспортом, придбанні позивачем для виконання договорів про надання власних вагонів (рухомого складу) для перевезення вантажів.

Також, між позивачем та ТОВ «ТК «Новотранс» (Росія) укладено договір № И-255-09/07 від 01.10.2007 року про надання послуг з інформації про дислокацію вагонів позивача на території України.

Послуги з інформування про дислокацію (місцезнаходження) вагонів, що придбаваються позивачем в ТОВ «ТК «Новотранс», є допоміжними послугами, необхідними для здійснення основної господарської діяльності, а саме: надання власних вагонів (рухомого складу) для перевезення вантажів залізничним транспортом.

Між позивачем та Державним підприємством «Головний інформаційно-обчислюваний цент Укрзалізниця» укладено договір № 166-інф/07 від 01.05.2007 року про надання інформаційних послуг на залізничному транспорті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що факт надання послуг та право на віднесення витрат за договором № И-255-09/07 до складу валових підтверджується актами наданих послуг, договорами про надання власних вагонів (рухомого складу), актами здачі-приймання послуг за такими договорами, згідно з якими загальна вартість проданої позивачем послуги включає в себе й вартість плати за користування вагонами, сплата якої на корись позивача підтверджується виписками з банківського рахунку.

Вищенаведене спростовує доводи податкового органу про те, що позивачем не надано підтверджуючих документів, передбачених законодавством, які дають змогу підтвердити витрати позивача, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2012 року № 0002682202.

16.09.2008 року між позивачем та нерезидентом ВАТ «ХК «Новотранс» укладено договір позики № 16/09/2008-01, належним чином зареєстрований Головним управлінням НБУ по м. Києву і Київські області.

Також 12.07.2011 року між позивачем та нерезидентом ТОВ «ТК «Новотранс» (Росія) було укладено договір позики № 01-07/11, належним чином зареєстрований Головним управлінням НБУ по м. Києву і Київські області.

Позивачем в IV кв. 2010 року здійснено виплату процентів, що є доходом з джерелом походження з України, у розмірі 2 293 018,00 рос. рублів (593 777,00 грн.) та в ІІІ- IV кварталів 2011 року в розмірі 7 303 014,00 рос. рублів (1 864 611,00 грн.), що підтверджується випискою з банку.

Відповідно до пп. 2.1.4 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 01.04.2011 року, та ст. 133 Податкового кодексу України, платником податку на прибуток є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Згідно зі ст. 2 Угоди між Україною та Російською Федерацією «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків» від 08.02.1995 року, яка набула чинності з 03.08.1999 року, її дія поширюється на податки на доходи і майно, що стягуються відповідно до законодавства договірної держави, незалежно від способу їх стягнення. При цьому, в Україні існуючим податком на який поширюється Угода, - є податок на доходи підприємств та організацій.

Відповідно п. 1 ст. 7 вказаної Угоди, прибуток підприємства договірної держави оподатковується лише в цій договірній державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницької діяльності у другій договірній державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій державі, але тільки в тій частині, яка стосується постійного представництва.

Згідно із ч. 3 пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що «постійним представництвом» не є утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач не є представництвом нерезидента, а являє собою структурний підрозділ, який зареєстрований згідно із законодавством України, та яке здійснює діяльність по збору інформації для нерезидента або діяльність підготовчого та допоміжного характеру, що не пов'язана з основним видом діяльності нерезидента, не утворює «постійного представництва» та відповідно не є платником податку на прибуток в розумінні п. 13.8 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було погоджено з ВАТ «ХК «Новотранс» та ТОВ «ТК «Новотранс» в рамках кожного з договорів позики, що проценти, які виплачуватимуться на користь ВАТ «ХК «Новотранс» за договором позики № 16/09/2008-01 від 16.08.2008 року та на користь ТОВ «ТК «Новотранс» за договором позики № 01-07/11 та 12.07.2011 року оподатковуватимуться в Російській Федерації, а діяльність позивача не містить ознак діяльності в розумінні п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком, що податкове повідомлення-рішення № 0000542202 від 12.06.2012 року підлягає скасуванню.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо неправомірності формування валових витрат та наявності підставі для нарахування податку на прибуток щодо процентів по договорам позики викладеного не спростовують та підлягають відхиленню, оскільки зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 року у справі № 2а-15417/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н .Є. Маринчак