Ухвала суду № 36261274, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/800/8492/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Стоцького О.І.,

представника відповідача Стасенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 року

у справі № 2а/0570/1549/2011

за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі - позивач, ДП «Селидіввугілля»)

до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Красноармійська ОДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Селидіввугілля» звернулось до суду з адміністративним позовом до Красноармійської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.01.2011 року № 0000262342/2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 779 967,00 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 1 853 311,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 926 656,00 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 рок позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлень від 09.06.2010 року № 244 та від 08.07.2010 року № 277 відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт від 05.08.2010 року за № 517/23-2/33426253, яким зафіксовано порушення позивачем: пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України в редакції від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), в результаті чого ДП «Селидіввугілля» занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 1 853 311,00 гривень, у тому числі по періодах: квітень 2009 року - 37 900,00 гривень, травень 2009 року - 147 800,00 гривень, червень 2009 року - 175 482,00 гривні, липень 2009 року - 213 074,00 гривні, серпень 2009 року - 83 075,00 гривень, вересень 2009 року - 365 011,00 гривень, жовтень 2009 року - 226 363,00 гривні, листопад 2009 року - 17 739,00 гривень, грудень 2009 року - 293 983,00 гривні, січень 2010 року - 99 726,00 гривень, лютий 2010 року - 99 825,00 гривень, березень 2010 року - 93 333,00 гривні.

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262342/0 від 17.08.2010 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 779 967,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 1 853 311,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 926 656,00 гривень.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у адміністративному порядку до Красноармійської ОДПІ та ДПА у Донецькій області. За результатами розгляду скарг позивача у їх задоволенні відмовлено та сформовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.01.2011 року № 0000262342/2, яким визначено суму податкового зобов'язання на суму 2 779 967,00 гривень, у тому числі 1 853 311,00 гривень - основний платіж, 926 656,00 гривень - штрафні (фінансові) санкції.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата здійснення першої із подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абзаців 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 цього Закону, податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом одночасно розрахунковим документом.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявні в матеріалах справи податкові накладні були отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту, що також підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, які відповідають за правильність формування податкового кредиту за спірні періоди, відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Судами попередніх інстанцій зазначено, що з акту перевірки відповідача вбачається, що ДП «Селидліввугілля» занижено ПДВ на загальну суму 1 853 311,00 гривень. Причиною встановлення зазначеного порушення є безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ по документам із назвою «податкова накладна» у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) від постачальників за нікчемними правочинами, а саме: ТОВ «ПКФ «Індустрія Плюс», ТОВ «ПКФ МетВторГруп», ТОВ «Пріоритет ЛТД», ТОВ «СТС-Груп», ТОВ «Ерімус», ТОВ «Донторгхолдинг», ТОВ «Вторснабгрупп», ТОВ «Авто-Сплин», ТОВ «Мицар», ТОВ «Укрспецстройтранс».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказаний факт спростовано висновком судово-економічної експертизи від 20.09.2012 року № 912/24-1076/25, який міститься у матеріалах справи, відповідно до якого первинними документами підтверджено придбання у вищезазначених контрагентів товарів (послуг) на загальну суму 9 578 884,76 гривні. та реальність здійснення господарських операцій.

Також, висновком названої експертизи встановлено, що долучені до матеріалів справи первинні документи мають усі необхідні реквізити, що передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 від 16.07.1999 року та п. 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, та відповідають порядку їх заповнення; товарно-транспортні накладні наявні на кожну поставку товару (по спірних операціях) та відповідають видатковим накладним; порядок оформлення та заповнення всіх обов'язкових реквізитів у товарно-транспортних накладних (по спірних операціях) відповідає порядку, встановленому законодавством України; ДП «Селидіввугілля» здійснено оплату по договорах, згідно виставлених рахунків на оплату; поставлена продукція обліковується через складські приміщення ДП «Селидіввугілля»; облікування придбаних товарів (послуг) відображено у бухгалтерському обліку ДП «Селидіввугілля», що документально підтверджує використання поставленої продукції в подальшому у виробничій діяльності ДП «Селидіввугілля».

Таким чином, результатами експертного дослідження встановлено, що ДП «Селидіввугілля» за період, що перевірявся, правомірно сформувало податковий кредит по придбаним товарам у своїх контрагентів, що підтверджується первинними документами.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладених між ДП «Селидіввугілля» та його контрагентами - ТОВ «ПКФ «Індустрія Плюс», ТОВ «ПКФ МетВторГруп», ТОВ «Пріоритет ЛТД», ТОВ «СТС-Груп», ТОВ «Ерімус», ТОВ «Донторгхолдинг», ТОВ «Вторснабгрупп», ТОВ «Авто-Сплин», ТОВ «Мицар», ТОВ «Укрспецстройтранс» правочинів, фактично керувався припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, що робить безпідставними висновки викладені в акті за результатами планової виїзної перевірки ДП «Селидіввугілля» від 05.08.2012 року та суми визначені в спірному податковому повідомленні-рішенні, прийнятому на підставі цього акту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, щодо безпідставності твердження відповідача, що укладені між позивачем та контрагентами правочини є фіктивними (нікчемними) відповідно до приписів ст. 228 Цивільного кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.ч. 1-3, ч. 5, ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі наданих первинних документів та правомірність формування податку на додану вартість за період, що перевірявся.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 року у справі № 2а/0570/1549/2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько