Ухвала суду № 36261165, 04.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року м. Київ К/9991/28867/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011

у справі № 2а-13289/10/2670

за позовом відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.02.2010 № 0000204120/0, від 28.04.2010 № 0000204120/1, від 08.07.2010 № 0000204120/2, від 20.09.2010 № 0000204120/3/

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що несвоєчасна сплата податкових зобов'язань з ПДВ у відповідній сумі відбулася внаслідок невиконання банком поданих платником платіжних доручень, у зв'язку з чим відсутня вина Товариства у несвоєчасному надходженні до бюджету сплаченої ним суми податку як обов'язкового елемента юридичної відповідальності

На вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій CДПІ подана касаційна скарга, в якій заявник зазначає про невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи та просить повністю відмовити у задоволенні позову Товариства, скасувавши оскаржувані судові акти.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами за наявними у справі доказами обставин справи, СДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань правильності нарахування та сплати сум ПДВ по деклараціям з ПДВ за квітень-липень 2009 року. За наслідками цієї перевірки СДПІ було складено акт від 23.12.2009 № 600/41-20/31570412 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.02.2010 № 0000204120/0, за яким Товариству визначено штраф у сумі 5 393 847,02 грн. за порушення граничного строку сплати податкових зобов'язань з ПДВ у загальній сумі 10 787 694 грн.

Судами також було з'ясовано, що причиною несвоєчасної сплати відповідних зобов'язань стало невиконання обслуговуючим банком платіжних документів Товариства (якими ним здійснювалася сплата податку) у зв'язку з відсутністю коштів на його кореспондуючому рахунку; судовим рішенням у господарській справі № 41/301 відповідні дії банку були визнані протиправними та було зобов'язано банк виконати платіжні доручення Товариства.

Адміністративні суди обох інстанцій, підтримуючи позицію позивача у справі, мотивували свої висновки посиланням, зокрема, на підпункт 16.3.1 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).

Вищий адміністративний суд України вважає висновки судів правильними, а твердження заявника касаційної скарги такими, що не відповідають фактичним даним зі спору та нормам податкового законодавства.

Так, положеннями Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що:

за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції (підпункт 16.5.1 пункту 16.5 статті 16);

днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах (підпункт 16.5.2 пункту 16.5 статті 16).

Наведені законодавчі приписи дозволяють зробити висновок про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з того часу, коли вилучення частини його майна, призначеної для сплати до бюджету в якості податку, фактично відбулося. Таке вилучення здійснюється у момент списання банком з рахунку платника відповідних коштів на оплату податкового зобов'язання, що, в свою чергу, свідчить і про сплату податку. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

Таким чином, за наявності у платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Не можна визнати слушними і доводи ДПІ, викладені у касаційній скарзі, щодо необхідності зарахування внесених платником платежів на погашення його податкових зобов'язань в порядку календарної черговості їх виникнення, як того вимагає пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Адже право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суди з достатньою повнотою встановили фактичні обставини справи на підставі повного та всебічного дослідження поданих сторонами доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, з урахуванням доводів Товариства та ДПІ, на які вони посилалися в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Норми матеріального права застосовані правильно, порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування судових актів, судами не допущено, а тому оскаржувані постанова та ухвала судів першої і апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 у справі № 2а-13289/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько