Ухвала суду № 36261078, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2013 р. м. Київ К/800/39630/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Корченко І.Ф., Шпака Д.М.,

відповідача - Гладченко Н.Л.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013

у справі № 825/1170/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства "Чернігівський інструментальний завод" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0004582320 та від 12.11.2012 № 0004592320.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було сформовано податковий кредит та витрати за операціями з придбання продукції в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Которін» (далі - ТОВ «Которін») з дотриманням вимог чинного податкового законодавства, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що спірні операції мали фіктивний характер, а відтак не можуть викликати правові наслідки у податковому обліку Товариства.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих Товариством заперечень, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 26.10.2012 № 2225/22/00222462. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0004592320, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 878 064 грн. (у тому числі 702451 грн. за основним платежем та 175613 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0004582320, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 911 609 грн. (у тому числі 847 381 грн. за основним платежем та 64228 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про те, що у перевіреному періоді позивачем було сформовано податковий кредит та витрати за операціями з придбання товарів (пластин для робочої частини інструменту) у ТОВ «Которін», що мали фіктивний характер та не були опосередковані дійсним рухом активів.

На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що у рамках проведення заходів з податкового контролю податковим органом було виявлено, що ТОВ «Которін» має ознаки анонімної структури (зареєстровано на підставну особу, яка заперечує свою причетність до господарської діяльності цього підприємства), у штаті цього контрагента рахується один працівник (керівник підприємства), ТОВ «Которін» не має необхідного обсягу матеріально-технічної бази (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) для виконання розглядуваних поставок з урахуванням обсягу та кількості поставленої продукції; під час перевірки Товариством не представлено товарно-транспортних накладних на підтвердження факту транспортування придбаного товару, журналів обліку в'їзду та виїзду, документів на сертифікацію продукції.

Крім того, ДПІ посилається на те, що виробником поставлених пластин є відкрите акціонерне товариство «Победит» (Російська Федерація), а його офіційним дилером на території України - товариство з обмеженою відповідальністю «Победит-Инструмент», тоді як у ланцюгу постачання ТОВ «Которін» названий постачальник відсутній.

Наведені обставини у сукупності було розцінено відповідачем як доказ участі позивача в операціях, що не були опосередковані дійсним рухом активів, та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком. З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції послалися на те, що реальність виконання поставок з боку спірних постачальників в адресу платника підтверджується необхідними первинними документами (договорами, податковими накладними, виписками з банківського рахунку платника, платіжними дорученнями, інвентаризаційними описами), що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про господарські операції та підтверджують факт їх реального виконання.

Втім з огляду на доводи ДПІ, на які він посилається на обґрунтування своєї правової позиції по справі, вирішення даного спору вимагало більш ретельної перевірки обставин щодо реального виконання спірних поставок продукції в адресу позивача. Зокрема, судам слід було встановити дані про рух активу на шляху від виробника до платника (що вимагало з'ясування яким чином транспортувався товар, де зберігався, ким приймався, у тому числі встановлення посадових осіб постачальника і покупця, задіяних у такому процесі).

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо відсутності у ТОВ «Которін» об'єктивної можливості поставити продукцію та фіктивності його діяльності судам слід було перевірити за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) виконувалися спірні поставки, за необхідності з'ясувати факт залучення цим постачальником третіх осіб до виконання зазначених поставок, а також дослідити наявність у цього контрагента платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо).

Слід зазначити, якщо під час вирішення спору буде встановлено, що товар справді придбавався позивачем, але не в тієї особи що зазначена в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право Товариства на податковий кредит.

Суди не з'ясували і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів зі спірним постачальником. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Втім суди відповідних обставин не перевірили, натомість обмежившись формальним дотриманням платником умов формування податкового кредиту.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Відносно наданої судами правової оцінки щодо правомірності зменшення позивачем об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму витрат на придбання розглядуваних товарів, слід зазначити, що за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, при оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаної у ТОВ «Которін» продукції, судам слід було оцінити не лише реальність виконання цих операцій та їх документування, а й факт отримання позивачем доходу за наслідками подальшого використання придбаного товару.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товарів позивачеві саме в рамках правовідносин з ТОВ «Которін», для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.

3. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 у справі № 825/1170/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько