Ухвала суду № 36261062, 04.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року м. Київ К/9991/45183/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (далі - Антрацитівська ОДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-1319/11/1270

за позовом відкритого акціонерного товариства "Краснолуцький завод будівельних матеріалів" (далі - Товариство)

до Антрацитівської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення Антрацитівської ОДПІ від 21.01.2011 № 0005471530/1, та № 0005481530/1.

Посилаючись на безпідставне поширення судами підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон) на спірні правовідносини, Антрацитівська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Антрацитівської ОДПІ виходячи з такого.

Судовими інстанціями під час розгляду справи з'ясовано, що в ході проведення невиїзної камеральної перевірки Товариства за період з 19.11.2002 по 28.03.2006 (оформленої актом від 03.12.2010 № 918/15-01234993) податковим органом було виявлено факти порушення позивачем граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань по платі за видобуток корисних копалин місцевого значення.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 17.12.2010 № 0005471530/0, за яким до позивача застосовано штраф у сумі 1857,67 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з плати за видобуток корисних копалин місцевого значення на 768 днів;

податкове повідомлення-рішення від 17.12.2010 №5481530/0, що стало підставою для накладення на позивача штрафу у сумі 25,02 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з плати за видобуток корисних копалин місцевого значення на 76 днів;

За наслідками оскарження позивачем зазначених донарахувань в адміністративному порядку Антрацитівською ОДПІ було прийнято оскаржувані за даним позовом податкові повідомлення-рішення, згідно з якими суми нарахованих Товариству штрафних санкцій залишено без змін.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції виходили з того, що оспорювані за даним позовом штрафні санкції було застосовано до позивача поза межами строку давності, передбаченого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону.

Зазначені висновки судів є правильними, позаяк відповідають матеріалам справи та вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Згідно з підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 17.3 статті 17 Закону сплату (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівняно до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум, що дає підстави для поширення суми строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону, на порядок застосування штрафних санкцій, застосованих згідно з підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону, як на складову податкового зобов'язання.

У той же час чинне законодавство не містить норми, яка б встановлювала початок перебігу строку для визначення платнику податків контролюючим органом суми податкового зобов'язання за платежем із штрафних санкцій, в тому числі застосованих на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону.

Оскільки за змістом підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 цього Закону початок перебігу строку давності пов'язаний фактично з днем порушення платником податків податкового законодавства внаслідок декларування заниженої суми податкового зобов'язання, а підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, то перебіг строку давності для визначення суми податкового зобов'язання зі штрафу, передбаченого цією правовою нормою, починається з дня, наступного за днем сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Правильність такого тлумачення правових норм підтверджується і приписами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону, за змістом якого штраф за затримку сплати податкового зобов'язання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу. У випадку ж обчислення строку застосування штрафу з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, затримка платником сплати узгодженого податкового зобов'язання понад 1095 днів взагалі унеможливлювала б накладення на такого платника стягнень в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону.

Згідно з поданим ДПІ розрахунком оспорюваних штрафних санкцій вбачається, що основу суму податкового боргу було сплачено Товариством у період з 25.12.2003 по 28.03.2006. А відтак слід погодитися з висновком судів про те, що штраф за затримку сплати податкових зобов'язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими 17.12.2010, було застосовано податковим органом поза межами 1095-денного строку з такої сплати. Наведене виключає законність цих актів індивідуальної дії та обумовлює правомірність позовних вимог Товариства.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 у справі № 2а-1319/11/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько