Ухвала суду № 36261047, 04.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/28652/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011

у справі № 2а-15103/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Інтер Стейт Груп" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.03.2010 № 0002192303/0.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили, зокрема, з того, що реальність поставки позивачеві юридичних послуг в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Провідна компанія «Феміда-консул» (далі - ТОВ «Провідна компанія «Феміда-Консул»), а також їх зв'язок з господарською діяльністю позивача підтверджуються документально.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права (зокрема, положенням пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань, зокрема, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, оформлену актом від 04.03.2010 № 443/23-03/34002037. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 173 122 грн. за основним платежем та 57708 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про неправомірне зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат на оплату юридичних послуг, наданих ТОВ «Провідна компанія «Феміда-Консул» за договором від 01.05.2008 № 01/05/08, з огляду на фіктивний характер операцій з поставки цих послуг. На обґрунтування зазначеного висновку ДПІ посилається на те, що у названого контрагента були відсутні об'єктивні можливості надати відповідні послуги в силу відсутності необхідного штату працівників (чисельність працюючих ТОВ «Провідна компанія «Феміда-Консул» становила 0 осіб), а також основних фондів (приміщень). Наведені обставини у сукупності з фактом подальшого банкрутства цього контрагента було розцінено податковим органом як доказ укладення названого правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків, а виключно з ціллю складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової економії.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат платника регулювався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 названого Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операції. Однак критерієм зменшення оподатковуваного доходу платника є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою юридичних послуг (які були предметом договору від 01.05.2008 № 01/05/08), позивач повинен був представити, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання саме ТОВ «Провідна компанія «Феміда-Консул» конкретних видів послуг, про результат виконання кожної послуги, надати обґрунтовані пояснення щодо існування необхідності в отриманні відповідних послуг у виробничих цілях.

Слід зазначити, якщо під час вирішення спору буде встановлено, що юридичні послуги справді придбавалися позивачем, але не у тією особи, що зазначена в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право Товариства на формування валових витрат.

У справі, що переглядається, як на доказ фактичного виконання операцій з поставки юридичних послуг позивачеві суди послалися на договір та акти надання послуг.

Втім у поданих позивачем актах виконаних робіт фактично продубльовано зміст окремих обов'язків виконавця, визначених у договорі, а відтак ці акти не можна вважати достатніми доказами реальності розглядуваних операцій.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкрито в частинах четвертій та п'ятій статті 11 КАС, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Дотримання цього принципу судом в судовому процесі забезпечує прийняття законного і обґрунтованого судового рішення за результатами розгляду адміністративної справи, як того вимагає статті 159 КАС.

А відтак оскільки основним доводом податкового органу про фіктивність операцій з поставки юридичних послуг позивачеві є відсутність у надавача цих послуг (ТОВ «Провідна компанія «Феміда-Консул») необхідних трудових ресурсів судам слід було вичерпно з'ясувати, які саме послуги надавалися позивачеві, хто фактично виступав особою, відповідальною за надання цих послуг. Слід зазначити, що специфіка юридичних послуг передбачає безпосередню взаємодію замовника та виконавця у процесі надання цих послуг, у зв'язку з чим судам необхідно було витребувати у позивача докази щодо форм та способів контактування позивача з представниками спірного контрагента.

З огляду на перелік послуг за актами їх виконання (в яких йдеться, зокрема, про участь виконавця у судових засіданнях) судам слід було дослідити і факт видачі позивачем довіреностей працівникам ТОВ «Провідна компанія «Феміда-Консул» на представництво інтересів Товариства у судах та у правовідносинах з третіми особами, перевірити фактичну їх участь у судових засіданнях, а також складення спірним постачальником процесуальних документів для Товариства тощо.

Лише за наслідками дослідження вказаних обставин суди могли б дійти вмотивованого висновку про реальність розглядуваних операцій як підставу для відображення їх результатів у податковому обліку Товариства.

Неподання позивачем з власної ініціативи таких доказів зобов'язувало суд запропонувати йому їх надати або витребувати їх від інших осіб, у яких такі докази можуть бути, враховуючи фактичні обставини справи.

Викладені порушення судами першої та апеляційної інстанцій зазначених норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим та відповідно до частини другої статті 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вичерпно встановити уусе коло обставин щодо динаміки господарських правовідносин позивача з ТОВ «Провідна компанія «Феміда-Консул» та реальності виконання юридичних послуг саме цим контрагентом у рамках цих правовідносин, та в залежності від встановлених обставин і у відповідності до норм матеріального права вирішити спір.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 у справі № 2а-15103/10/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько