Ухвала суду № 36260944, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/28570/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Лінніка О.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя (далі - ДПІ)

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі № 2а-2719/10/2770

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інкерманський завод марочних вин» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 13.04.2010 № 0000082301/0, № 0000092301/0, № 00000102301/0, від 21.04.2010 № 0000082301/1, № 0000092301/1 та № 00000102301/1, від 06.09.2010 № 0000082301/2, № 0000092301/2, № 00000102301/2 та № 0000192310/0.

Постановою окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01.12.2010 у задоволенні позову відмовлено з причин відсутності доказів існування об'єктивного зв'язку між придбаними позивачем інформаційно-консультативними послугами та його господарською діяльністю.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що подані позивачем договори та акти виконаних робіт у сукупності дозволяють встановити чіткий зміст та перелік спірних послуг та їх призначення для використання у господарській діяльності підприємства.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя як скасовану помилково.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та просить залишити його без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих Товариством заперечень, Вищий адміністративний суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось у грудні 2009 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 29.03.2010 № 159/23-131/32367281 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 13.04.2010 № 0000092301/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2010 року в розмірі 740 554 грн.;

від 13.04.2010 № 0000082301/0 про визначення позивачеві суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2009 року в розмірі 204 070 грн.;

від 13.04.2010 № 0000102301/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 37293,10 грн. (у тому числі 28687 грн. за основним платежем та 8606,10 грн. за штрафними санкціями).

За наслідками оскарження Товариством зазначених актів індивідуальної дії в адміністративному порядку їх було залишено без змін; додатково у процедурі адміністративного оскарження ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0000192301/0, згідно з яким позивачеві збільшено суму штрафних санкцій з ПДВ на 2868,70 грн.

Підставою для прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії став висновок податкової інспекції про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі ціни інформаційно-консультаційних послуг, пред'явленої до сплати постачальниками - приватним підприємством «Скіф» та приватним підприємством «Наталюкс» в рамках виконання договорів від 02.11.2009 № 02/11-09 та від 09.09.2009 № 09/09.

Свою позицію по справі податковий орган мотивує відсутністю у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту поставки цих послуг, що містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про їх зміст та обсяг.

Крім того, податковий орган визнав незаконним збільшення позивачем шляхом коригування суми податкового кредиту за липень 2009 року на 366 667 грн. без подання підтвердних документів на обґрунтування законності такого коригування.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

Як встановили суди, Товариством (замовник) та приватним підприємством «Скіф» і приватним підприємством «Наталюкс» (виконавці) було укладено договори від 02.11.2009 № 02/11-09 та від 09.09.2009 № 09/09, умовами яких передбачалося надання цими виконавцями комплексу послуг з вивчення та аналізу ринку вин в Україні.

За фактом надання цих послуг сторонами складено та підписано акти здачі-прийняття наданих послуг, звіт про надані послуги. При цьому з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; зазначені послуги відповідають виробничій діяльності платника (виробництво продукції виноградарства та виноробства).

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Як встановив апеляційний суд, подані платником документи на обґрунтування понесених витрат по сплаті ПДВ у їх сукупності відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують фактичне надання послуг, передбачених договорами від 02.11.2009 № 02/11-09 та від 09.09.2009 № 09/09. Спірні акти про надання послуг містять усі необхідні для первинних документів реквізити, у них визначено зміст господарської операцій - надання інформаційно-консультаційних послуг. Перелік питань, з яким надавалися послуги, наведений у вказаних договорах; фактичний результат наданих послуг висвітлено у звіті «Вивчення стану ринку імпортної продукції в Україні».

ДПІ не подано доказів, які свідчать про те, що спірні послуги виконавцями не надавались замовникові.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення Товариством та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

За викладених обставин суд апеляційної інстанції, встановивши факт реальності виконання господарських операцій з поставки Товариству наданих приватним підприємством «Скіф» та приватним підприємством «Наталюкс» інформаційно-консультаційних послуг, спрямованості придбаних послуг на здійснення оподатковуваної діяльності Товариства та відповідності поданих позивачем первинних документів (зокрема, податкових накладних) вимогам чинного законодавства, дійшов об'єктивного висновку про відсутність у податкової інспекції підстав для відмови позивачеві у формуванні податкового кредиту за розглядуваними операціями.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію ДПІ по справі, ці доводи отримали належну правову оцінку під час перегляду справи в апеляційній інстанції, а їх повторне заявлення у суді касаційної інстанції спрямоване на переоцінку висновків суду про належне документальне підтвердження господарських операцій. В силу ж частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати обставини, установлені судами в результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів по справі.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови, судом касаційної інстанції не встановлені.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 у справі № 2а-2719/10/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько