Ухвала суду № 36259082, 26.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 р.Справа № 816/5498/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Старостіна В.В. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5498/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла"

до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2013 року №0000592200, від 01.08.2013 року № 0000962200.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5498/13-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішенні Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000962200 від 01.08.2013 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Полтавська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області, не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнятті податковим органом правомірно, з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки позивач не може перебувати на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського господарства. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5498/13-а та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенню позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що у період з 26.03.2013 року по 15.04.2012 року працівниками Полтавської МДПІ проведено документальну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла" з питань дотримання вимог правомірності перебування на спеціальному режимі з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 22.04.2013 року № 563/22/31937786 (а.с. 15-49).

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог: п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 209.1, 209.6, 209.12 та пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2619479,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту Новосанжарським відділенням Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції винесено податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальну розмірі 3552596,85 грн. (в тому числі за основним платежем 2619479,00 грн. та за штрафними санкціями 933117,85 грн.).

Позивач, не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся зі скаргою до ДПС у Полтавській області. Головне управління Міністерства доходів і зборів у Полтавській області своїм рішенням від 25.07.2013 р. № 519/10/16-31-10-03-06 скасовує податкове повідомлення-рішення Новосанжарського відділення Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000592200 від 17.05.2013 р. в частині застосування штрафної санкції по податку на додану вартість в розмірі 27773,13 грн., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишив без змін, а скаргу позивача без задоволення.

01.08.2013 року Новосанжарським відділенням Полтавської МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000962200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальну розмірі 3274863,72 грн. (в тому числі за основним платежем 2619479,00 грн. та за штрафними санкціями 655384,72 грн.).

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2013 року № 0000962200, звернувся зі скаргою до Міністерства доходів і зборів України. Міністерство доходів і зборів України своїм рішенням від 02.09.2013 року № 10180/6/99-99-10-01-15 залишає без змін податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 року з урахуванням рішення Головного управління Міністерства доходів і зборів у Полтавській області залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосування позивачем спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарських товарів, встановлений статтею 209 Податкового кодексу України, та відсутність такої підстави, як використання земельної ділянки за договорами оренди, які не пройшли державної реєстрації.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

У відповідності до п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України встановлено, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до п. 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Тому колегія суддів вважає, що єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної п. 209.17 ст. 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності). Сільськогосподарська продукція може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або вкористуванні.

У відповідності пп. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Згідно з пп. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового статусу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. Тому будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Щодо доводів апеляційної скарги, щодо обов'язкової державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Разом з тим, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Колегія суддів вважає, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для виробництва сільськогосподарських товарів. Вказані угіддя вважається такими, що знаходяться у користуванні платника спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, оскільки оренда є лише одним із видів права користування землею.

Також колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність застосування особою спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Отже, дефекти оформлення договору оренди не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарських товарів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій особою, яка перебуває на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні ст. 209 Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки. Така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарських товарів у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою права на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість. За таких обставин, відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Тому колегія суддів вважає, що застосування позивачем спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість є правомірним, оскільки при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарських товарів, встановлений ст. 209 Податкового кодексу України. Цей критерій витримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок. Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2010 року між позивачем (землекористувач) та ТОВ "Біланівський ГЗК" (замовник) було укладено договір на користування земельною ділянкою № 51. За умов вказаного договору на підставі ст. 97 Земельного кодексу України землекористувач погоджує, а замовник проводить розвідувальні роботи на двох земельних ділянках площею 0,4 га кожна, які знаходяться на території Дмитрівської сільської ради, за межами с. Базалуки. Згідно пункту 3 вказаного договору замовник компенсує землекористувачу збитки, пов'язані з використанням розвідувальних робіт в розмірі 5250,00 грн. (а.с. 148-149).

20.07.2011 року позивачем (землекористувач) та ТОВ "Біланівський ГЗК" (замовник) було укладено договір на користування земельною ділянкою № В00119. За умов вказаного договору на підставі статті 97 Земельного кодексу України землекористувач погоджує, а замовник проводить розвідувальні роботи на двох земельних ділянках площею 0,4 га кожна, які знаходяться на території Дмитрівської сільської ради, за межами с. Базалуки. Згідно пункту 3 вказаного договору замовник компенсує землекористувачу збитки, пов'язані з використанням розвідувальних робіт в розмірі 6300,00 грн. в тому числі ПДВ 1050,00 грн.

У відповідності до п. 5 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, платники податку, які згідно зі ст. 209 Податкового кодексу України застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.

Враховуючи те, що основним видом діяльності позивача є вирощування та виробництво сільськогосподарської продукції зазначеної в пункті 209.7 статті 209 Податкового кодексу України, а нанесені ТОВ "Біланівський ГЗК" збитки полягають у знищенні врожаю, тому колегія суддів вважає, що підприємством правомірно включено податкові зобов'язання в сумі 1925,00 грн. до скороченої декларації з ПДВ.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства, а тому податковий орган не може прийняти рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільськогосподарської продукції рослинництва.

В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності свого рішення.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5498/13-а суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013р. по справі № 816/5498/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М.Судді(підпис) (підпис) Старостін В.В. Філатов Ю.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ Мінаєва О.М.

Повний текст ухвали виготовлений 02.12.2013 р.