Ухвала суду № 36258223, 24.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 р.Справа № 820/3923/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Жданюк А.О.

Представник позивача - ОСОБА_1

Представник відповідача - Сіренко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2013р. по справі № 820/3923/13-а

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 07.05.2013 року №0000451702.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: приписів ст.ст. 54, 185, 188, 198 Податкового кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Також у судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про заміну Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на Дергачівську міжрайонну державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області у зв'язку з реорганізацією.

Колегією суддів клопотання представника відповідача було задоволено та змінено відповідача на Дергачівську міжрайонну державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач зареєстрований Виконавчим комітетом Харківської міської ради 11.04.2003 року, згідно свідоцтва серії В02 №982676 (а.с. 37).

Фахівцем Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (номер картки платника податків НОМЕР_1) з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ "Ривс" (податковий номер 34914473) за період листопад 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом від 22.04.2013 року №387/17.2-2/04/НОМЕР_1, яким зафіксовано порушення ст. 185, 188, 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI ФОП ОСОБА_3 завищено податковий кредит за листопад 2011 року в сумі 15144 грн. (а.с. 47-72).

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 07.05.2013 року №0000451702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18930,00 грн., з яких: основний платіж +15144, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 3786 грн. (а.с. 14).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірне податкове повідомлення - рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладене в акті перевірки відповідача, а відтак, суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначено розділом V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

У відповідності до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування, зокрема, є постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судовим розглядом встановлено, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Покупець) та ТОВ "Ривс" (Постачальник) було укладено договір поставки від 25.10.2011 року №25/10 (а.с. 22-23).

За умовами даного договору Постачальник зобов'язується передати у власність продукцію, а Покупець прийняти та сплатити за поставлений товар.

Факт виконання умов вказаного договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: рахунком - фактури №1101/02 від 01.11.2011 року (а.с.19), видатковою накладною №ВН-1261 від 01.11.2011 року (а.с. 20), податковою накладною: №446 від 01.11.2011 року на загальну суму 90856,80 грн., в т. ч. ПДВ - 15142,80 грн. (а.с. 21).

Оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, шляхом списання коштів з рахунків Позивача, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 85).

Отриманий товар від ТОВ "Ривс" ФОП ОСОБА_3 зберігав на орендованому складі, згідно договору оренди від 30.10.2010 року (а.с. 39-40).

В подальшому виготовивши, з куплених у ТОВ "Ривс" складових "ґрунтовку бітумну" ФОП ОСОБА_3 продав її ТОВ "Едельвейс" відповідно до договору №б/н від 25.10.2011 року (а.с.17-18), що підтверджується рахунком-фактурою №3 від 17.11.2011 року (а.с.24), податковою накладною №3 від 17.11.2011 року (а.с.25)

Проаналізувавши вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено придбання у свого контрагента товару та використання його в своїй господарській діяльності, оскільки ними виконані умови укладеного договору, що підтверджується первинними бухгалтерськими та податковими документами, які виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995року за №168/704), п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI та п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку". Факти, які б позбавляли правового значення конкретні видані за здійсненою господарською операцією документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідачем не надані.

Таким чином, позивачем правомірно віднесено суми до складу податкового кредиту по операціям з ТОВ "Ривс", оскільки сировина придбана у постачальника була використана ФОП ОСОБА_3 на виготовлення власної продукції. а саме - ґрунтовки бітумної, яка була відвантажена ТОВ "Едельвейс", що підтверджується наступними документами: договір від 25.10.2011 року (а.с. 17-18), рахунок - фактури №3 від 17.11.2011 року (а.с.24), видаткова накладна №3 від 17.11.2011 року (а.с. 25), податкова накладна №3 від 17.11.2011 року на загальну суму 109278,72 грн., в т.ч. ПДВ 18213,12 грн.(а.с. 26).

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що за результатами перевірки зазначеного вище контрагента позивача, ДПІ у якому товариство перебуває на податковому обліку було складено акт перевірки від 21.12.2012 року №7211/224/34914473, яким зафіксовано відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. У зв'язку з викладеним, ДПІ вважає, що вказані порушення призвели до безпідставного віднесення сум до складу податкового кредиту ПДВ.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем доказів нереальності даної господарської операції, що здійснена платником податку на додану вартість та доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суду не надано.

Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально - карних дій в діях працівників позивача та його контрагента Приватного підприємства "Фірма "Флінт-К" не встановлені.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність у контрагента трудових ресурсів, оскільки вони не спростовують сам факт виконання останнім робіт, обумовлених договором, для виконання робіт наявність власних трудових ресурсів не є необхідною умовою та можуть здійснюватися на підставі цивільно-правових договорів силами субпідрядних підприємств.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття податкового повідомлення - рішення від 07.05.2013 року №0000451702 .

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року по справі № 820/3923/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2013р. по справі № 820/3923/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 30.09.2013 р.