Рішення № 36250731, 18.12.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р.Справа № 916/2889/13

За позовом: Малого приватного підприємства Фірма „Альфа-М"

до відповідача: Військової частини А 1785

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування

про стягнення 174430,06 грн.

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Максименко Ю.Ф., директор згідно наказу №1к від 17.03.2000р.

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: Павленко В.О., довіреність №1/3125 від 12.12.2012р.

В засіданні 18.12.2013 р. приймали участь представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

Суть спору: про стягнення з ВЧ А1785 на користь МПП „Фірма „Альфа-М" заборгованість за зобов'язаннями, які виникли станом на 30.09.2013р. за мировою угодою №212 від 24.11.2011р. на загальну суму 174430,06 грн., з яких: 123231,01 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, де: 92032,12 грн. основного первісного боргу згідно п.1.1. мирової угоди станом на 30.09.2008р., 31198,89 грн. сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 01.10.2008р. по 30.09.2013р.; 13819,95грн. три проценти річних за період з 01.10.2008р. по 30.09.2013р., 11931,40грн. пені за період з 01.01.2012р. по 30.09.2013р., 25447,70грн. збитків від неодержаного доходу за період з 01.01.2012р. по 30.09.2013р.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, подав заяву від 21.11.2013р. за вх.№35563/13, заяви про уточнення позовних вимог від 25.11.2013р. за вх.№35946/13, від 09.12.2013р. за вх.№37413/13, в їх обґрунтування зазначає, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514 стягнуто з ВЧ А1785 на користь МПП „Фірма „Альфа-М" заборгованість за надані послуги зв'язку згідно договору №212 від 21.05.2004р. Виданий на виконання вказаної постанови наказ від 26.01.2009р. було звернуто до примусового виконання 23.09.2011р., однак, заборгованість не погашено. При цьому, 24.11.2012р. стосовно частини суми заборгованості в розмірі 92 032,12грн. між сторонами було укладено мирову угоду №212, яка охопила суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та штрафні санкції, стягнуті судом по справі №5/123-08-4514, та судові витрати позивача по справі №11/17-4648-2011. Так, в мировій угоді №212 сторони дійшли згоди про припинення зобов'язань за договором №212 від 21.05.2004р. та додатковими угодами №№1, 2 до нього, а також зобов'язань за судовими рішеннями у справі №5/123-08-4514. Через невиконання відповідачем умов мирової угоди №212 від 24.11.2012р. позивач нарахував до стягнення з відповідача 31198,89грн. суму збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції, 13819,95 грн. три проценти річних та 11931,40 грн. пені, 25447,70 грн. збитків від неодержаного доходу.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування витребувані судом документи не подала, свою позицію стосовно заявлених позивачем позовних вимог до відома суду не довела.

За умови нез`явлення представників сторін в судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, справа згідно ст.75 ГПК України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Клопотання відповідача від 04.12.2013р. за вх.№37049/13 про відкладення розгляду справи було судом задоволено.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представника позивача та наявні в матеріалах справи документи, суд встановив наступне:

21.05.2004р. між ВЧ А 1357 (замовник) та МПП „Фірма „Альфа-М" (виконавець) було укладено договір №212 на виконання технічного обслуговування систем зв'язку в/ч А 1357 Південного ОК ЗС України, за умовами якого замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку в/ч А 1357 Південного ОК (п.1.1. договору).

Згідно п.п.3.1., 3.2. договору №212 від 21.05.2004р. сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом 2/212 на 2004 рік становить 23 915,64 грн. Оплата за виконане технічне обслуговування проводиться замовником на підставі пред'явлених виконавцем рахунків з підписаними замовником актами виконаного технічного обслуговування.

Крім того, на підтвердження факту надання послуг позивач надав суду акти виконання технічного обслуговування №2/12 від 25.12.2004р., №1/12 від 29.11.2005р., №1/10 від 30.06.2006р.

Одночасно факт надання позивачем відповідачу послуг за договором №212 від 21.05.2004р. та наявність у нього основного боргу в сумі 53 225,43 грн. підтверджено постановою ОАГС від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514 за позовом МПП „Фірма „Альфа-М" до ВЧ А 1357 про стягнення 88 914,53грн., згідно якої позовні вимоги позивача задоволено повністю, стягнуто з ВЧ А 1357 на користь МПП „Фірми „Альфа-М" 53 225,43грн. заборгованості, 26 475,34грн. індексу інфляції, 4072,03 грн. три проценти річних, 5141,73 грн. пені, 889,15 грн. державного мита, 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 444,57грн. держмита за розгляд апеляційної скарги.

24.11.2011р. між ВЧ А 1357 (сторона-1) та МПП „Фірма „Альфа-М" (сторона-2) було укладено мирову угоду №212 „Про реструктуризацію зобов'язань за договором №212 від 21.05.2004р. та додатковими угодами №1 від 20.04.2005р. та №2 від 21.11.2005р. з урахуванням рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514".

Як вбачається із позовної заяви та бази даних „Діловодство спеціалізованого суду" ухвалою суду від 21.12.2011р. у справі №11/17-4648-2011 за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А 1357 про стягнення 37844,9 грн. провадження у вказаній справі припинено на підставі п.4 ст.80 ГПК України.

Згідно умов п.1.1. мирової угоди №212 від 24.11.2011р. сторона-1 зобов'язується погасити заборгованість стороні-2, яка виникла внаслідок прострочення виконання зобов'язань сторони-1 по оплаті технічного обслуговування внутрішніх станцій зв'язку, виконаних згідно договору №212 від 21.05.2004р. та додаткових угод №1 від 20.04.2005р. та №2 від 21.11.2005р. до нього за кошторисами, відповідно, №№2/12, 1/212 та 3/212 (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно, №2/12 від 25.12.2004р., №1/12 від 29.11.2005р., №1/10 від 30.06.2006р., рахунки-фактури, відповідно, №2/12 від 25.12.2004р., №1/12 від 29.11.2005р., №1/10 від 30.06.2006р.), з урахуванням рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514 на загальну суму 92 032,12грн., з яких: 53 225,43грн. - сума первісного боргу, 26475,34грн. - сума збільшення первісного збору за рахунок індексу інфляції за період до 30.09.2008р., 4072,03грн. - сума трьох процентів річних, нарахованих за період до 30.09.2008р., 5141,73грн. - сума пені, врахована в зазначених вище рішеннях судів, 3117,59 грн. - сума відшкодування витрат сторони-2 на відновлення свого порушеного права (судових витрат), понесених сторною-2 за час розгляду справи №5/123-08-4514 в господарському суді Одеської області та Одеському апеляційному господарському суді та за час розгляду справи №11/17-4648-2011 в господарському суді Одеської області, у терміни та на умовах, визначених цією угодою.

Відповідно до п.2.1. мирової угоди №212 від 24.11.2011р. сторона-1 самостійно без пред'явлення рахунку від сторони-2 перераховує на поточний рахунок сторони-2 суму боргу, вказану вище, не пізніше 31.12.2011р. з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.10.2008р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% згідно п.2 ст.625 ЦК України.

За умовами п.п.3.1., 3.2. мирової угоди №212 від 24.11.2011р. сторона-2 відмовляється від примусового стягнення боргу зі сторони-1 з дня набрання чинності згідно п.7.1. цієї мирової угоди та до 31.12.2011р. Сторона-2 відмовляється від відшкодування пені та збитків від неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованих за період з 01.10.2008р. та до 31.12.2011р., які боржник згідно ст.ст.22, 611, 612, 623, 624 ЦК України зобов'язаний відшкодувати.

Пунктом 4.1. мирової угоди №212 від 24.11.2011р. передбачено, що при порушенні строків платежів сторона-1 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст.534, 549, п.3 ст.611 ЦК України.

Відповідно до п.п.7.1., 7.2. мирової угоди №212 від 24.11.2011р. сторони домовились, що мирова угода набирає чинності з моменту її підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань за цією угодою. Відповідальність за затвердження та реєстрацію цієї угоди несе сторона-1. З моменту набрання чинності цією мировою угодою втрачають чинність зобов'язання сторін за договором №212 від 21.05.2004р. та додатковими угодами №1 від 20.04.2005р. та №2 від 21.11.2005р. до нього та зобов'язання за рішеннями господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. та Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514 згідно п.2 ст.604 ЦК України.

Доказів подання вказаної мирової угоди №212 від 24.11.2011р. на затвердження суду а також затвердження її судом, до матеріалів справи не подано.

Як вбачається із поданої позивачем копії довідки Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування №2/1935 від 16.10.2013р. Військова частина А1357 (код ЄДРПОУ 08456231) відповідно до директиви Міністра оброни України від 27.02.2012р. №Д-322/1/*1 розформована, а Військова частина А 1785 (код ЄДРПОУ 08022573), яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Спартаківська,2, визначена її правонаступником.

Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену ним правову позицію, суд вважає заявлені позовні вимоги позивача частково правомірними з огляду на наступні положення законодавства.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

При цьому, положення ч.4 статті 121 ГПК України передбачають, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Відповідно до абз.1, 5, 6 п.3.19. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК України)...

Положення абз.9 п.3.19 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 визначають, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Таким чином, мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, виконання судових рішень, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, провадять виконання судового рішення. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії процесу, в тому числі в процесі виконання виконавчого документа. На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в процесі виконавчого провадження, укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта. Така позиція суду базується на аналізі чинного законодавства та спірних правовідносин сторін у даній справі, із врахуванням висновків, викладених Вищим господарським судом України у постанові від 24.05.2011р. по справі №5002-7/5513-2010.

Так, наведені вище положення Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 ставлять в залежність розгляд судом позовів про спонукання до виконання мирової угоди від її затвердження судом, тобто, саме неможливість виконання у примусовому порядку ухвали суду про затвердження мирової угоди, через невідповідність її вимогам Закону України „Про виконавче провадження", є підставою для стягувача звернутися до суду в окремому позовному провадженні із відповідним позовом про спонукання до її виконання.

Звідси, укладена між сторонами спору мирова угода, яка судом не затверджена, не може вважатись мировою угодою у розумінні ст.78, 121 ГПК України безвідносно до її змісту та назви. З врахуванням чого, мирова угода №212 від 24.11.2011р., укладена між МПП „Фірма „Альфа-М" та ВЧ А 1357, є звичайним правочином та не є мировою угодою у розумінні ст.121 ГПК України, отже створює для сторін тільки ті наслідки, про які вони домовились у даній угоді.

Між тим, суд зауважує, що частина позовних вимог в сумі 90 366,25 грн. згідно п.1.1. мирової угоди №212 від 24.11.2011р., є правовідносинами сторін по договору №212 від 21.05.2004р., які вже були предметом судового розгляду та з цих підстав є відповідне судове рішення - постанова ОАГС від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514, яка є обов'язковою до виконання, та МПП „Фірма „Альфа-М" мав право звернутись до примусового виконання даного судового рішення з метою одержання з боржника присудженої заборгованості, тобто, позивач вже отримав судовий захист свого порушеного права щодо стягнення на його користь з відповідача 90366,25 грн., де 53225,43грн. заборгованості, 26 475,34грн. індексу інфляції, 4072,03 грн. три проценти річних, 5141,73 грн. пені, 889,15грн. державного мита, 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 444,57грн. держмита за розгляд апеляційної скарги

Отже, в частині позовних вимог на суму 90 366,25 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України, яка передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Однак, зазначені сторонами у п.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011р. решта судових витрат в сумі 1665,87 грн. по справі №11/17-4648-2011, за взаємною згодою сторін мали бути добровільно сплачені відповідачем позивачу згідно п.2.1. у строк не пізніше 31.12.2011р., проте судовий збір та витрати на ІТЗ, сплачені МПП Фірма „Альфа-М" за позовом по справі №11/17-4648-2011 згідно платіжних доручень №12 від 31.10.2011р. (на суму 378,45грн.), №13 від 31.10.2011р. (на суму 236грн.), є фактично понесеними на загальну суму 614,45грн., щодо решти зазначених витрат по справі №11/17-4648-2011 в сумі 1051,42грн., то позивач суду не довів їх фактичного понесення. Отже, позовна вимога позивача про стягнення судових витрат в сумі 1665,87 грн. по справі №11/17-4648-2011 підлягає частковому задоволенню в сумі 614,45грн.

Розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 31 198,89 грн. індексу інфляції за період з 01.10.2008р. по 30.09.2013р., 13 819,95грн. три проценти річних за період з 01.10.2008р. до 30.09.2013р. суд встановив наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011р. №13/210/10 та від 12.09.2011р. №6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011р. № 11/109.

Як вбачається із доданих до позову розрахунків індексу інфляції та трьох процентів річних, їх нараховано саме на суму заборгованості 92 032,12грн., яка включає в себе 53 225,43грн. - суму первісного боргу, 26475,34грн. - суму збільшення первісного збору за рахунок індексу інфляції за період до 30.09.2008р., 4072,03грн. - суму трьох процентів річних, нарахованих за період до 30.09.2008р., 5141,73 грн. - суму пені, що є неприпустимим, оскільки саме грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 ЦК України є сума основного боргу - 53 225,43грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11931,40грн. пені за період з 01.01.2012р. до 30.09.2013р., 25 447,70грн. збитків від неодержаного доходу за період з 01.01.2012р. до 30.09.2013р., розрахованих на суму 92032,12грн.

У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Пунктом 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Відповідно до п.п.1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Між тим, у позові позивач чітко визначив у розрахунку загальну суму, на яку нараховано три проценти річних, індекс інфляції та пеню, як таку, що вже містить у собі основну заборгованість, три проценти річних, індекс інфляції та пеню, тому суд позбавлений можливості самостійно перевірити розрахунок позивача, МПП Фірма "Альфа-М" на вимогу ухвал суду від 29.10.2013р., від 11.11.2013р. обґрунтовані розрахунки індексу інфляції, трьох процентів річних, пені не надав, з врахуванням чого суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 31 198,89грн. суми збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 01.10.2008р. до 30.09.2013р., 13 819,95грн. три проценти річних за період з 01.10.2008р. до 30.09.2013р., 11931,40грн. пені за період з 01.01.2012р. до 30.09.2013р., розрахованих із суми 92032,12грн.

З підстав заявлення позивачем до стягнення з ВЧ А1785 25447,70грн. збитків від неодержаного доходу за період з 01.01.2012р. по 30.09.2013р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. За положеннями ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України підставою відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка порушила зобов'язання, якщо інше на встановлено договором або законом.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Обґрунтовуючи збитки, позивач послався на те, що у випадку своєчасного надходження коштів від відповідача він міг направити їх на розширення виробництва або ж на виконання контрактів та одержати дохід та прибуток. Рентабельність від таких вкладень в МПП Фірма „Альфа-М" згідно звітів про фінансові результати дорівнює 41%, тобто, прибуток за рік від вкладення коштів у виробництво на 1 грн. становить 41коп. Крім того, менш ефективним використанням коштів підприємством є вкладення їх на депозитні рахунки та одержання доходу від нарахованих процентів за депозитними вкладами. При цьому, позивач розрахував збитки саме виходячи із доходу, який би підприємство могло одержати від вкладення коштів на депозит, у випадку їх своєчасного повернення відповідачем. На підтвердження того, що позивач мав бажання та можливість одержати дохід від процентів по депозитному вкладу, якби відповідач вчасно розрахувався із ним за мировою угодою №212 від 24.11.2011р., позивач надав до матеріалів справи договір на строковий вклад (депозит) „Максимальний" №32 від 23.09.2011р. та додатковий договір до нього №1 від 28.03.2012р., договір на строковий вклад (депозит) „Максимальний" №1484 від 09.10.2012р. та додаткові договори до нього №1 від 14.01.2013р., №2 від 19.04.2013р., №3 від 17.07.2013р., укладені між ПАТ „Державний ощадний банк України" та МПП Фірма „Альфа-М".

Однак, позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що у випадку своєчасного надходження коштів саме від відповідача за договором №212 від 21.05.2004р., мировою угодою №212 від 24.11.2011р. він міг направити їх на розширення виробництва або ж на виконання договорів на строковий вклад (депозит) „Максимальний" №32 від 23.09.2011р., №1484 від 09.10.2012р. та одержати дохід та прибуток, дані обґрунтування заявлених позовних вимог носять характер імовірної можливості.

Таким чином, суд вважає недоведеними та необґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з ВЧ А 1785 25 447,70 грн. збитків від неодержаного доходу за період з 01.01.2012р. по 30.09.2013р., тому в їх задоволенні відмовляє.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд припиняє провадження у справі в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 90 366,25 грн. Позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 1665,87грн. судових витрат по справі №11/17-4648-2011, зазначених сторонами у п.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011р., з врахуванням її часткової обґрунтованості та доведеності, підлягає судом задоволенню та стягненню з відповідача судові витрати в сумі 614,45грн. В решті позовних вимог позивача суд відмовляє.

За таких обставин, згідно ст. 49 ГПК України судові витрати, а саме, судовий збір в сумі 3455,60 грн. відноситься за рахунок позивача. Судовий збір в сумі 33грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, згідно заяви позивача від 09.12.2013р. за вх.№37413/13 останній заявив до стягнення з відповідача витрати на відрядження представника позивача для прийняття участі у судових засіданнях 25.11.2013р., 09.12.2013р. в сумі 1953,44 грн., із яких 180 грн. добові за періоди з 24.11.2013р. по 26.11.2013р., з 08.12.2013р. по 10.12.2013р., 855,44 грн. витрати на проїзд, 918грн. середня заробітна плата. В обґрунтування заявленого позивач послався на ст.ст.44, 49 ГПК України, Постанову КМУ №98 від 02.02.2011р. „Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998р., в підтвердження чого подав проїзні квитки №№62865, 462865, 526244, 526245 довідку про середньомісячу заробітну плату відрядженого працівника МПП „Фірма „Альфа-М" Максименка Ю.Ф. №10/11 від 24.11.2013р.

Одночасно, суд бере до уваги, що для відновлення своїх порушених відповідачем прав позивач мав звернутись до господарського суду Одеської області та в подальшому приймати участь в особі свого представника у судових засіданнях по справі, призначених на 25.11.2013р., 09.12.2013р., у зв'язку з чим поніс витрати на проїзд в сумі 855,44грн., 180грн. добові за періоди з 24.11.2013р. по 26.11.2013р., з 08.12.2013р. по 10.12.2013р., у зв'язку з відрядженням працівника до суду, що відносяться до судових витрат згідно ст.44 ГПК України.

При цьому, виплата заробітної плати працівнику підприємства належить до обов'язку підприємства та за умови, якщо б працівник підприємства не перебував у відрядженні, а працював в період відрядження, МПП „Фірма „Альфа-М", повинна була бути нарахована та виплачена йому незалежно від направлення у відрядження, з огляду на що виплата заробітної плати не є витратами позивача, понесеними у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних права, а отже відшкодуванню в сумі 918грн. за рахунок відповідача не підлягає.

З врахуванням викладеного, вимога позивача про відшкодування судових витрат в сумі 1953,44 грн., підлягає частковому задоволенню в сумі 1035,44 грн.

Неявка відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, оскільки, як визначено п.п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. ...В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, у постанові ВГСУ від 04.11.2010р. у справі № 10-22-3-30/336-07-9260 визначено, що суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередньо доставку судових ухвал відповідачу, якщо виконано наступні умови: ухвала була передана одним із способів, передбачених процесуальним законодавством, не було отримано будь-якого підтвердження, не зважаючи на всі розумні зусилля для отримання, процесуальні документи надсилались за адресою, яка зазначена стороною.

В процесі розгляду даної справи судом було вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про судові засідання, в тому числі судове засідання, призначене на 18.12.2013р., особливо з врахуванням того, що ухвали надсилались відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві, суд приймає рішення за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись п.2 ч.1 ст.80, ст. ст.49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.Задовольнити позов позивача частково.

2. Стягнути з Військової частини А 1785 (65017, м. Одеса, вул. Спартаківська,2, код 08022573) на користь Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" (04053, м.Київ, вул. Артема,59-А, к.37, код 0726900) 614 (шістсот чотирнадцять) грн. 45коп. судових витрат по справі №11/17-4648-2011, зазначених сторонами у п.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011р., 1035 (одну тисячу тридцять п'ять) грн. 44коп. витрат на відрядження, 33 (тридцять три) грн. судового збору.

3.Припинити провадження у справі в частині позовних вимог МПП „Фірма „Альфа-М" про стягнення з ВЧ А 1785 заборгованості в сумі 90 366,25 грн.

4. Відмовити позивачу в решті частині заявлених позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 23.12.2013р.

Суддя Малярчук І.А.