Рішення № 36250492, 10.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3774/13 10.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авточист Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест"

про стягнення 737 751,00 грн.

суддя: Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Воронович О.О. (представник за довіреністю б/н від 17.09.2013 року);

Від відповідача Лабатюк Я.М. (представник за довіреністю б/н від 03.04.2013 року).

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 10.12.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авточист Плюс" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 737751, 00 грн. за договором поставки № 2197/12 від 25.10.2012 року, з яких 699 400, 00 грн. основної заборгованості за договором, 6456, 66 грн. трьох процентів річних, 31894, 34 грн. пені, а також позивач просить покласти 15 265, 44 грн. судового збору на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3774/13, розгляд справи призначено на 02.04.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2013 року судом відкладено розгляд справи на 07.05.2013 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, клопотанням про відкладення розгляду справи, необхідністю надання додаткових матеріалів по справі.

В судовому засіданні 07.05.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву на 14.05.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року провадження у справі № 910/3774/13 було зупинено до вирішення по суті та набрання законної сили рішенням по господарській справі № 910/6751/13.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.11.2013 року судом поновлено провадження у справі № 910/3774/13, розгляд справи призначено на 19.11.2013 року, оскільки рішення у справі № 910/6751/13 набрало законної сили, а отже обставини, що зумовили зупинення провадження у справі, відпали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача розгляд справи відкладено на 10.12.2013 року. Крім того прийнято в порядку ст. 22 ГПК України заяву позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 699 400, 00 грн. основного боргу, 22 265, 04 грн. 3 % річних, 105 915, 74 грн. пені та покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору. В подальшому розгляд справи здійснюється з урахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог.

В судове засідання 10.12.2013 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням зави про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позов.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 2197/12 від 25.10.2012 року в частині оплати поставленого товару.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що постава товару здійснювалася не на умовах договору поставки № 2197/12 від 25.10.2012 року, відносини між сторонами виникли на підставі ст. 641 ЦК України, при цьому строки оплати товару сторонами погоджені не були, вимога в порядку ст. 530 ЦК України йому не направлялась, відповідно строк виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару не настав. Відповідач, також, зазначає про невідповідність видаткових накладних, якими позивач обґрунтовує свої вимоги ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і відповідно не можуть підтверджувати факт поставки товару.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2012 р. між позивачем і відповідачем був укладений Договір поставки № 2197//12 (далі за текстом - договір), предметом якого була поставка позивачем відповідачу продукції (цукру-піску).

Відповідно до п.1.1. договору позивач зобов'язався передати у власність покупцеві відповідача продукцію, цукор-пісок білий, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Згідно з п.2.1. договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення визначаються сторонами шляхом підписання додаткових угод (далі за текстом - специфікація). Специфікації є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору строк поставки, умови поставки та місце поставки погоджуються сторонами або у специфікаціях або визначаються у заявках відповідача.

За приписами п. 3.2. договору продукція вважається переданою відповідачу з моменту її фактичної передачі йому разом з усіма необхідними та передбаченими законодавством України супровідними документами та підписання відповідачем відповідного документу про прийняття цієї продукції, та отримання висновку виробничої лабораторії відповідача про відповідність продукції вимогам ДСТУ і показникам безпеки. З цього моменту відповідач набуває право власності на продукцію.

Згідно п. 4.1. договору загальна вартість продукції за цим договором складається із вартості всіх партій продукції поставлених за цим договором.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції відповідач здійснює з позивачем у безготівковій формі в гривнях, протягом 30 календарних днів після набуття відповідачем права власності на продукцію.

Згідно п. 1.5. специфікації №1 від 25.10.2012 року (далі за текстом - специфікація №1) та специфікації №2 від 02.11.2012 року (далі за текстом - специфікація №2) до договору відповідач зобов'язався оплатити поставлену продукцію протягом 7 календарних днів з дня поставки.

Відповідно до п. 7.1. договору продукцію позивач зобов'язаний передати відповідачу у строки, вказані в специфікаціях до договору або заявках відповідачем.

Згідно п. 1.4. специфікації №1 та п. 1.4. специфікації №2 до договору термін поставки товару з 30.10.2012 року по 01.11.2012 року та 05.11.2012 року відповідно.

Згідно п.9.7. договору за прострочення платежу відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої продукції за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 10.2. договору строк дії договору починає перебіг у момент визначений у п. 7.1 договору та закінчується 31.12.2013 року якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір не подовжувати його, то строк дії договору буде автоматично продовжений на 1 календарний рік. Кількість подовжень строку дії договору не обмежена.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.3. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання своїх зобов'язань за договором, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1 009 800, 00 грн.

Позивачем, в порядку ст. 5, 6 ГПК України з метою досудового врегулювання господарського спору, на адресу відповідача було надіслано претензії, зокрема № 17 від 12.11.2012 року, №19 від 19.11.2012 року, №35 від 14.12.2012 року, №57 від 24.12.2012 року, у яких позивач просив оплатити виниклу заборгованість. Відповідачем, зазначені претензії отримані, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відповідною відміткою представника відповідача про отримання листа (копії містяться в матеріалах справи). Зазначені претензії відповідач залишив без задоволення, заборгованість за договором не сплатив, доказів іншого матеріали справи не містять.

Сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлену продукцію відповідно до договору на дату подання позовної заяви до суду та відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог, за розрахунком позивача, складає 699 400, 00 грн. Доказів здійснення оплат за поставлену продукцію відповідачем не надано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки № 2197//12 від 25.10.2012 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 1 009 800, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Факт поставки позивачем продукції відповідно до договору та специфікаціям №1 та №2, а також факт отримання відповідачем поставленої продукції підтверджується видатковими накладними №№ 1007 від 29.010.2012 р., 1008 від 29.10.2012, 1015 від 30.10.2012 р., 1016 від 30.10.2012 р., 1019 від 31.10.2012 р., 1030 від 01.11.2012 р., 1031 від 01.11.2012 р. 1063 від 05.11.2012 р., 1064 від 05.11.2012 р., які підписані обома сторонами без зауважень (належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи).

Отриману продукцію відповідач оплатив лише частково на суму 310 400, 00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками по рахункам, довідками банківських установ, які підтверджують надходження грошових коштів від відповідача на поточні рахунки позивача (копії зазначених документів містяться в матеріалах справи).

У своєму відзиві на позов відповідач зазначає, що видаткові накладні, за якими здійснювались поставки продукції, не містять жодних посилань на договір, а отже поставка продукції за вказаними накладними здійснена не на умовах договору. Також, відповідач зазначає, що позивачем не видавалось довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, та що видаткові накладні складались із істотними порушеннями вимог чинного законодавства.

Оцінюючи доводи відповідача, суд приходить до висновку про необґрунтованість викладеного у відзиві на позов з наступних підстав.

Всі видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, виписувались позивачем на підставі «Основного договору», про що зазначено у самих накладних. Факт поставки продукції за відповідний період відповідачем не заперечується, а підписи уповноваженої особи та печатки підприємства відповідача стоять на всіх видаткових накладних, що свідчить про отримання продукції з боку відповідача, крім того, всі видаткові накладні підписані без зауважень.

Так, згідно банківських виписок, які містяться в матеріалах справи, відповідачем сплачувались грошові кошти на поточний рахунок позивача за поставлену продукцію, на підставі видаткових накладних в межах дії договору (номера накладних, їх дати, та призначення платежу зазначені у банківських виписках).

Доказів, які б підтверджували, що продукція приймалась не уповноваженими особами відповідача, останнім не надано. Будь які акти або листи, котрі могли б свідчити про невідповідність поставленої відповідачу продукції по кількості, якості, асортименту, номенклатурі в матеріалах справи відсутні.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що між позивачем і відповідачем існують який-небудь іншій договір, на підставі якого б здійснювались платежі за поставлену продукцію. Отже, відповідач вчиняв дії, які свідчать про виконання своїх зобов'язань саме за цим договором.

Також, з матеріалів справи вбачається, що сторонами був підписаний акт звіряння взаєморозрахунків, у якому сторони погодили борг відповідача перед позивачем. Акт підписаний уповноваженими особами позивача і відповідача без зауважень та містить відтиски печаток сторін.

Крім того, наявність боргу відповідача перед позивачем підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.12.2012 року по 07.12.2012 року, який підписаний обома сторонами.

Беручи до уваги вищевикладене, судом встановлено, що відповідачем поставлена продукція була частково оплачена на суму 310 400, 00 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 699 400, 00 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 699400,00 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 699 400, 00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п.4.2. договору, п. 1.5 специфікації №1 та п. 1.5 специфікації №2 є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 699 400, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 105 915, 74 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 9.7. договору та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд прийщов до висновку, що вони пділягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Матеріали справи містять розрахунок суми пені, доданий до позовної заяви згідно п. 9.7. договору. При перевірці розрахунку пені позивача судом встановлено, що частина сума пені нарахована невірно, оскільки позивач нарахував пеню на суму боргу за окремими видатковими накладними, з урахуванням часткових сплат відповідача на користь позивача, в супереч вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто за період більше ніж 6 місяців.

Таким чином, за перевіреним судом розрахунком позивача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені, яка нарахована на заборгованість за шість місяців в період: з 06.11.2012 року по 08.11.2012 року, з 08.11.2012 року по 29.11.2012 року за накладною №1007 у розмірі 196, 97 грн.; з 06.11.2012 року по 29.11.2012 року за накладною №1008 у розмірі 1057, 62 грн.; з 07.11.2012 року по 29.11.2012 року, з 29.11.2012 року по 16.01.2013 року, з 16.01.2013 року по 28.01.2013 року, з 28.01.2013 року по 31.01.2013 року, 31.01.2013 року по 06.02.2013 року, з 06.02.2013 року по 08.02.2013 року, з 08.02.2013 року по 07.05.2013 року за накладною №1015 у розмірі 3 807, 16 грн.; з 07.11.2012 року по 07.05.2013 року за накладною №1016 у розмірі 8 369, 02 грн.; з 07.11.2012 року по 07.05.2013 року за накладною №1019 у розмірі 8 369, 02 грн.; з 07.11.2012 року по 07.05.2013 року за накладною №1030 у розмірі 8 369, 02 грн.; з 07.11.2012 року по 07.05.2013 року за накладною №1031 у розмірі 8 369, 02 грн.; з 07.11.2012 року по 07.05.2013 року за накладною №1063 у розмірі 8 369, 02 грн.; з 07.11.2012 року по 07.05.2013 року за накладною №1064 у розмірі 8 369, 02 грн.

Отже, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, складає 55 275, 87 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 22 265, 04 грн. 3% річних, нарахованих на суму боргу, згідно розрахунку суми 3% річних нарахованих на суму боргу доданого до позовної заяви.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку. При перевірці розрахунку 3% річних позивача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що сума 3% річних нарахована вірно.

Таким чином, за перевіреним судом розрахунком позивача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних в розмірі 22 265, 04 грн.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» (01014, м. Київ, пров. Мічуріна, буд. 3/2, Л. А; код ЄДРПОУ 34047146; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авточист Плюс» (01001, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 21, літера «А»; код ЄДРПОУ 36856356) 699400 (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 55 275 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті сімдесят п'ять) грн. 87 коп. пені, 22 265 (двадцять дві тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 04 коп. 3 % річних, 15 538 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. 82 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.12.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко