Постанова № 36249053, 16.12.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 грудня 2013 р. № 820/10812/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Голуб М.С.,

за участю:

представника позивача - Петракова В.А.,

представника відповідача - Піскун О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 20.05.2013 року № 0001382220 та № 0001392220.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає дії податкового органу неправомірними, а податкові повідомлення-рішення такими, що мають бути скасовані.

Представник позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків" (далі - ТОВ "МГХ") зареєстровано як юридична особа 22.03.2012 року за № 14801020000052653 (а.с. 128-130).

Фахівцями податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків" (податковий номер 38160321) з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Генбудінвест" (податковий номер 37318658) за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року та подальшої участі отриманих товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) у фінансово-господарській діяльності підприємства.

За результатами перевірки складено акт від 30.04.2013 року № 1767/2220/38160321, яким встановлено такі порушення:

- п.п. 138.1.1 п. 138.1 статті 138 ПК України - занижено та підлягає сплаті до бюджету податок на прибуток на загальну суму 44975,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2012 року в сумі 44975,00 грн.;

- п.198.3 статті 198 ПК України - занижено та підлягає сплаті до бюджету податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Генбудінвест" (податковий номер 37318658) на суму 42833,00 грн., в тому числі за липень 2012 року в сумі 42833,00 грн.

За результатами висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 20.05.2013 року (а.с. 9-10):

- № 0001382220 на суму 56218,75 грн., в тому числі штрафні санкції - 11243,75 грн.;

- № 0001392220 на суму 53541,25 грн., в тому числі штрафні санкції - 10708,25 грн.

Позивач не погодився із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями і оскаржив їх в адміністративному порядку до податкового органу. За результатами розгляду скарг податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Позивач не погодився із зазначеними діями податкового органу та оскаржив їх у судовому порядку.

З акту перевірки вбачається, що єдиною підставою для висновку щодо заниження суми податку на прибуток та заниження суми податку на додану вартість став акт перевірки контрагента позивача (ТОВ "Генбудінвест"), господарські операції з якими мали безпосередній вплив на вищевказані порушення.

За результатами перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток судом встановлено, що ТОВ "МГХ" мало правовідносини з ТОВ "Генбудінвест":

Так, судом встановлено, що між ТОВ "МГХ" (замовник) та ТОВ "Генбудінвест" (виконавець) було укладено договір про виконання роботи № 17/05-2012 від 17.05.2012 року, відповідно до якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника роботу зі зварювання каркасу ХМ ККЛ-5 в кількості 62 одиниці у строк з 17.05.2012 року до 30.06.2012 року, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (а.с. 73-74).

Згідно з п.1.3 зазначеного договору замовник забезпечує виконавця всім необхідним для виконання роботи матеріалом. Відповідно до цього листами ТОВ "Генбудінвест" було повідомлено позивача про необхідність надати матеріали згідно з переліком (а.с. 78-79), а директором ТОВ "МГХ" було видано наказ 22/05-12 від 22.05.2012 року про видачу зі складу зазначених у листах матеріалів (а.с. 80).

Роботи за зазначеним договором було виконано, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 75-76).

Відповідно до цього ТОВ "Генбудінвест" виписало ТОВ "МГХ" податкову накладну від 16.06.2012 року № 100 (а.с. 77).

З пояснень представника позивача вбачається, що зазначені у договорі № 17/05-2012 роботи проводились на об'єкті позивача. Матеріали для виконання зазначеної роботи надавав ТОВ "Генбудінвест" позивач згідно з наказом 22/05-12 від 22.05.2012 року. Оскільки роботи проводились на об'єкті позивача, матеріали, необхідні для виконання роботи, також знаходились на складі у позивача, суд приходить до висновку, що у транспортуванні не було необхідності.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "МГХ" має в оренді нежитлове приміщення, яке знаходиться на 1 поверсі приміщення дослідного виробництва за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя ВЛКСМ, 56, загальною площею 1270 кв.м. (а.с. 64-68). Відповідно до п.п. 6.2.4 п. 6.2 розділу 6 зазначеного договору орендар зобов'язаний проводити поточний ремонт об'єкта оренди власними силами та за власний рахунок.

14.05.2012 року директором, начальником виробництва та директором по матеріально-технічному забезпеченню ТОВ "МГХ" було складено дефектний акт 1/05-12 (а.с. 86), відповідно до якого було встановлено неналежний стан 500 кв.м. покрівельного покриття цеху, розташованого за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя ВЛКСМ, 56, яке знаходиться в оренді у позивача. 16.05.2013 року було винесено наказ № 16/05-12, відповідно до якого необхідно знайти підрядну організацію для проведення ремонту дефектного покрівельного покриття в кількості 500 кв.м. орендованого цеху за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя ВЛКСМ, 56 (а.с.85).

Так, 28.05.2012 року між ТОВ "МГХ" та ТОВ "Генбудінвест" було укладено договір про виконання роботи № 28/05-2012, відповідно до якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника поточний ремонт частки даху загальною площею 500 кв.м. у строк з 28.05.2012 року до 30.06.2012 року з матеріалу виконавця, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (а.с. 81-82).

Роботи були виконані, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 83), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (а.с. 87), актом приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 88-89), відомістю ресурсів (а.с. 90-91), розрахунками (а.с. 92-94), локальним кошторисом (а.с. 95-96). Відповідно до цього ТОВ "Генбудінвест" виписало позивачу податкову накладну від 30.06.2013 року № 125 (а.с. 84).

Щодо факту транспортування суд зазначає, що оскільки ремонтні роботи проводились на обєкті позивача з матеріалів ТОВ "Генбудінвест" то і транспортування здійснювалось ТОВ "Генбудінвест". Відповідно до п.1.3 договору № 28/05-2012 замовник забезпечує виконавця лише необхідним для виконання роботи місцем проведення робіт за адресою: пр. 50-річчя ВЛКСМ, 56.

14.06.2012 року між ТОВ "МГХ" (підрядник) та ПрАТ "Науково-виробниче підприємство по системам автоматизованого управління" (замовник) було укладено договір підряду № 14/06-2012, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобовязання на виконання слюсарно-зварювальних робіт по виготовленню 4 веранд к домівкам на Б/В "Чайка" (а.с. 97).

З метою виконання зобов'язань за зазначеним договором ТОВ "МГХ" (замовник) уклало договір від 16.06.2012 року про виконання роботи № 16/06-2012 з ТОВ "Генбудінвест" (виконавець), відповідно до якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника слюсарно-зварювальні роботи по виготовленню 4 веранд у строк з 16.06.2012 року до 30.06.2012 року з матеріалу виконавця, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (а.с. 101-102).

Робота за зазначеним договором була виконана, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 104), локальним кошторисом (а.с. 105-109), договірною ціною (а.с. 110), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (а.с. 111), актом приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 112-116), відомістю ресурсів (а.с. 117-118), розрахунками (а.с. 119-123).

На підставі виконання зазначеного договору ТОВ "Генбудінвест" виписало ТОВ "МГХ" податкову накладну від 26.06.2012 року № 102 (а.с. 103).

Транспортування по зазначеному договору також здійснювалось за рахунок виконавця.

Розрахунки по усім зазначеним вище договорам проводились у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення (а.с. 131-139).

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ "Генбудінвест" виконало свої зобов'язання за даними договорами, а ТОВ "МГХ" прийняло роботи за договорами, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Також суд зазначає, що на час укладання та виконання договорів ТОВ "Генбудінвест" було зареєстровано як юридична особа (а.с. 125-127) та було платником податку на додану вартість (а.с. 124).

Також, як зазначалося судом вище, позивач має в оренді нежитлове приміщення загальною площею 1270 кв.м. відповідно до договору оренди № 39/12 від 01.04.2012 року (а.с. 64-68), а також устаткування, необхідне для здійснення господарської діяльності відповідно до договору № 3003/12 від 30.03.2012 року (а.с. 60-63).

Дефектність первинних документів, які було укладено між позивачем та його контрагентом, а також факт нереальності проведення фінансово-господарських операцій судом не виявлено.

Посилання відповідача на висновки акту перевірки контрагента позивача суд не бере до уваги, оскільки відповідачем не доведено нереальність здійснення контрагентом позивача господарських операцій.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Аналізуючи норми Податкового кодексу України (далі - ПК України) суд встановив таке.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.п. «а» п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Склад валових витрат та порядок їх визначення встановлено статтями 138, 139 ПК України.

Згідно з п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом, є чинними та не визнаними у встановленому порядку недійсними.

Позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність отримання виконаних робіт.

Отже, позивачем було повністю дотримано вимоги ПК України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства.

Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.п.1, 3 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 20.05.2013 року № 0001382220 та № 0001392220.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 23.12.2013 року.

Суддя Н.А. Полях