Постанова № 36247002, 18.12.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2н/9108/126/13

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Шишковської А.Б., Томенка Р.В., Севідова О.Ф.

відповідача: Іліка Р.І., Матвіїв О.С., Мойсея В.М., Северина Б.Ю., Івановича М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамаївський агропромисловий комбінат" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамаївський агропромисловий комбінат" до Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат" у вересні 2012 року звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом до Кіцманської МДПІ про скасування податкових повідомлено-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої 23.07.2012 р. складено акт № 1093/30/2200/32898324. На підставі висновків акту та за наслідками адміністративного оскарження на підставі рішення ДПС у Чернівецькій області 18.09.2012 р. Кіцманською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000312300, № 0000302300, № 0011981700, а також №0000212300 від 07.08.2012 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили податкові повідомлення-рішення скасувати.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.05.2013 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.05.2013 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 року апеляційну скаргу задоволено повністю, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У жовтні 2013 року позивач звернувся до Вінницького апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 року. Заява мотивована тим, що заявнику на час розгляду судами першої та апеляційної інстанції не було відомо про те, що 13.11.2012 року Нікопольська ОДПІ Дніпропетровської області ДПС провела перевірку ПП «Пектораль» (контрагента позивача), в ході якої було підтверджено факт реалізації сільськогосподарської продукції. Вважаючи зазначену обставину істотною для правильного вирішення спору і нововиявленою у розумінні ст.245 КАС України, просили постанову суду апеляційної інстанції переглянути за нововиявленими обставинами, апеляційну скаргу Кіцманської ОДПІ залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні представники заявника подану заяву підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 року переглянути за нововиявленими обставинами та скасувати, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечили, вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просили залишити заяву без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки зазначені заявником обставини, на переконання відповідача, не є нововиявленими та були відомі відповідачу на час судового розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що заява підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції необхідно переглянути за нововиявленими обставинами та скасувати, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Як вбачається із матеріалів справи, Кіцманською МДПІ було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої 23.07.2012 р. складено акт № 1093/30/2200/32898324 (Т.1 а.с. 13-106, Т. 2 а.с. 55, 61, 62, 63, 64). На підставі висновків акту та за результатами розгляду заперечення на акт, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 07.08.2012 р. За наслідками їх адміністративного оскарження ДПС в Чернівецькій області 06.09.2012 р. (вих. № 4464/10/10-208) винесло рішення, на підставі якого 18.09.2013 р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 18.09.2012 р. № 0000312300 за формою "Р" про застосування штрафних (фінансових) санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 288605,25 грн.; від 18.09.2012 р. № 0000302300 за формою "Р" про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1974351,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 387553,00 грн.; від 18.09.2012 р. № 0011981700 за формою "Р" про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 39155,29 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 10288,20 грн. (Т.1 а.с. 184-186). Податкове повідомлення-рішення №0000212300 від 07.08.2012 року було залишене без змін.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 23.07.2012р. № 1093/30/2200/32898324 про те, що позивач не мав законних підстав для отримання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку за 2011-2012 р.р., а тому був зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування.

Такий висновок податкового органу базувався на тому, що позивач: а) не здійснював вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці 5,4280 га, яка орендована у Кіцманської районної державної адміністрації на підставі договору від 17.04.2008 р.; б) не зареєстрував в органах держкомзему договір суборенди землі від 05.01.2011 р., укладеного між ПП "Пектораль" та позивачем, а тому не мав права бути платником фіксованого сільськогосподарського податку та платником податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування, а повинен нараховувати податок на прибуток та податок на додану вартість на загальних підставах.

З матеріалів справи встановлено, що між ПП "Пектораль" та ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат" 05.01.2011 р. укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони домовились здійснювати спільну діяльність із вирощування сільськогосподарської продукції на площах, місцезнаходження яких визначається в додатку № 1 (Т.1 а.с. 130-131, Т.3 а.с. 1).

Відповідно до договору суборенди від 05.01.2011 р., укладеного між ПП "Пектораль" (орендар) та ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат" (суборендар), останній прийняв в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 3755,51 га, які знаходяться на території Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області терміном до 31.12.2013 р. (Т.3 а.с. 14 - 16).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ПП "Пектораль" згідно свідоцтва № 100187267, зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2009 р., а згідно довідок виданих Нікопольською об'єднаною ДПІ присвоєно статус платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2011 р. та 2012 р. (Т. 2 а.с. 88, 111, 112).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що висновок органу державної податкової служби є необґрунтований, позивачем дотримано вимоги щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, а також умови перебування на фіксованому сільськогосподарському податку у період, що перевірявся.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування рішення суду першої інстанції та про відмову у задоволенні позову, керувався тим, що ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» після укладення договору про спільну діяльність повинно було зареєструватись платником податку на додану вартість та вести окремий облік спільної та власної діяльності, подавати відповідну податкову звітність.

Звертаючись до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 року заявник вказав на таке. 13.11.2012 року Нікопольська ОДПІ Дніпропетровської області провела документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Пектораль» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.10.2010 року по 01.09.2012 року. За результатами перевірки був складений акт №2017/221/30648429 від 13.11.2012 року, в якому було підтверджено, що ПП «Пектораль» за період серпень 2011 року - травень 2012 року придбано у ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» сільськогосподарської продукції на суму 543491,66 грн. Таким чином позивач здійснював вирощування сільськогосподарської продукції, що давало йому право бути платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Як встановлено судом у судовому засіданні з пояснень представника позивача, директора ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» ОСОБА_4, про факт існування зазначеного акту перевірки йому стало відомо у жовтні 2013 року після закінчення розгляду кримінального провадження №32012270000000018. Колегія суддів апеляційного суду відхиляє заперечення представників податкового органу, що про існування зазначеного акту перевірки від 13.11.2012 року ОСОБА_4 було відомо в січні 2013 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. З наданих суду доказів (т. 5 а.с.151) вбачається, що із зазначеними матеріалами представник позивача особисто не знайомився, доручивши ознайомлення своєму захиснику. Суд також погоджується із запереченнями представників позивача про те, що правові статуси ОСОБА_4 як фізичної особи в межах кримінальної справи та підприємства як позивача в межах даної справи не є тотожними, а тому твердження відповідача про пропуск строку на звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами з тих причин, що ОСОБА_4 було відомо про існування таких обставин ще з моменту ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, суд відхиляє.

Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 245 КАС України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини (ст. 247 КАС України). Колегія суддів вважає, що зазначені позивачем обставини є істотними для правильного вирішення справи, нововиявленими в розумінні ст. 245 КАС України, та є підставою для перегляду постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 року.

Вирішуючи питання про перегляд судового рішення колегія суддів керується тим, що відповідно до п. 301.1 ст. 301 ПК України платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з п. 302.1 ст. 302 ПК України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Необхідною умовою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено ст. 308 ПК України. Зокрема, для набуття або підтвердження статусу платника цього податку особа має подавати щороку, до 20 лютого поточного року документи згідно встановленого законом переліку. Пунктом 308.3 ПК України визначено, що за результатами розгляду поданих документів, органом державної податкової служби за місцезнаходженням такого платника (місцем перебування на податковому обліку) протягом 10 робочих днів з дати подання сільськогосподарським товаровиробником податкової декларації або заяви видається довідка про набуття або підтвердження статусу платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що 17.04.2008 р. ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат" уклало договір оренди з Кіцманською районною державною адміністрацією на умовах якого прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 7,2366 га (з них забудовані землі - 1,8086 га, під теплицями - 5,4280 га) для обслуговування господарських будівель та споруд, розташованих по вул. Кіцманській, 44 в адміністративних межах Мамаївської сільської ради (за межами населеного пункту), в межах та розмірах, зазначених у кадастровому плані (Т.2 а.с. 69-74).

Вказаний договір зареєстровано у Кіцманському кущовому реєстраційному офісі Чернівецької регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.06.2008 р. за № 040881500007 (Т.2 а.с. 74).

На підставі акту прийому-передачі земельної ділянки від 17.05.2008 р., позивач прийняв в оренду земельну ділянку площею 7,2366 га для обслуговування господарських будівель та споруд, розташованих по вул. Кіцманській, 44 в адміністративних межах Мамаївської сільської ради, в межах та розмірах зазначених у кадастровому плані (Т.2 а.с. 76, 77-79).

На підставі поданих документів на підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, ДПІ у Кіцманському районі видала позивачу довідки про те, що він є платником фіксованого сільськогосподарського податку в 2011 р. та 2012 р. (Т.1 а.с. 143, 144).

Також судовим розглядом встановлено, що позивач здійснював декларування нарахованої орендної плати за земельні ділянки відповідно до податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011-2012 р. р. Так, загальна сума нарахованої орендної плати за земельну ділянку площею 7,2366 га, з них під теплицями - 5,4280 га за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р. становить 34718,59 грн. (Т.5 а.с.37).

Підставою для скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до п. 308.6 ст. 308 цього Кодексу є або добровільне рішення такого платника, або рішення органу державної податкової служби, яке може бути постановлено в разі: 1) або ліквідації такого платника, у тому числі шляхом реорганізації, 2) або встановлення за результатами документальної перевірки порушення вимог статті 301 Податкового кодексу України.

Відповідно до розрахунків частки сільськогосподарського виробництва, поданих позивачем до Кіцманської МДПІ, за 2011 р. № 1856 від 31.01.2011 р. частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік склала 100 %, за 2012 р. № 9001456374 від 21.01.2012 р. частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік склала 98,2 % (Т.1 а.с. 17, Т.2 а.с. 82-83, 85-86).

Судом першої інстанції у ході розгляду справи було призначено судово-економічну експертизу, висновком якої № 06/01-2013 від 28.03.2013 р. встановлено, що позивач в 2010-2011 р.р. та за І квартал 2012 р. мав частку реалізації продукції сільськогосподарського виробництва, що перевершує 75 відсотків.

Відповідно до п. 308.4 ст. 308 ПК України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:

- реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

З приписів п. 308.4 ст. 308 ПК України випливає, що сільськогосподарська продукція для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва поділяється на чотири види: 1) продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 2) продукція рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 3) продукція тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 4) продукція, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до кожного з наведених видів пов'язане як із властивостями цієї продукції (як-от продукція рослинництва чи тваринництва), так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції. Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

При визначенні змісту поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку, суд виходить з того, що згідно з п.п. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно з п.п. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 ПК України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм ПК України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту п. 308.4 ст. 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору суборенди від 05.01.2011 р., укладеного між ПП "Пектораль" (орендар) та ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат" (суборендар), останній прийняв в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 3755,51 га, які знаходяться на території Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області терміном до 31.12.2013 р. (Т.3 а.с. 14 - 16).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ПП "Пектораль" згідно свідоцтва № 100187267, зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2009 р., а згідно довідок виданих Нікопольською об'єднаною ДПІ присвоєно статус платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2011 р. та 2012 р. (Т. 2 а.с. 88, 111, 112).

Також, між ПП "Пектораль" та ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат" 05.01.2011 р. укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони домовились здійснювати спільну діяльність із вирощування сільськогосподарської продукції на площах, місцезнаходження яких визначається в додатку № 1 (Т.1 а.с. 130-131, Т.3 а.с. 1).

Згідно з додатком № 1 до договору спільної діяльності від 05.01.2011 р. "Виробнича програма розміщення полів" передбачено наступні посіви: озима пшениця - 1281 га; озимий ячмінь - 200 га; озимий ріпак - 42,51 га; ярий ячмінь - 653 га; кукурудза на зерно - 315 га; соняшник - 1183 га; редиска - 17 га; соргове зерно - 64 га (Т.3 а.с. 1).

Відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу № 3 від 01.04.2011 р., позивач прийняв в тимчасове платне користування до 30.03.2012 р. цілісний майновий комплекс, перелік якого визначено актом приймання-передачі. Згідно акту приймання-передачі майна, передбачалася передача майна на загальну суму 40473910,54 грн. (Т.1 а.с. 132-133, 134-142).

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач в 2010-2011 р.р. та в І кварталі 2012 р. мав власні земельні ділянки та земельні ділянки надані в користування ПП "Пектораль", а також виробничі потужності, надані в оренду.

Апеляційний суд бере до уваги і те, що 13.11.2012 року Нікопольською ОДПІ Дніпропетровської області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Пектораль» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.10.2010 року по 01.09.2012 року. За результатами перевірки був складений акт №2017/221/30648429 від 13.11.2012 року (т. 5 а.с. 189-198), в якому було підтверджено, що ПП «Пектораль» за період серпень 2011 року - травень 2012 року придбано у ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» сільськогосподарської продукції на суму 543491,66 грн., в т.ч. ПДВ 90581,94 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи податкового органу про те, що позивач не мав обов'язку зареєструвати в органах держкомзему договір суборенди землі від 05.01.2011 р. Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV ПК України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Судом першої інстанції також враховано, що за загальним правилом встановленим п. 64.6 ст. 64 ПК України на обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у підпункті 153.13.10 пункту 153.13 статті 153 або у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

Згідно абз.2 п. 64.6 цієї статті Кодексу, в органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов'язки платника податків самостійно.

Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи здійснюється відповідно до п. 153.14 ст. 153 ПК України. Вказані положення ст. 153 КАС України містяться в розділі ІІІ ПК України, який визначає порядок обчислення і сплати податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п.п. 153.14.2 п. 153.14 ст. 153 ПК України облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку на прибуток, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Судовим розглядом встановлено, що позивач не здійснював окремо облік вкладів та результатів спільної діяльності з ПП "Пектораль", оскільки умовами договору про спільну діяльність на нього не було поставлено такого обов'язку. Разом з тим, як вбачається із висновку судово-економічної експертизи № 06/01-2013 від 28.03.2013 р., за даними бухгалтерського обліку ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат" підтверджується нарахування прибутку від сумісної діяльності у сумі 1275073,22 грн. (Т.5 а.с. 45).

З урахуванням встановлених по справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.08.2012 р. № 0000212300 за формою "Р" про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1708359,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 115851,00 грн., а також від 18.09.2012 р. № 0000312300 за формою "Р" про застосування штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 288605,25 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, відповідно до п. 209.1 цієї статті Кодексу резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (п. 209.1 ст. 209 ПК України).

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (п. 209.6 ст. 209 ПК України).

Як зазначалося вище, позивач в 2011 р. та 2012 р. був платником фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджується виданими довідками ДПІ у Кіцманському районі та відповідно до свідоцтва від 01.01.2009 р. № 100191276, зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до поданих декларацій (спецрежим оподаткування у сфері сільського господарства) позивачем задекларовано у 2011 р. 1404051,00 грн. ПДВ, а в 2012 р. - 570300,00 грн. Загальна сума податку на додану вартість, яка задекларована позивачем за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р. склала 1974351,00 грн. (Т.5 а.с. 57).

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 06/01-2013 від 28.03.2013 р., в 2010-2011 р. та 1 кварталі 2012 р. позивач мав частку реалізації продукції сільськогосподарського виробництва, що перевищує 75 відсотків.

Відповідно до п. 209.11 ст. 209 ПК України, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Отже, позбавлення суб'єкта спеціального режиму оподаткування здійснюється тільки у випадку, коли такий суб'єкт поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, з переведенням на оподаткування на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Оскільки частка реалізації продукції сільськогосподарського виробництва позивача перевищує 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених ним, суд вважає, що відсутні підстави для переведення позивача на загальну систему оподаткування податком на додану вартість.

За наведених обставин визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальних підставах суперечить вимогам податкового законодавства, відтак оскаржуване податкове - повідомлення від 18.09.2012 р. № 0000302300 є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами дають підстави для висновку про те, що на час перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції існували істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звернулася із заявою. Доводи апеляційної скарги та поданої заяви не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно вимог ч. 1 ст. 253 КАС України суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведенного, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамаївський агропромисловий комбінат" задовольнити повністю .

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамаївський агропромисловий комбінат" до Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати .

Апеляційну скаргу Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області державної податкової служби України залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "20" грудня 2013 р. .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Ватаманюк Р.В.

Курко О. П.