Ухвала суду № 36241351, 05.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 р.Справа № 814/3755/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тес-Юг» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тес-Юг» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Тес-Юг» (надалі - ТОВ «Тес-Юг», позивач) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва) форми «Р» від 22 липня 2013 року № 0001422201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 172 500 грн.

В обґрунтування позивач зазначив, що будь-які обставини, що мали місце між третіми особами, в особі контрагентів, не мають правового значення при визначенні права платника на віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Тес-Юг» ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки всім доказам та не здійснив всебічного, повного та об'єктивного розгляду обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, у відповідності до положень п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, у зв'язку із неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 08 грудня 2009 року.

Основними видами діяльності ТОВ «Тес-Юг» є роздрібна торгівля, роздрібна та оптова торгівля паливом, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Посадовими особами відповідача з 04 липня 2013 року по 11 липня 2013 року було проведено невиїзну позапланову перевірку позивача, за результатами якої було складено Акт №1509/22-100/36880965 від 11 липня 2013 року (надалі - Акт).

Вказаним Актом встановлено порушення позивачем п.185.1 ст. 185, п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого було занижено податок на додану вартість за червень 2012 року у сумі 115000 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22 липня 2013 року № 0001422201, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 172500 грн., в тому числі: за основним платежем - 115 000 грн. та за штрафними санкціями - 57 500 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав підтверджень результатів маркетингового дослідження ТОВ «Галард Сервіс Груп» з господарською діяльністю ТОВ «ТЕС-ЮГ».

Згідно зі вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що при постановленні рішення, судом першої інстанції було дотримано вимог ст. 159 КАС України у зв'язку з наступним.

Так, згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З системного аналізу наведених нормі вбачається, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ТЕС-ЮГ» (замовник) та ТОВ «Галард Сервіс Груп» (виконавець) укладено договір від 01 червня 2012 року №02/06/12 на виконання посередницько-маркетингових послуг з пошуку постачальників та покупців.

14 червня 2012 року був складений Акт б/н приймання-передачі наданих послуг.

Згідно із рахунком, позивач, 14 червня 2012 року, перерахував на адресу ТОВ «Галард Сервіс Груп» 690 000 грн. за вказаним договором.

За вказаною господарською операцію ТОВ «ТЕС-ЮГ» відобразив 115 000 грн. в якості податкового кредиту за червень 2012.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Стаття 3 Закону №996 визначає бухгалтерський облік, як обов'язковий вид обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Статтею 9 Закону №996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою бухгалтерського та податкового обліку.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (надалі - Положення №88) документи, для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документів (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктами 2.15 та 2.16 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом №996.

Так, до перевірки відповідачу позивачем було надано акт прийому-передачі наданих послуг від 14 червня 2012 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками відповідача про те, що акт прийому-передачі не відповідає вимогам, які пред'являються до первинних документів, оскільки в ньому не зазначено зміст та обсяг господарської операції, тобто які саме роботи з пошуку постачальників та покупців виконані, одиницю виміру господарської операції, також, не вказано.

Таким чином, вказаний акт не відображає суті господарської операції, а тому не може бути належним доказом її фактичного здійснення.

Будь-яких інших доказів фактичного виконання господарської операції з надання маркетингових послуг, позивачем надано не було.

Окрім того, ТОВ «ТЕС-ЮГ» не було надано доказів пов'язаності маркетингових послуг, які надавались ТОВ «Галард Сервіс Груп», із господарською діяльністю позивача та використання результатів таких послуг у подальшій господарській діяльності.

До перевірки позивачем було надано лише договір від 01 червня 2012 року №02/06/12, акт виконаних робіт від 14 червня 2012 року б/н та податкова накладна.

Окрім того, позивачем не надано ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції доказів того, що маркетингові послуги, надані позивачу, призвели до здійснення будь-яких господарських операцій з придбання/продажу товарів.

Стаття 3 Господарського кодексу України визначає господарську діяльність - як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст.14.1.36 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пункт 14.1.107 ст. 14 ПК України визначає Маркетингові послуги (маркетинг) як послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що надані підприємством документи не відкривають конкретної суті надання посередницько-маркетингових послуг з пошуку постачальників та покупців, не розкривають яким чином ці послуги використані у господарській діяльності з метою отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В судовому засіданні на запит суду першої інстанції, позивач не зміг надати не лише матеріального вираження результатів маркетингового дослідження (звіт, аналіз, дослідження, рекомендації та ін.), а навіть сам договір, акт виконаних робіт з ТОВ «Галард Сервіс Груп».

До суду апеляційної інстанції, для спростування доводів відповідача, апелянтом, також, не надано фактичних документів, які підтверджують фактичне надання маркетингових послуг.

Відповідно до ст.198.4 ПК України, якщо платник податків придбаває послуги, які не планується використовувати у оподаткованих операцій у межах господарської діяльності, сплачені кошти не відносяться до податкового кредиту.

За відсутністю будь-якого матеріального результату, який принаймні можливо би використовувати у власній господарський діяльності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сплачені кошти на користь ТОВ «Галард Сервіс Груп» не відносяться до податкового кредиту.

Отже, віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на суму 115000 грн. є безпідставним.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тес-Юг» - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тес-Юг» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова