Постанова № 36239384, 20.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2013 року 15:52 № 826/15170/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Білоус А.С., за участю представників: позивача - Золоткової Г.О., відповідача - Петрова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовомПублічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК»доІнспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києвіпроскасування постанови про накладення стягнень № 000136 від 14 серпня 2013 року, -На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24 вересня 2013 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «ФІДОКОМБАНК» (далі - ПАТ «ФІДОКОМБАНК», позивач) з адміністративним позовом про скасування постанови № 000136 Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві (далі - Інспекція, відповідач) про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 14 серпня 2013 року у розмірі 33 186,53 грн. (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він повністю не згоден з постановою відповідача через невизнання зі свого боку самого факту порушення законодавства про захист прав споживачів, а також те, що відповідачем порушено п. 11 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» при обранні та визначенні відносно нього розміру штрафних санкцій.

На переконання позивача, при застосуванні штрафних санкцій відповідачеві необхідно було визначитися із вартістю послуги з розрахунково-касового обслуговування, що ним зроблено не було.

А тому, розмір штрафних санкцій в сумі 33 186,53 грн., накладених відповідачем на банк є безпідставним, тобто таким, що суперечить п. 11 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Інспекція подала заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що нею за невиконання припису по акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 001058 від 02.07.2013 р., наданого посадовими особами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів постановою № 000136 про накладення стягнень передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 14.08.2013 р. правомірно накладено на ПАТ «ФІДОКОМБАНК» штраф у розмірі 33 186,53 грн.

Відповідач, в наданих запереченнях, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір з фізичною особою № 014/0398/5/07749 про отримання кредитних коштів на споживчі потреби в сумі 16 835,00 доларів США, зі строком користування кредитними коштами до 11.12.2014 р. та сплатою процентів у розмірі 10,99% річних (далі - Кредитний договір).

Пунктом 11.2 Кредитного договору передбачено, що зміни в Договорі оформлюються додатковими угодами, які стають невід'ємною частиною Договору, якщо інше не передбачено умовами цього Договору.

Згідно з п. 11.5 Кредитного договору всі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, телеграмою або вручені особисто за зазначеними в ст. 12 цього Договору адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.

Судом також встановлено, що позивач є правонаступником прав та обов'язків ВАТ «Ерсте Банк».

28 травня 2013 року ОСОБА_3 з заявою звернувся до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про порушення законодавства про захист прав споживачів ПАТ «Ерсте Банком» та захист порушених прав.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 заявою від 07.05.2013 р. надано дозвіл працівникам Держспоживінспекції України на ознайомлення з усіма договорами, документами та листуванням стосовного Кредитного договору, укладеного ним з ВАТ «Ерсте Банк». Вказана заява отримана ПАТ «Ерсте Банк» 07.05.2013 р. за вх. № 34.30-06-100.

До відповідача за дорученням Держспоживінспекції України від 31.05.2013 р. № Б-1129/7 надійшло звернення (лист) ОСОБА_3 щодо порушення його прав, як споживача ПАТ «Ерсте Банк».

На підставі згоди Держспоживінспекції України від 01.06.2013 р. № 02/7-4929-2013, направлення на проведення перевірки від 14.06.2013 р. № 002337/2337, відповідачем 14.06.2013 р. здійснено вихід з метою державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів ПАТ «Ерсте Банк», відділення № 9 за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 9.

02 липня 2013 року відповідачем проведено позапланову перевірку ПАТ «ФІДОКОМБАНК», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 32 з питань дотримання законодавства про захист прав споживачів у сфері послуг.

За результатами перевірки Інспекцією складено Акт № 001058 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 02.07.2013 р. (далі - Акт № 001058).

Під час перевірки Інспекцією встановлено порушення статей 10 та 15 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: перевіркою встановлено, що при здійсненні споживачем чергового платежу для часткового погашення кредиту 15.01.2010 р. (квитанція № 93) по Кредитному договору, Банком змінено умови погашення кредиту, а саме: призначення платежу та зарахування коштів на рахунок № 262006273 замість встановлених Кредитним договором рахунків № 220363877 та № 220844299. Зміна Банком в односторонньому порядку умов погашення кредиту та відсутність оформленої належним чином (погодженої сторонами) додаткової угоди свідчить про порушення Банком умов п. 11.2 Кредитного договору. На момент перевірки з боку Банку не представлено документального підтвердження своєчасного повідомлення споживача про зміну кредитних умов для забезпечення йому свідомого вибору, що свідчить про недоведення до споживача необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, встановленої ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і про кредитні умови, що є порушенням вимог ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 11.5 Кредитного договору.

Актом № 001058 позивача зобов'язано усунути встановлені перевіркою порушення та вжити заходів щодо вирішення звернення споживача згідно з чинним законодавством.

Від підпису акту перевірки уповноважена особа від позивача відмовилась, про що в зазначеному акті зроблено запис.

У зв'язку з відмовою представника позивача підписати акт перевірки, Інспекцією останній відправлений поштою за вих. № 07-17-05/1843 від 04.07.2013 р.

14 серпня 2013 року відповідачем прийнято Постанову № 000136 про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», якою за порушення умов п. 11.2 Кредитного договору з фізичною особою № 014/0398/5/07749 від 12.12.2007 р. на ПАТ «ФІДОКОМБАНК» накладено штраф у розмірі 33 186,53 грн.

Також судом встановлено, що позивач з метою захисту своїх прав та інтересів звертався до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовами про визнання протиправними дій, скасування припису та скасування постанови.

Постановою від 01.10.2013 р. (справа № 826/13393/13-а щодо оскарження дій відповідача та припису) в задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «ФІДОКОМБАНК» повністю відмовлено.

Постановою від 03.10.2013 р. (справа № 826/14248/13-а щодо оскарження постанови відповідача) в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК» повністю відмовлено.

Незгода з зазначеною вище постановою відповідача № 000136 від 14.08.2013 р. обумовила позивача звернутись до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами Публічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-XII (далі - Закон № 1023-XII) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, є Закон № 1023-XII.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону № 1023-XII спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 465/2011 (далі - Положення № 465/2011) Держспоживінспекція України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

При цьому, відповідно до п. 7 Положення № 465/2011, а також п. 1 Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 09.11.2011 р. № 206, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.11.2011 р. за № 1337/20075 (далі - Положення № 206), Держспожйвінспекція України здійснює свої повноваження через територіальні інспекції.

Положенням № 206 визначені основні завдання Держспоживінспекції України, до яких віднесено здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, рекламу в цій сфері та державний ринковий нагляд. При цьому, в пп. 6.1 Положення № 206 передбачено, що інспекції Держспоживінспекції України мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг.

В п. 6.4 Положення № 206 встановлено, що інспекції Держспоживінспекції України мають право накладати відповідно до законодавства адміністративні стягнення та застосовувати адміністративно-господарські санкції, застосовувати фінансові санкції до суб'єктів господарювання в разі порушення ними законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення.

Крім того, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.03.2012 р. № 310, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.05.2012 р. за № 743/21056, затверджено Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг (далі - Порядок № 310), який визначає механізм здійснення державного контролю посадовими особами Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі - Держспоживінспекція України) та її територіальних органів за додержанням законодавства про захист прав споживачів суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства (далі - суб'єкти господарювання), крім Держспоживінспекції в Автономній Республіці Крим.

Відповідно до п. 1.4 Порядку № 310 перевірки діяльності суб'єктів господарювання проводяться з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Органи з питань захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Позапланові перевірки суб'єктів господарювання проводяться посадовими особами з таких підстав, зокрема, з підстави звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позапланова перевірка у цьому разі здійснюється за наявності згоди на проведення позапланових заходів зі здійснення державного контролю Держспоживінспекції України.

Таким чином, чинне законодавство передбачає право Інспекції проводити перевірки суб'єктів господарювання, в тому числі і позивача, щодо дотримання законодавства про захист прав споживачів, а також забезпечує його правом стосовно накладення адміністративно-господарських санкцій за порушення законодавства в сфері захисту прав споживачів.

Водночас, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V (надалі - Закон № 877-V).

За змістом ч. 6 ст. 7 Закону № 877-V вбачається, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт. Аналогічна за змістом норма міститься в п. 3.1 Порядку № 310.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Згідно з п. 2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за № 541/13808 (далі - Правила № 168) банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну.

Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Відповідно до п. 3 Правил № 168 банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Як встановлено в судовому засіданні, при здійсненні споживачем чергового платежу для часткового погашення кредиту 15.01.2010 р. (квитанція № 93) по Кредитному договору, Банком змінено умови погашення кредиту, а саме: призначення платежу та зарахування коштів на рахунок № 262006273 замість встановлених Кредитним договором рахунків № 220363877 та № 220844299.

Зміна Банком в односторонньому порядку умов погашення кредиту та відсутність оформленої належним чином (погодженої сторонами) додаткової угоди свідчить про порушення Банком умов п. 11.2 Кредитного договору.

Судом надано оцінку Договору № 032/0398/6273 на відкриття та ведення поточного рахунку від 12.12.2007 р. № 262006273, на який позивачем було зараховано платіж згідно квитанції № 93.

З його змісту вбачається, що він жодним чином не пов'язаний з виконанням позичальником умов Кредитного договору та не є додатковою угодою до Кредитного договору.

Натомість, відповідно до п. 5.2 Кредитного договору рахунками для погашення кредиту та відсотків є рахунки № № 220363877, 220844299.

За вказаних обставин, факт зміни позивачем в односторонньому порядку умов погашення кредиту підтверджується матеріалами справи.

На момент слухання справи, Банком не представлено документального підтвердження своєчасного повідомлення споживача про зміну кредитних умов для забезпечення йому свідомого вибору, що підтверджує позицію, викладену відповідачем в запереченнях, стосовно недоведення до споживача необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, встановленої ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII і про кредитні умови, що є порушенням вимог ст. 15 Закону № 1023-XII та п. 11.5 Кредитного договору.

Підпунктом 11 пункту 1 статті 23 Закону № 1023-XII передбачено, що в разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За вказаних обставин, суд вважає, що на позивача правомірно накладено стягнення передбачене ст. 23 Закону № 1023-XII, а його розмір відповідає розміру ста відсотків вартості наданої послуги.

Враховуючи викладене, за умови що позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, беручи до уваги те що, відповідач діяв з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Банку.

Окрім цього, суд, надаючи оцінку рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справах № № 826/13393/13-а, 826/14248/13-а, не може прийняти їх до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України підставами для звільнення від доказування є лише судові рішення, що набрали законної сили.

Відповідних доказів щодо зазначених постанов суду відповідачем не надано.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятої ним оскаржуваної постанови.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25.11.2013 р.